2.1 Перцептивна специфіка міжособистісної комунікації

Система комунікацій сучасного суспільства дуже розгалужена і могутня. Деякі сучасні дослідники масової комунікації називають найпоширенішим соціальним міфом метафору “невидимого панування” – можливість встановлення тотального і скритого контролю над людиною, повної перемоги над небажаним (“несанкціонованим”) виявом над її індивідуальністю. У цей міф повірили як самі мас-медіа, що породжують всеосяжну систему образів, яка витісняє індивідуальне колективним, так як і “сильні світу цього”, які намагаються керувати комунікаціями і спрямовувати їх у потрібному руслі.

Розвиток комунікаційних теорій диктує необхідність поглибленого вивчення не окремих комунікативних актів, а всієї масової комунікації, так як саме в масовій комунікативній сфері відбувається формування механізмів впливу на суспільство в цілому. В соціокультурній парадигмі досліджень комунікація представлена як основний соціальний процес сучасності і як головний спосіб формування соціального простору і часу, як основний механізм соціального управління, і в результаті – як “творець нової соціальності”[22, с. 18].

Вступаючи в комунікацію, Нomo Sapiens реалізує свої потреби у спілкуванні, саме вони виявляється головною причиною, через яку комунікація є необхідною. Ціль комунікації – об'єднання суспільства і організація в одне ціле, отримання і передача інформації, усвідомлення світу і нашого досвіду в ньому, прояв творчої натури та уяви. Людина повинна певним чином використати наявні у неї мовні можливості для реалізації задоволення комунікативних потреб.

Задоволення від спілкування позначається на психологічному комфорті учасників комунікативного процесу, а постійне незадоволення соціальними контактами, міжособистісними стосунками породжує поганий настрій, депресії, зниження активності, погіршення здоров'я, утруднює досягнення поставлених цілей. Кожна людина має потребу у спілкуванні, налагодженні соціальних контактів. Постає вона як необхідність у нових враженнях, почуттях, знаннях, у бажанні поділитися з кимось своїми переживаннями й думками, обмінятися певною інформацією, налагодити стосунки.

Спілкування є невід'ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її як соціальної особистості, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. У процесі розвитку особистості потреба у спілкуванні має соціально-вибірковий характер.

Спілкування – увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи [15, с. 37].

Феномен спілкування виявляється в численних взаємозв'язках людей, в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці тощо. Спілкування є й одним із виявів людської сутності, особистісною формою існування й функціонування суспільних відносин.

Л. Е. Орбан-Лембрик стверджує, що особистість у контексті спілкування реалізується на таких рівнях:

1. Спілкування – взаємовплив. Становлення та розвиток особистості за таких умов є результатом психологічного впливу одного суб'єкта на іншого у процесі взаємодії, діалогу. Наприклад, при спілкуванні у віртуальному просторі комуніканти, обмінюючись власним досвідом, впливають на поведінку співрозмовника.

2. Спілкування – діяльність. Йдеться про включення соціально-психологічного досвіду в практику спілкування, реалізацію діяльнісної сутності спілкування, в якому особистість є його учасником, унікальною і неповторною індивідуальністю, суб'єктом діяльності. Перебуваючи в Інтернет-мережі, користувач творить власний дискурс, а отже, має продукти діяльності.

3. Спілкування – обмін інформацією. Становлення особистості відбувається у процесі реалізації її комунікативних здібностей, якостей, умінь, комунікативної програми поведінки. Віртуальна реальність – суцільний обмін інформації.

4. Спілкування – сприймання людьми одне одного. На цьому рівні реалізуються перцептивно-рефлексивні емоційно-емпатійні можливості особистості, виникає взаєморозуміння (непорозуміння) між учасниками спілкування.

5. Спілкування – міжособистісні відносини. Йдеться про розвиток статусно-рольових та статево-рольових характеристик індивіда, прояв соціально-психологічних стереотипів його поведінки, складових певного соціально-психологічного типу.

Звужене тлумачення цього поняття пов'язане з міжособистісними стосунками людини. Міжособистісне спілкування – процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда [16, с. 65]. У результаті спілкування реалізуються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об'єднання (розмежування) людей, виробляються правила і норми поведінки.

Відомий соціальний психолог Г. М. Андрєєва наголошує, що взаєморозуміння у спілкуванні може розглядатись у двох аспектах: по-перше, як розуміння цілей, мотивів, настанов партнера у взаємодії; по-друге, не лише як розуміння, а й прийняття, розподіл цих цілей, мотивів, настанов, що дозволяє не просто “узгоджувати дії”, а й встановлювати відносини близькості, прив'язаності [3].

Б. Д. Паригін вважає, що про наявність взаєморозуміння між суб'єктами спілкування потрібно говорити лише в таких випадках: збігу, схожості, суголосності їх поглядів на світ і ціннісних орієнтацій; розумінні індивідуальних особливостей та мотивів поведінки один одного в різних ситуаціях; даванні оцінки своїх можливостей й здібностей та ролей відносно один одного [17, с. 201]

Комунікація (лат. соmmunico – спілкуюсь із кимось) в міжособистісних відносинах ототожнюється з тим, що людина думає перед виголошуванням інформації, як висловлюється, доносить свою думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про правильність інтерпретації думки, реакцію на неї, як відбувається процес обговорення [15, с. 21].

Свій підхід до створення соціально-психологічної концепції спілкування запропонував Б.Д. Паригін [17, с. 45]. Провівши структурний аналіз спілкування, він виділив у ньому зміст (комунікацію) та форму (взаємодію). Далі в цих двох структурних складниках спілкування, також виділялися зміст і форма. Зміст комунікації характеризується через взаєморозуміння, співпереживання та ступінь згоди між її учасниками. Форма комунікації вербальні й невербальні засоби спілкування. Змістом інтеракції є соціальні відносини (економічні, правові, політичні тощо), а формою – практична поведінка людей у спільній діяльності (дія, протидія, конфлікт, кооперація, диференціація, інтеграція).

Важливим фактором у міжособистісній комунікації є соціальна перцепція – (лат. perception – сприймання, пізнавання) – цілісне сприймання суб'єктом соціальних об'єктів (людей, груп, спільностей), яке дає змогу надійніше визначити успішність і перспективи міжособистісної взаємодії [16, с. 73].

Специфіка міжособистісної комунікації виявляється в наступних аспектах:

- наявність спільного комунікативного простору;

- активність учасників комунікації як суб'єктів взаємного інформування.

- спрямовуючи інформацію один учасник спілкування передбачає активність іншого, який також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки свого партнера, відповідно аналізувати їх;

- під час виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;

- активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний “рух інформації”, а активний обмін нею;

- у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації;

- інформація, яка дійшла до співрозмовника і повернулась назад, організовує партнерів міжособистісної комунікації в спільне інформаційне поле;

- спільний смисл у міжособистісній комунікації виробляється за умови, що інформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного осягнення предмета розмови;

- характер обміну інформацією визначається можливістю взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків;

- ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів;

- комунікативний вплив можливий лише за умови що індивід, який спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації і декодифікації;

- комунікація психологічно можлива за умови, що знаки, закріплені за ними значення (відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) та смисли (суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі учасникам комунікативного процесу;

- учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спілкування;

- під час обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри.

До компонентів комунікативного простору міжособистісних відносин належать:

- суб'єкти комунікації. Ними є щонайменше два індивіди, які в комунікативному просторі виступають не відокремлено, хоча кожен з них є автономним, унікальним, а разом;

- спільна комунікативна дія. її особливість полягає у схрещенні, переплетенні потреб людей у певній інформації. Саме у спільній комунікативній дії заглиблена можливість задоволення потреб;

- зворотний зв'язок.

Найпоширенішою схемою комунікаційного процесу є схема Романа Якобсона ( ДОДАТОК А).

Паралельно зі схемою Якобсона існує ще одна відома схема Ласуелла [Lasswel], яку називають “схемою п'яти” (ДОДАТОК Б).

Схема Лауселла цінна для нас тим, що точніше позначає всередині комунікативного процесу його дійові особи. До компонентів формули Якобсона Комунікатора, Аудиторії та Тексту додається Канал, здатний змінювати інформацію, що передається. Таким чином, у комунікацію за Ласуеллом вводиться поняття театральності, роль якої виявляється домінуючою у побудові всього комунікативного процесу.

Отже, щоб досягти взаєморозуміння під час комунікації, створити спільне інформаційне поле, спільний смисл дуже складно. Щоб інформація була зрозумілою комунікатору і реципієнту, потрібно подолати міжособистісну комунікацію.