34. Проблема людини в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції)

Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Джерела екзистенціалізму у вченні Сьорена K'єpкeгopa (1813—1855), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє. Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя" і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму. Субстанціоналізм-націленність на пошуки граничних основ існування світу і людини, був характерною рисою як античної, так і середньовічної філософії.Антична традиція наділяла субстанцію властивістю бути об’єктивною реальністю, тобто бути незалежної від людини, його пізнання її свідомості. Новий час, як ми показали раніше, випливаючи установкам номіналізму, оголосило, що для нас немає більшої і самоочевиднішої, достовірнішої реальності, чим суб’єктивність. Якщо античність і середньовічний реалізм не сумнівалися в існуванні об’єктивного світу й об’єктивного Абсолюту, то, починаючи з Декарта, філософи ставлять це існування під питання і починають зусилля для його обгрунтування і доказу. Тобто Кант вважав, що найбільше виявляється безпосередньо через нас, а ми, завдяки існуючим до всякого досвіду (апріори) просторово-ремінним формам споглядання і категоріям розуму, як би “виловлюємо”, а потім з’єднуємо в якісь цілісності ті фрагменти “буття, що можуть прийняти просторово-тимчасові характеристики. Кант був упевнений, що людина в пізнанні конструює, “творить” буття світу явищ, а в остаточному підсумку і Абсолютне буття, Бога.

35. Філософські виміри та наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи)

Історія людської думки налічує безліч варіантів постановки та розв'язання проблеми сутності і походження людини. Одним з таких варіантів є так звані натуралістичні концепції, домінуючою рисою яких є уявлення про людину як переважно природну істоту, чиї життя і поведінка, індивідуальні і суспільні якості, духовні властивості обумовлені біологічними чинниками. До таких концепцій відносяться соціобіологія, соціал-дарвінізм, євгеніка, теорія Мальтуса та неомальтузіанство, фрейдизм, ідеї расово-антропологічної школи тощо. Щодо проблеми походження людини, то починаючи з XIX століття теоретичною основою натуралістичного підходу постають ідеї біологічної еволюції людини (відома теорія Дарвіна). Згідно з теорією видоутворення, людина виникає як прямий наслідок еволюційного вдосконалення живих істот.

Безперечно, людина як біологічний вид належить до природного світу, їх не можна ігнорувати. Проте специфіка людського існування не пояснюється дією природних сил. Якісну відмінність соціального життя не можна пояснити біологічним механізмом, бо вона є несумісною з корінним принципом біоеволюції — природним добором. При натуралістичному підході до людини вони просто втрачають свій сенс.Сучасна філософська і наукова думка не відкидає ідею еволюції щодо походження людини, еволюційна теорія доповнюється концепцією про спільну еволюцію космосу, біосфери і людського суспільства. Згідно з концепцією космічного походження людини (А-Л.Чижевський, В.І.Вернадський, Тейяр де Шарден), поява людини не є випадковим і локальним наслідком лише біоеволюції на Землі. Виникнення соціальної форми матерії є загальною тенденцією космічної еволюції. Таким чином, суспільно-історична обумовленість людини полягає не дише у впливі на неї суспільного середовища, соціальних відносин даної епохи, але й в тому, що вона отримує можливість самовизначатися, робити вільний вибір своєї долі, спілкуватися з історичним минулим і майбутнім через світ культури людства.