1.1 Поняття віртуального дискурсу та методологічні основи дослідження

Сучасна людина перебуває у взаємозв’язках із різноманітними суб’єктами соціального середовища. Вона ефективно взаємодіє зі своїм оточенням. У суспільстві люди кохають один одного, не розуміють один одного, ненавидять один одного. Особистість створює власну оболонку, але в цій оболонці вона самотня. Вона йде до людей, проте кожен із нас крокує по життю у власному, ніби замкненому, просторі, чітко окресленому. Особистість не знаходить точок перетину; залишається самотньою; перебуває у пошуку альтернативи. Такою альтернативою стає Інтернет-мережа, у якій особистість реалізує свої потреби та створює концепцію власної поведінки.

В умовах сучасної глобалізації Інтернет перетворився на соціальне явище планетарного масштабу. Він перевернув усі уявлення про засоби масової інформації, а відтак – про сутність інформації, ліквідував кордони між державами і народами. Вільний обмін інформацією та знаннями є однією з демократичних цінностей людства. Завдяки Інтернету, інформаційним технологіям і мережевому знанню моделюється завтрашній день людства, побудується експериментальна модель нашої планети, перспективи її еволюції у всесвіті. Простір Інтернет здається більш комфортним, ніж оточуючий світ, у ньому особистості пропонується перспективи з великою кількістю альтернатив. Потреба вижити в інформаційному потоці стає головною. Соціум та особистість все більше відчувають необхідність у самопрезентації, яка б дозволила реалізувати всі інші потреби. Таким чином, людина щодня структурує, вибудовує свою поведінку у різних сферах залежно від діяльності, особливим чином структурує свою мову, створюючи особливий, віртуальний дискурс, який здатен зняти рамки й обмеження, що встановлюються при взаємодії людини з реальною дійсністю.

Проблема адаптації особистості у віртуальному дискурсі представлена рядом науково-практичних досліджень, однак у сфері комунікативно-когнітивного аналізу потребує всебічного комплексного вивчення, що відповідає новим соціальним тенденціям. Враховуючи процеси глобалізації XXI століття, різні аспекти віртуального дискурсу досліджували науковці: Ю. Бабаєва, О. Белінська, А. Войськунський, С. Дацюк, А. Жичкіна, С. Клименко, С. Коловоротний, Л. Компанцева, Н. Носова, А. Петрова, М. Розіна, В. Тарасова. На сучасному етапі розвитку людства суперечливим залишається питання поведінки користувача Інтернету, його когнітивно-комунікативні потреби у віртуальному дискурсі.

Методологічні основи дослідження адаптації особистості у віртуальному дискурсі визначено основними положеннями наукових принципів, підходів, сформульованих на різних рівнях методології: філософському та загальнонауковому: принцип загального зв'язку; системний підхід; принцип об'єктивності; особистісно-соціальний, емпіричний та міждисциплінарний підходи; конкретно-науковому: спостереження; комп'ютерний аналіз; метод узагальнення незалежних характеристик; статистичний метод.

Століття бурхливого розвитку інформаційних технологій примусило людину кардинальним чином змінити образ презентативної поведінки. У наш час функціонування особистості має не стільки вербальний характер, як це було раніше, скільки потребує інтенсивного внесення візуальної складової. Особистість має колосальні можливості заявити про себе, реалізувати власні потреби, створити образ, який її задовольнятиме. Змішаний (вербально-невербальний) характер спілкування сьогодення перетворив існування особистості у “демонстрацію різних змістів”, тим самим підсилюючи його інтерактивний параметр [15, с. 9]. Зазначимо, що активізація, напруження соціальних контактів і міжособистісних взаємин дедалі гостріше актуалізують прагнення особистості відособитися, зберегти свою незалежність.

Звертаючись до когнітивного освоєння й ментально закріпленого інформаційного тезаурусу [8, с. 156], людина виявляє необхідний кластер понять і концептів, оформлює їх у мовні формули і особливим чином структурує свою мову, створюючи особливий дискурс. Дискурс (лат. DISKURS - міркування, фр. diskurs- промова, виступ) – багатозначне поняття, під яким розуміють у першу чергу специфічний спосіб або правила організації мовної діяльності; це зчеплення структур значення, що мають власні правила комбінації та трансформації. Звідси визначення дискурсу, як поняття близького до стилю [10]. Дискурс – сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв'язках з цією проблематикою, а також у взаємних зв'язках між собою [15, с. 32]. Одиницями дискурсу є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект, інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип дискурсу, а також простір, в якому відбувається, значення, які він творить, використовує, репродукує або перетворює [9].

Обов'язковими компонентами структури дискурсу виступають суб'єкт і об'єкт комунікації. Суб'єкт – носій ціленаправленої активності, той, хто діє, володіє свідомістю і волею. Об'єкт – те, на що спрямована дія. Результатом комунікації виступають елементи у новій формі, що склалися у ході дії – синтезу цілі, властивостей об'єкта і зусиль суб'єкта.

Розглядають літературний дискурс, публіцистичний, рекламний, релігійний та інший. Малодослідженим є віртуальний. Віртуальний – 1. Можливий; той, що може або має проявитися. 2. Умовний. Віртуальна реальність. Віртуальні частинки, фіз. – елементарні частинки, які не можуть бути виявлені за час їх життя. 3. Уявний, реально не існуючий. Віртуальний образ [20].

Віртуальна картина світу дозволяє описувати образ світу людини, яка розмовляє, її свідомість, референтні групи і соціуми. В Інтернет-мережі зв'язки між мовою і свідомістю особливо важливі, оскільки візуальні контакти відсутні. Інтернет-мережа/ (Мережа інформаційна) (англ.information network) – комп'ютерна мережа, що надає користувачам доступ до вилучених баз даних і зв'язок користувачів, що вона забезпечує між собою. Існують два режими роботи інформаційних мереж: діалоговий (оn-line) і автономний (off-line) [9].

Ознаки віртуального дискурсу: він, як і віртуальна картина світу, передбачає обов'язкову присутність комунікантів; віртуальний дискурс створюється у момент “тут і зараз”, вбирає прагматичну семантику, так як співвідноситься з учасниками мовленнєвого процесу, характером міжособистісних стосунків, соціальним статусом та інше. Віртуальний дискурс завжди передбачає зворотній зв'язок: віртуальний співбесідник чи віртуальна реальність реагують на дії віртуальної особистості. Віртуальний дискурс психологічно комфортний, так як компонент умовності компенсує почуття відповідальності за зроблені “вчинки” в Інтернет-мережі, дозволяє особистості реалізувати потенції, що приховані у світі реальному.

До віртуального дискурсу повністю підходить бартівське визначення тексту (Варт, описуючи текст, фіксує саме його дискурсивні ознаки): “Текст у тому сучасному, актуальному сенсі, який ми намагаємось надати цьому слову, повністю відрізняється від літературного твору:

• це не естетичній продукт, це означувана практика;

• це не структура, це структурування;

• це не об'єкт, це робота і діяльність;

• це не сукупність обумовлених знаків, наділених тим чи іншим змістом, що підлягає виявленню, це діапазон існування слідів, які зміщуються;

• інстанцією Тексту є не значення, але означуване в семіологічному та психоаналітичному вживанню цього терміна” [5, с. 35].

Мережа дискурсивна та інтертекстуальна: у ній переплітаються різноманітні дискурси (побутові, наукові, рекламні та інше). Особистість у Мережі відразу потрапляє у точку перетину текстових площин, які передбачають активне до них відношення (сприйняття-несприйняття, читання-писання, створення комунікативних ситуацій та інше).

Цікаво, що при входженні в Мережу користувач переживає почуття схоже на мімесис, повноцінний акт естетичної комунікації, тобто вживається у світ Мережі, перебуває у стані “cамозабуття”, зрікається своєї емпіричної особистості.

Віртуальному дискурсу властивий культуромовний плюралізм. Користувача Мережі можна порівнювати з бартівським читачем, який “зняв із себе будь-яку напругу... і нічим внутрішньо не обтяжений; він прогулюється...; його сприйняття багатогранні, не зводяться в єдине, різнорідні за походженням...” [5, с. 45].

Віртуальний дискурс можна визначити і як семіотичну структуру, оскільки він (дискурс) задовольняє інтелект у повній мірі:

1. Передача наявної інформації.

2. Створення нової інформації, тобто створення текстів, які не відповідають алгоритмам уже наявним, а тим, які мають визначений рівень непередбачуваності.

3. Пам'ять: властивість зберігати і відтворювати інформацію [12, с. 2]. Організацію мережі сучасні дослідники визначають як гіперструктуру, що розростається вглиб, коли одна інформація спричиняє іншу і так до безкінечності. Наприклад, результат пошуку в системі Яndех сполучення “віртуальний дискурс” склав 121 сторінку і 80 серверів, в яких ще ряд серверів, і так до безкінечності.

Гіперструктура віртуального дискурсу зумовлена ще однією властивістю – “зепінгованість”, уривчастість формування інформаційної палітри. “Натисненнями людина формує свої точки зустрічі з інформацією, і ці всі зустрічні рівно ймовірні” [5]. У такому випадку ми маємо справу ”новим типом людини, яка створює та транслює нову культуру і нові культурні практики” [5]. Додамо – і новий тип дискурсу, що являє собою “симбіоз людства і зростаючої інформаційної реальності” [9]. Віртуальний дискурс представлений текстами, які самостійно розвиваються, і які на відміну від зафіксованих, мають властивість до спонтанного розвитку подій. У Мережі наявні не тільки твори, але і велика кількість авторів, які не припиняють творчий процес.

Режим Інтернет-спілкування, при якому користувач присутній у Мережі не постійно, і повідомляє співрозмовників про останні життєві події, формує особливий стиль і мову чатів, дощок оголошень і гостьових книг. У Мережі виник новий жанр – інтерактивний віртуальний щоденник. Кожен, хто бажає, може створити свій віртуальний щоденник і відправляти туди репліки і записи, що передбачає діалог з одним або декількома читачами. Такі віртуальні щоденники стимулюють до праці, дисциплінують і змушують думати креативно. Щоденно автор пише якісь нові думки, враження, ідеї.

У віртуальному дискурсі діють ті ж структурні ознаки, які створюють всі інші моделі світу (зорові, кінестетичні). Віртуальна реальність може замінювати і дублювати собою досвід дійсності. Віртуальність не просто відображає досвід реального світу, але здатна змінити переконання, тобто відіграє специфічну роль у процесі зміни життя. Віртуальний дискурс дозволяє людині увійти в стан “аптайм”, в якому сенсорне сприйняття на зовнішньому оточенні “тут і зараз”. Стан “аптайм” і, як наслідок, збільшений об'єм сенсорного досвіду дозволяють більш повно сприймати комунікативну ситуацію, не засмічуючи переживання оцінками чи умовиводами, дозволяє відволіктись від проблем реального світу, зняти деякі “психологічні фільтри”, що, в результаті, сприяє позбавленню стану фрустрації, незадоволення.

Віртуальний дискурс, маючи на основі лінгвістичні категорії та характеристики, може підтримувати, змінювати й перетворювати переконання і враження. У цьому полягає його нейролінгвістична і когнітивна значимість, інформаційні та психологічні переваги. Дане пояснює причину тотального занурення сучасного покоління у Мережу: простір Інтернет здається більш комфортним, ніж оточуючий світ, там особистості пропонується перспективи з великою кількістю альтернатив (кіберромани, зустрічі, форуми, чати за інтересами та інше)..