1.2 Віртуальний дискурс як організація досвіду існування у віртуальній реальності та кіберпросторі

Для осмислення віртуального дискурсу, необхідно знайти співвідношення понять “віртуальна реальність”, “кіберпростір”, “кіберчас”, “віртуальна особистість”. Автори комп'ютерних програм і технічного забезпечення трактують віртуальну реальність як складні технічні системи, тобто відносять їх до фізичної чи технічної реальності.

Відомий науковець М.  Розін пропонує розглядати нові інформаційні технології як специфічний різновид символічної реальності, що створюється на основі взаємодії комп'ютерної техніки і соціуму. Він визначає ці інформаційні технології як інженерно-семіотичні та вважає, що вони можуть бути використані для реалізації традиційних культурних практик (наука, мистецтво, релігія) у формі віртуальних реальностей, які дозволяють розрізнити суперечність між людиною (особистістю) та культурою [21, с. 197].

Автори монографії “Традиційна і сучасна технологія (філософсько-методологічний аналіз)” розуміють віртуальна реальність так – віртуальна реальність – це один з видів символічних реальностей, який створюється на основі комп'ютерної і некомп'ютерної техніки, а також реалізує принципи зворотного зв'язку, які дозволяють людині достатньо ефективно діяти у світі віртуальної реальності. Ця реальність чуттєва, життєва і може бути обжитою. Незважаючи на схожість, навіть натуралістичність деяких імітаційних віртуальних реальностей, віртуальний користувач все ж розуміє, що події віртуальної реальності відбуваються лише у його свідомості, що вони не існують для інших людей, а також не існують у фізичному сенсі. Завдяки цьому забезпечується почуття безпечності, відбувається дистанціювання від подій віртуальної реальності з іншими символічними реальностями.

На наш погляд, необхідно розрізняти три модифікації віртуальної реальності: комп'ютерну реальність, власне віртуальну реальність і віртуальний стан людини, яка знаходиться у віртуальний реальності, тобто стан віртуального користувача. Якщо перша модифікація відноситься до технічних дисциплін, то друга і третя передбачують лінгво-психологічний аналіз.

Дослідник Н. Носов виділяє наступні специфічні властивості віртуальної реальності: спричиненість, актуальність, автономність, інтерактивність.

Спричиненість. Віртуальна реальність продукується активно на будь-яку іншу реальність, зовнішню по відношенню до неї.

Актуальність. Віртуальна реальність існує актуально, тільки «тут і тепер», тільки поки активна породжуючи реальність.

Автономність. У віртуальній реальності свій час, простір і закони існування. Для людини, яка знаходиться у віртуальній реальності, нема встановленого минулого чи майбутнього.

Інтерактивність. Віртуальна реальність може взаємодіяти з усіма іншими реальностями як онтологічно незалежна від них [14, с. 33].

Психологи та культурологи вважають, що віртуальна реальність співзвучна соціонормативному канону людини і світу, який стверджується епохою постмодерна [6], і виділяють наступні особливості:

- анонімність комунікації у віртуальності,

- побудова за принципом гіпертексту віртуального простору,

- можливість “гри” і створення множинного “Я” в Інтернеті,

- єдина реальність особистості у віртуальному просторі - суть реальної самопрезентації,

- реальні соціальні відносини представлені у віртуальних мережах,

- віртуальність пропонує людині максимум можливостей для будь-якого виду конструювання [6].

Враховуючи відносну новизну, назвемо ще декілька параметрів віртуальної реальності:

- віртуальна реальність умовна (віртуальний користувач розуміє, що події, які відбуваються у віртуальній реальності, створюються технічно та існують тільки для нього, а не у фізичному сенсі), а тому психологічно комфортні для користувача.

- особистість, яка знаходиться у віртуальній реальності, перебуває у стані “flow” (потік, течія), тобто відчуває єдність з комп'ютером.

- події віртуальної реальності задовольняють потреби зворотного зв'язку, тобто вони змінюються, реагують на дійсність віртуального спостерігача.

- логіка подій віртуальної реальності підкорена законам даної віртуальної реальності.

- віртуальна реальність базується на двох основних компонентах –“існування – не існування (умовності)” і “місця”. “З одного боку, ми оцінюємо віртуальні реальності, і кажемо, що вони “віртуальні”, тобто існують для свідомості віртуального користувача, а не у фізичному сенсі, як, наприклад, явища природи. З іншого – ми можемо визначити місце віртуальної реальності, наприклад, серед символічних реальностей, можна сказати, що це один із видів символічних реальностей, які частково нагадують художні реальності, частково реальні сновидіння” [5].

- віртуальні реальності створюються особисто людиною на основі її віртуального досвіду, організація цього досвіду є гіпердискурсом, який створений у рамках технологій віртуальних реальностей.

Досліджуючи властивості віртуальної реальності відзначимо насамперед її багатомірну просторово-часову організацію. Зауважимо, що у контексті віртуальної реальності варто говорити і про поняття кіберпростору. Сьогодні можна знайти декілька десятків визначень поняття кіберпростору, кожне з яких посвоєму правильно характеризує цей феномен: “гіперінформаційний”, “екстрапсихічний”, “гнучкий гіпертекстовий простір”, “інфокосмос”, простір “етичної стабільності”, “Простір Можливостей Розвитку”, “простір, населений іншими”. Кіберпростір є предметом міждисциплінарного вивчення: він досліджується і як фізичний простір, природа, космос, і як когнітивнии простір, що включає логіку та формальні абстракції, і як соціальний простір, і як гіпердискурс, що реалізує всі названі форми через комунікативні складові.

Перш за все, поняття кіберпростору відображає сприйняття Інтернету як простору, тобто місця, де можна знаходитись. Звідси і спроби деяких дослідників, творців інформаційної продукції картографувати кіберпростір та виміряти його відстань. Хакери кажуть, що світ є ще один великий кабель, і відстань – мертва (Тhе world is one biq wire, and distance is dead) [9].

Ми вважаємо, основна психосемантична особливість віртуального простору – актуалізація позиції особистості по відношенню до світу. Віртуальний простір центрований на людині. Людина вибудовує його за аналогією із простором зовнішнього світу, але психологічно більш комфортно. Якщо співвіднести простір off-linne та оnn-lineе, варто виділити важливі властивості віртуального простору, що відрізняє його від реального: відсутність відстані та безкінечна кількість вимірів.

Енциклопедія “Аlt. Сиlture”, в якій зібрані описи декілька сот реалій, персоналій та понять, які ввійшли в “альтернативну” культуру 90-х, так трактує WWW: “WWW” (“повсюдно протягнута павутина”). Незважаючи на всі переваги, через нестачу оперативності при передачі інформації і численності обмежень при використанні рухомих зображень і звука WWW поки не створює конкуренцію телебаченню. Але ситуація може змінитися, оскільки мова програмування WWW еволюціонує в бік мультимедійності. На нашу думку, WWW конкурує не стільки з телебаченням, скільки з реальною дійсністю.

Вибираючи місце для своєї майбутньої «квартирки», нетізен (від американського “netisen” – дослівно громадянин Мережі) виходить із декількох факторів: об'єм простору, якість зв'язку з сервером, на якому буде розміщена його “квартирка”, наявність інших послуг, в тому числі можливість реалізувати себе, продемонструвати свої можливості світу. Це аналогія з вибором місця проживання у світі реальному. Психологічною основою самовизначення особистості у WWW є прагнення нетізена вибрати для себе комфортний простір. До цього закликають і засоби масової інформації: “Зізнайтесь, мабуть, були у вашому житті моменти, коли вам хотілось видавати свій власний журнал, показати всьому світу колекцію етикеток з-під пива чи похвалитися усім вашим котеням. Із ерою Всесвітнього Павутиння всі нереалізовані творчі проекти, які не давали вам спокою, можуть практично миттєво стати загальним надбанням і вашим внеском у світову інформаційну скарбницю. Все, що для цього потрібно, – це комп'ютер з модемом і відповідним програмним забезпеченням, доступ до Іnternet, бажання, творчі здібності” [1].

Зв'язки внутрішнього світу особистості зі світом налагоджуються без їх актуалізації в реальній дійсності. Особистість отримує можливість спілкуватись без проблем. Віртуальний простір дає основу для реалізації неможливих у дійсності бажань особистості.

Наші сучасники заперечують конструктивні шляхи виходу з проблемних ситуацій. Ю. С. Сорокін ввів термін для оцінки індивідуальності людини – WERТ (цінність) та GELTUNG (значимість) [23]. На думку вченого, в літературі та житті більшість особистостей з високим рівнем WERТ та низьким GELTUNG. Невідповідність цих двох рівнів у сучасній людині, усвідомлення нею своєї цінності і невизнання оточуючими її значимості призводить до дискомфорту внутрішнього світу. Втрата універсальними моральними цінностями своєї первісної суті, руйнування норм і традицій приводять покоління кінця XX століття до стану фрустрації, втрати сенсу, ментальної некомпетентності. Інтернет сучасній особистості дав можливість позбавлення “екзистенціального вакууму”. Віртуальний простір, центрований на особистості, дозволяє їй позбавитись стану фрустрації та екзистенціального вакууму, тимчасово увійти в стан аптайму, психологічного комфорту.

Кіберпростір за вербальною оформленістю, когнітивними зв'язками створюється за аналогією дійсному світу, тільки очищеному від негативних конотацій. “Інтернет своєю організацією багато у чому нагадує церкву. Це організація з добровільною участю. Керується вона чимось на зразок ради старійшин, але в Інтернеті нема патріарха, президента чи Папи” [9].

Кожен користувач створює власний віртуальний дискурс у тій частині кіберпростору, яку обрав. В Україні одним із найпопулярніших сайтів є “ВКонтакте” (після пошукової системи Googlе та Маіl.ru). Мета сайту – об'єднати студентів всіх університетів. Користувач створює власну анкету. До неї входить інформація про себе, фотографія, різні альбоми, відео, музика, замітки, є стіна для графіті та написів. Для особистого спілкування є можливість для особистого повідомлення. Це такий собі відокремлений всесвіт у контексті власного дискурсу. Це схоже на віртуальну кімнату, в яку можеш запросити цікаву тобі людину. Користувач створює власний образ, віртуальну особистість такою, якою він хоче її (а зрештою себе) бачити. У такому випадку можемо говорити про поняття “афіліації” (англ. to affiliate – приєднуватися, намагання людини бути в товаристві інших людей). Цю функцію розглядають як параметр “любов – ненависть” у комунікативних відносинах. Саморозкриття індивіда, тобто добровільне інформування про себе, на певний момент недосяжне для інших, використовується для позитивного спрямування. Синонімічною за змістом є позитивна афіліація, яку характеризує поняття “продуктивний”, “ефективний”, “відкритий” комунікативний обмін [16, с. 222].

Простір Інтернет багатогранний, тому що інтерактивний. Важлива властивість кіберпростору – миттєвий доступ до будь-якої точки віртуального світу. Структурування віртуального простору не має геополітичного чи географічного впливу, він інертний до різних політичних інтенцій.

Користувач і віртуальний простір утворюють єдиний простір, в якому позиція користувача за монітором – одна із координат. Ця ідея досліджується багатьма науковцями. “У кіберпросторі в рамках театральної парадигми у глядачів завжди є віртуальні тіла, і вони завжди грають ролі віртуальних створінь, які називають характерами. Потрапивши у кіберпростір, ви якимось чином пов'язані з віртуальним тілом, яке ви контролюєте через рухи вашого фізичного тіла. Роль характеру грає інтелект – людська чи штучна програма розуміння” [9, с. 49].

На рівні суб'єктивного перебування у віртуальній реальності формується “досвід потоку” людини, ефект “флоу” [6, с. 101]. Це відчуття єднання з комп'ютером, що примушує людей працювати з ним цілими днями. Психологи стверджують, що найбільш сильно у стані флоу перебувають люди, захоплені інформаційними технологіями (програмісти, хакери, любителі комп'ютерних ігор). Незважаючи на те, що люди вирішують різні інтелектуальні та творчі задачі, їх описи досвіду схожі і характеризуються як “почуття влади і компетентності”, “екстаз”, “повне злиття з об'єктом” [6, с. 102].