55.Інстременти грошово-кредитного регулювання економіки

Грошово-кредитне регулювання, яке здійснюється центральним банком, є одним з елементів економічної політики держави і представляє собою сукупність заходів, направлених на зміну грошової маси в обороті, обсягів кредитів, рівня відсоткових ставок та інших показників грошового обігу і ринку позикових капіталів. Воно направлене на досягнення стабільного економічного зростання, низького рівня інфляції та безробіття. В законах про центральні банки особливо підкреслюється їх відповідальність за стабільність грошового обороту і курсу національної валюти

Будучи посередником між державою та банківською системою країни, центральний банк покликаний регулювати грошові та кредитні потоки за допомогою певних інструментів.

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання, що найбільш часто використовуються центральними банками, є встановлення мінімальних резервних вимог, рефінансування комерційних банків, регулювання офіційної дисконтної ставки та операції на відкритому ринку

За характером параметрів, які встановлюються в процесі впливу центрального банку на грошову сферу, інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на кількісні та якісні. За допомогою використання кількісних засобів проявляється вплив на стан кредитних можливостей банків, отже, і на грошовий оборот в цілому. Якісні інструменти представляють собою варіант прямого регулювання якісного параметру ринку, а саме – вартості банківських кредитів. За строками впливу інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на довгострокові та короткострокові у відповідності з завданнями реалізації поточних та перспективних цілей грошово-кредитної політики. Під довгостроковими (кінцевими) цілями грошово-кредитної політики розуміють ті завдання центрального банку, реалізація яких може здійснюватися від одного року до кількох десятиріч. До короткострокових відносять інструменти впливу, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики.

56. Соціальні гарантії та соціальний захист населення .

Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим шарам населення, а також при визначених економічних умовах усім членам суспільства(під час росту інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття й іншого).

Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності і поновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум являє собою законодавчо визначений базовий державний соціальний стандарт, на основі якого встановлюються соціальні гарантії і стандарти в сферах доходів населення,житлово-комунального, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я, освіти і т.д.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються в порядку,визначеному Кабінетом Міністрів України.

Соціально-економічні гарантії – це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів.

Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі фінансові механізми:

1. Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:

ºмінімальної заробітної плати;

ºпенсій за віком;

ºстипендій і т.п.

Соціальне страхування є найбільш поширеною формою соціального захисту населення від різних ризиків, пов'язаних з втратою працездатності та доходів. Особливістю соціального страхування є його фінансування зі спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.