6. Обєкти економічних відносин на мікрорівні.

Об'єктами, з приводу яких складаються відноси­ни у мікросистемі, є ресурси виробництва та його ре­зультати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здат­на видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ре­сурсів належать групи предметів праці, що не підда­валися обробці, або сили природи, що використову­ються у виробничому процесі. Найчастіше їх назива­ють узагальнювальним словом "земля". Підприємни­цькі здібності — це особливі здібності окремих лю­дей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх ор­ганізацію у виробничому процесі та творче викорис­тання заради отримання прибутку.

7.Особливості взаємовідносин економічних суб’єктів на макрорівні.

Взаємовідносини, що встановлюються між продавцем і по­купцем, мають деякі відмінні риси.

1. Рівноправне становище учасників. Це означає, що про­давець і покупець повинні бути в рівних умовах, ніхто з них не пови­нен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, на ринку діють і монополії, але у цьому випадку примус має економічний характер.

2. Принцип економічного зиску як головний критерій доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керу­ються учасники обміну:а)обмін повинен приносити зиск (прибуток);б)кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском

для себе;в)краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі від

неї відмовитися.3.Повна економічна відповідальність контрагентів за свої дії. Якщо свобода — це один бік ринкового становища суб'єкта, то повна самовідповідальність — інший. Якщо економічний суб'єкт сам обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно,сам повинен відповідати за свій вибір.Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей .

Поведінка економічних суб'єктів на ринку залежить від ста­ну конкурентного середовища. Тому в мікроекономіці особливу ува­гу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої моно­полії, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої конкуренції.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на до­сягнення рівноваги як окремих суб'єктів (насамперед, споживача та виробника), так і всієї системи. З'ясування механізмів встановлення та відновлення рівноваги мікросистеми — головне завдання мікроекономіки.

8. Методи мікроекономічного аналізу.

Досягнення цілей мікроекономіки пов'язане з використанням певних методів пізнання економічного життя суспільства.

Одними з основних методів дослідження в мікроекономіці є методи індукції і дедукції.

Індукція — це хід дослідження від окремих фактів до загаль­них висновків і узагальнень. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів. Фактами для нього служать статистичні дані, ре­зультати анкет, спостереження та ін.

Дедукція — це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із по­дальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від по­передніх висновків (гіпотез) до фактів. Гіпотеза — це попереднє су­дження про існування певної залежності між економічними явищами.

Вивчаючи якесь економічне явище, економісти не можуть досліджувати всі його деталі.

Абстрагування — це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Напри­клад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподо­бання та переваги кожного члена сім'ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею. Аналогічно при дослідженні спо­живчого кошика ми вважаємо, що споживач робить вибір не з кількох десятків товарів, а лише з двох. Саме так при вивченні ринку праці ми для спрощення ситуації не будемо враховувати індивідуальні особливості кожного працівника, його рівень кваліфікації вмінь та навичок.

Припущення "при інших рівних умовах". Мікроекономіка формулює економічні закони, в яких вказується, що настан­ні! одного явища викликає інше, але тільки при інших рівних умо­вах. Тобто вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути надане явище, залишаються незмінними. Функціональний аналіз має велике значення в мікроеко­номіці. У ході його здійснення в досліджуваному явищі - виділяється головна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною головною рисою, тобто функція. Необхідно зазначити, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене.

Рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів — важлива риса мікроаналізу. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити та­мади їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов мо­жуть бути значними, тоді така економічна система перейде від од­ного рівноважного до іншого аналогічного стану.

Методи статики і динаміки особливо широко використо­вуються у мікроекономічних дослідженнях. Метод статики перед­бачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод ди­наміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

Граничний аналіз — це технічний прийом, що широко ви­користовується в побудові мікроекономічних моделей. Це дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за пев­ний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикла­дами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (вит­рати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, яку приносить споживання додаткової оди­ниці блага).