10.Роль і місце людини в економічній системі

Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - незмірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення й професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування. Людина економічна — головний творчий суб'єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Значення людського фактора в системі основних факторів виробництва унікальне. Воно обумовлене тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і здійснювати виробництво продукції завдяки трудовій діяльності людини. Людина — працівник, будучи рушійною силою всіх факторів виробництва, виступає як головний творець матеріального і духовного багатства суспільства

Людина є центральним елементом економіки, місце і роль якої в економічній системі провідне, оскільни отримати зиск з власного інтересу "людина економічна " може, лише надаючи послуги іншим людям, пропонуючи предмети чи послуги своєї праці.

11. Власність в економічній системі : сутність , об’єкти та суб’єкти власності .

Власність — володіння речами; речі, рухомі й нерухомі, що комусь належать. Розрізняють власність приватну, комунальну і державну в залежності від того, чи речі (майно) належать приватній особі, громаді (спільноті) чи державі.

Власність – сукупність відношень між суб’єктами господарювання з приводу привласнення умов та результатів виробництва. Відносини власності утв. Певну систему , що містить у собі 3 види відносин : 1) відносини з приводу привласненя об’єктів власності ; 2) відносини з приводу економ. Форм реалізації об’єктів власності; 3) відносини з приводу госп. Використання об’єктів власності . Обєктами власності виступає те , з приводу чого складаються відносини привласнення : засоби виробн.. , земля та її надра , Т особистого споживання , інтелектуальний прод. , а також роб. Сила. Субєктами , відповідно , виступають люди , між якими склад. Відносини привласнення – індивідуми , організації , колективи , держава.

12. Типи , види та форми власності . Новітні тенденції у розвитку форм власності .

Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.

З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, та з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами вироб­ництва. В економічному житті існують різні форми відносин, тому наявність різних форм власності – закономірне явище. З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

Типи власності : Приватна власність — одна з форм власності, що означає абсолютне, захищене законом право громадянина чи юридичної особи на конкретне майно (землю, нерухомість, засоби виробництва, гроші і цінні папери, товари, інтелектуальний продукт), яка полягає в тому, що ці об'єкти власності належать приватним особам, сім'ям, групі осіб. Приватна власність на засоби виробництва є базисним елементом ринкової економіки. Форми приватної власності :

індивідуально-трудова, коли власником виступає одна особа, або сім'я;

партнерська, коли колективне володарювання здійснюється певним колом людей (засновниками акціонерного товариства закритого типу);

корпоративна, коли колективне володіння здійснюється колективом людей, склад якого постійно змінюється (акціонерне товариство відкритого типу).

Різновидом індивідуальної власності є особиста власність. Розрізняють:

трудову приватну власність, за якої власник є одночасно трудівником, наймана праця не застосовується;

капіталістичну приватну власність, засновану на системі найманої праці.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу. Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність є сімейною трудовою власністю. Індивідуалний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника.

Партнерська власність є об'єднанням капітала або майна кількох фізичних чи юридичних осіб з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Корпоративна ( акціонерна ) власність - це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства є, крім капіталу, і інше майно, яке придбане в результаті господарської діяльності. Акціонерний капітал поєднує приватну власність і колективну форму її використання.

Суспі́льна вла́сність — вид власності, майно і нерухомість, які на противагу до приватної власності належать групі осіб (громаді) або державі. Основними формами суспільної власності є: колективна або кооперативна, яка представляє собою сумісну власність трудівників підприємств; державна різних рівнів, включаючи муніціпальну, тобто власність місцевих органів самоуправління; загальнонародна як сумісне володіння і користування, наприклад, такими об'єктами природи, як світовий океан, атмосферне повітря та ін. Незалежно від того, оформлена вона нормами права чи ні, загальнонародна власність завжди була і завжди буде.

Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набуває

корпоративна форма власності як колективно-при-ватна. В економіці країн Заходу корпорації (акціонерні підприємства) перетворилися на найдинамічнішу, провідну структуру. У США їхня частка становить майже 90 відсотків загального обсягу реалізованої продукції. В цілому в розвинених країнах Заходу на корпоративну форму власності припадає 80-90

відсотків загального обсягу виробництва.

Порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають

певні переваги, які забезпечили їм вихід на провідні позиції у сфері бізнесу.

Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, - підприємницький інтерес,

ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси - й

суспільного багатства, право безстрокового успадковування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій як юридичний інститут володіння, приватна власність заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі - колективні - форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне

заперечення приватної власності.

13. Економічні потреби суспільства , їх суть та структура . Економічний закон зростання потреб.

Кінцевою метою функціонування будь-якої економічної системи є задоволення потреб суспільства та його індивідів.

Потреби - це категорія, яка відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності, це щось необхідне для розвитку людини як особистості. Економічна діяльність - це є процес суспільного виробництва, який спрямований на створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Це ще й виробництво самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їх фізичного існування, а також реалізація і розвиток їх здібностей.

Структура потреб суспільства відображає ставлення людини до природи - потреби людини в природі: в насолоді природою, охороні природи, потреби виробничі - в засобах виробництва або предметах споживання, потреби до себе, до інших людей, до праці, до дозвілля тощо. За походженням потреби поділяють на первинні та вторинні. Первинні - породжені тим, що людина є істотою біологічною і їй постійно необхідні повітря, вода, їжа, сон тощо. Вторинні потреби витікають з того, що людина є частиною соціуму, тобто живе в рамках певної соціальної організації.

Класифікація потреб:

За суб'єктами (носіями потреб):

• індивідуальні,

• колективні,

• суспільні.

Або: домогосподарств, підприємств, держави.

За об'єктами (предметом, на який вони направлені):

• матеріальні (потреби в матеріальних благах та послугах);

• духовні (потреби у творчості, самовираженні, розвитку своїх можливостей, самовдосконаленні, вірі, освіті, культурі, заняттях наукою, мистецтвом, підвищенні кваліфікації);

• соціальні (коханні, дружбі, спілкуванні, участь у суспільно-корисній діяльності).

За сферами діяльності:

• праці,

• спілкування,

• рекреації (відпочинку, відновлення працездатності),

• економічні - частина людських необхідностей, для задоволення яких необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ.

За черговістю задоволення:

• першочергові (задовольняються предметами першої необхідності),

• не першочергові (задовольняються предметами розкоші). За ступенем реалізації:

• абсолютні (породжені сучасним рівнем розвитку економіки),

• дійсні (відповідають рівню розвитку економіки певної країни),

• платоспроможні (потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін).

За участю у відтворювальному процесі:

• виробничі (потреби в засобах виробництва),

• невиробничі (потреби у споживчих товарах). За можливостями задоволення:

• насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення),

• ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

За значимістю потреби можна представити у вигляді піраміди:

Потреби породжують стимули до виробництва, тому виробництво є доцільною діяльністю людей, спрямованою на задоволення їхніх потреб[3, c. 37-39].

Від структури виробництва залежить задоволення потреб населення в різних благах.

Виробництво буває:

Матеріальне:

• основне виробництво (галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, риболовля, мисливство - тобто, де виготовляється продукт);

• виробнича інфраструктура (галузі, що обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві, в суспільному виробництві в цілому - транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади, галузі ділових послуг (інженерно-будівельні, консультаційні, інформаційні, рекламні, лізинг));

• нематеріальне виробництво (соціальна інфраструктура) - галузі, що надають послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей (охорона здоров'я і фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, побутове обслуговування, наука, культура і мистецтво).

Невиробнича сфера: державний апарат, партапарат, апарат управління громад, рухів, армія, міліція.

Виробництво поділяється на офіційну і тіньову економіку.

Закон зростання потреб – закон, що виражає внутрішньонеобхідні, сталі і суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення.