Конфлікти і конфліктні ситуації в туристському поході. Сутність і структура конфлікту

Прагнення людини до виживання обумовлюється наявністю у неї фізіологічних і психосоціальних потреб. До найважливіших фізіологічних потреб людини слід віднести потребу в їжі, воді, кисні і потребу у сні. Сексуальна потреба і потреба в материнстві не пов'язані, як попередні, з виживанням індивіда: вони обумовлені скоріше необхідністю виживання виду. Відокремлено від інших ці по треби практично не існують і визначаються умовами життя в суспільстві.

Поряд із потребами, що мають переважно фізіологічний характер, людина має психосоціальні потреби. їх набір індивідуальний у кожної людини, він формується у процесі її розвитку і визначається її власною системою установок. До психосоціальних потреб можна віднести потребу в безпеці, потребу у власній правоті, потребу контролювати інших і не дозволяти іншим контролювати себе, потребу в любові, повазі, потребу в спілкуванні, потребу в ризику і т. ін. Задоволення цих потреб, ясна річ, кожна людина розуміє по-своєму, і сприйняття нею цих питань має властивість змінюватися з плином часу.

Фрустрація і психологічні конфлікти. У кожній конкретній ситуації людина, спонукувана певними потребами, спрямовує свої зусилля на досягнення їх задоволення. Вона сподівається, що її дії приведуть до зміни даної ситуації у відповідності з її потребами. Але іноді ситуація змінюється несприятливо для даної людини чи якісь причини заважають здійсненню планів і потреба залишається незадоволеною. В результаті людина переживає стан фрустрації.

Можна виділити чотири типи ситуацій, що спричиняються до фрустрації:

- фізичні перешкоди, що заважають задоволенню потреб (в'язень не може вийти з камери; вахтер не пропускає в будинок без перепустки і т.ін.);

- відсутність об'єкта, необхідного для задоволення по треб (ви хочете випити холодного пива, а його немає);

- біологічні обмеження, що перешкоджають задоволенню потреб (фізичні вади);

- соціальні умови, що перешкоджають задоволенню по треб (оточуючі не виявляють поваги, коханий або кохана не любить і т.п.).

В результаті недосягнення мети або незадоволення потреби людина переживає внутрішнє напруження, що часто супроводжується бурхливим емоційним станом, і прагненням відновити рівновагу за допомогою нової дії. Цей стан називають фрустрацією. В такому контексті фрустрація за змістом виступає як нова потреба. Крім ситуацій, пов'язаних із зовнішніми перешкодами, найважливішим джерелом фрустрації є психологічний конфлікт коли перешкода на шляху задоволення наших потреб криється в нас самих. Звичайно, наші потреби утворюють певну систему, побудовану за їх важливістю для людини але вони можуть також протистояти одна одній і спонукати нас до взаємовиключаючих дій. У стані внутріособистісного психологічного конфлікту людині важко обрати правильний напрям дій, оскільки вона перебуває під впливом різноспрямованих потреб. Причому незалежно від того, який шлях ми оберемо, ми будемо перебувати у стані фрустрації, Розрізняють кілька різновидів внутріособистісного психологічного конфлікту:

Конфлікт потреб. Скажемо, учасник походу хоче подолати навісну переправу чи стрибнути за допомогою гальмівної системи під час спуску по вертикалі (потреба в ризику) і одночасно відчуває сильний страх (потреба в безпеці).

Конфлікт між потребою і соціальними нормами. Наприклад, у поході склалася ситуація, коли чоловік має надати медичну допомогу жінці (чи навпаки) при травмі певної частини тіла, і тут виникає проблема необхідності подолання загальноприйнятих норм поведінки.

Конфлікт між різними соціальними нормами. Наприклад, керівник, який повів у похід своїх підлеглих, розуміє, що повинен показувати приклад іншим, і боїться, що може втратити свій авторитет.

Коли на нашому шляху виникає перешкода, коли мета, до якої ми, недосягнень, ми накопичуємо психічне і фізичне напруження, яке з досягненням критичної точки може виплеснутись на поведінковому або фізіологічному рівні. розглянемо основні поведінкові і фізіологічні реакції, зумовлені фрустрацією.

Агресивні реакції. Не завжди агресивна реакція є негативною, окремі дії можуть бути цілком доречними й ефективними в досягненні певної мети. Це не проста розрядка. Агресивна поведінка є негативною в тому разі, якщо об'єкт агресії не є причиною фрустрації. Агресивна поведінка спрямована в цьому випадку на "козла відпущення" - незалежно від того, людина це чи предмет.

Розрізняють два типи агресивної реакції.

Агресивність, спрямована назовні - перенесення агресії на предмет або людину, ніби вони є причиною фрустрації. Наприклад, людина стукає по столу кулаком, грюкає дверима і т. ін. Як правило, це супроводжується такими емоціями, як гнів, роздратування, обурення.

Агресивність, спрямована на себе. Людина здатна визнати, що причиною фрустрації є вона сама. Це супроводжується, як правило почуттям провини, сорому, розпачем, каяттям, докорами сумління, депресією. Наприклад: "я вин ний", "усе це через мене", "зі мною щось не так" і т. п.

Неагресивні реакції. Фрустрація не завжди викликає агресію. Вона може зумовлювати й інші типи поведінки, як::

Втеча (фізична і психологічна) - прагнення уникну ти ситуації, що викликає фрустрацію. Це може виглядати як фізична втеча. Наприклад, після невдалої спроби підйому по вертикалі учасник взагалі відмовляється підніматись і намагається триматись якомога далі від стінки. Або ще: в момент конфлікту один з учасників походу віддаляється вбік від групи. Чи таке: під час бурхливого обговорення по заштатної ситуації одна з учасниць заливається сльозами і втікає.

Втеча може мати також чисто психологічний характер. Наприклад: "я нічого не хочу про це знати", "я не буду слухати (робити, брати участь". "мене це не стосується". Такі реакції часто можуть супроводжуватися словесними виправданнями.

Фіксація - повторення одних і тих самих дій, що не приводять до бажаного результату, без найменшої спроби коригування (адаптації) своєї поведінки чи стратегії. Це те, що називається "битися головою об стіну", "знову і знову наступати на ті ж самі граблі". Наприклад, уся група протягом п'ятнадцяти хвилин намагається одночасно підвестися, взявшись за руки одним і тим самим способом.

Регресія (зворотний хід) характеризується поверненням до старих типів поведінки в аналогічних ситуаціях. Наприклад, у складній обстановці дорослі люди іноді починають поводитись як діти або підлітки.

Стримування - переборювання в собі потреб, що призвели до фрустрації.

Фізіологічні реакції. Фрустрація також може викликати такі типи реакції, як особисте і групове зростання.

Особисте зростання відбувається, як правило, поступово і вимагає певних зусиль. В окремих випадках воно досягається внаслідок певної події, що вимагає від людини значного переживання чи іншого сильного почуття з якогось приводу.

Під час проходу кожний його учасник виконує певну роботу, ділиться з іншими своїми думками, емоціями, почуттями, що зворотний зв'язок, відповідну реакцію членів групи, інструктора. Якісні особистісні зміни відбуваються саме в результаті інтерпретації людиною подій і явищ з емоційного, ментального і фізичного погляду.

Міжособовий конфлікт - це відсутність згоди між двома(або більше) сторонами. Ними можуть бути окремі люди або групи людей. Одна сторона намагається зробити все, що було прийнято її позицію, і перешкоджає іншій робити те саме. Конфлікт у свідомості людей найчастіше асоціюється з агресією, суперечками, погрозами, ворожістю. Саме через це широко побутує думка, що конфлікт – явищ небажане, що його слід уникати і негайно розв'язувати.

Проте деякі конфлікти є не тільки можливими, а й бажаними. Позитивною стороною цього явища є те, що в багатьох випадках конфлікти допомагають виявити різні погляди, дають додаткову інформацію і в решті решт дозволяють дійти істини. Це підвищує ефективність рішень, що приймаються задовольнити людям можливість висловити свою думку й тим самим задовольнити особисті амбіції. Тим самим конфлікти справляють позитивний вплив на всі аспекти функціонування колективу. З цього погляду між особові конфлікти поділяються на функціональні та дисфункціональні. Перші сприяють підвищенню ефективності діяльності колективу, другі призводять до її зниження.

Дієвість конфлікту залежить від того, якою мірою він контрольований. Для того, щоб управляти конфліктом чи суттєво впливати на його протікання, треба знати причини виникнення конфліктної ситуації.

Існує чотири основних типи конфлікту: внутріособистісний, між особовий, конфлікт між особою і групою і між груповий конфлікт.

Рольовий конфлікт як різновид внутріособистісного конфлікту виникає тоді, коли від тієї самої людини чекають несумісних одна з одною рольових дій. Він може також зумовлюватись тим, що ці вимоги до індивіда суперечать його потребам або цінностям. Його виникнення може бути викликане також робочим перевантаженням або недовантаженням. Такий конфлікт пов'язаний з недостатньою вдоволеністю людини своєю діяльністю, а також зі стресом.

Міжособовий конфлікт є найбільш поширеним типом конфлікту. Він може мати різні форми вияву. Найчастіше це відсутність згоди між керівником і спеціалістом у питаннях фондів, штатів, коштів і т. ін. Змістом між особового конфлікту може бути також зіткнення особистостей. Люди з різним характером, поглядами, системою цінностей іноді просто не можуть ладити між собою. Як правило, погляди і цілі таких людей цілком протилежні.

Конфлікти між особою і групою виникають у сфері між особових формальних і неформальних стосунків. Конфлікт може виникнути у випадку, коли люди переслідують несумісні цілі або дотримуються несумісних цінностей і норм. Конфлікт між особою і групою виникає в тому разі, як що окрема людина дотримується позиції, що відрізняється від позиції групи. Аналогічний конфлікт може бути спричинений діями керівника, пов'язаними з виконанням його посадових обов'язків, якщо він змушений вдаватися до дисциплінарних заходів, не популярних серед підлеглих.

Основними причинами міжгрупових конфліктів ви ступають втрата спільної мети; явне переважання особистих інтересів над колективними; егоїстична поведінка окремих людей; руйнування між особових зв'язків; "підмочений" авторитет керівника; намагання ситуативного лідера заволодіти роллю керівника; переоцінка групою своїх можливостей; зневіра у власних силах; психологічна несумісність; відмінності в системі цінностей, манері поведінки; "незадовільний рівень комунікації; інтриги; недоречна іронія та ін. Причини конфлікту не обов'язково зосереджуються у психологічній сфері. Ними можуть бути і фактори побутового та іншого характеру - такі, як обмеженість ресурсів, взаємозалежить завдань, харчова і побутова несумісність тощо.

Відмінності в системі цінностей - досить поширена причина конфліктів. Наприклад, підлеглий вважає, що має право на висловлення своєї думки незалежно від будь-яких обставин. З точки зору керівника, це дозволено лише в тому разі, коли його думкою цікавляться. Харчова несумісність - взаємне неприйняття між вегетаріанцями і "м'ясоїдами".

Побутова несумісність - конфлікт між курцями і тими, що не курять, і т. п.

Розподіл ресурсів. Ресурси (кошти, спорядження, транспорт тощо) в поході завжди обмежені. Як розподілити їх між учасниками, вирішує керівник, і це дуже часто призводить до конфліктів.

Взаємозалежність завдань. Можливість конфлікту завжди існує там, де виконання завдання однією людиною чи групою людей залежить від іншої людини або групи.

Психологічна несумісність має місце там, де є люди з яскраво вираженими полярними типами темпераменту (наприклад, холерик - меланхолік). Різниця в манері поведінки і життєвому досвіді може збільшити ймовірність виникнення конфлікту. Люди, для яких характерна агресивна поведінка, є постійним джерелом конфліктних ситуацій. Різниця в життєвому досвіді, освіті, статі знижує міру взаєморозуміння і співробітництва в колективі.

Незадовільний рівень комунікації. Ненадійність системи збирання і передачі інформації під час походу може бути як причиною, так і наслідком конфлікту Вона здатна також прискорити розвиток конфлікту, не даючи можливості членам групи колективу в цілому зрозуміти ситуацію, сприйняття іншими спільних проблем.

Конфліктна ситуація може бути викликана або ускладнена неспроможністю керівника налагодити комунікацію в групі. Недостатня інформованість членів колективу призводить до поширення чуток, організації інтриг і до важких і за тяжких між особових конфліктів.

Інтрига - це навмисне введення людей в оману з метою змусити їх до певних дій, і заподіяти їм шкоду. Інтриган керується не тільки особистою користю. Його може задовольнити звичайна радість від неприємностей і біди інших людей. При цьому використовується випробуваний інструмент - анонімний сигнал.

Іронія - далеко не кращий спосіб спілкування керівника з підлеглими. Вона може стати джерелом непорозуміння: не всі здатні сприймати іронію, а це спричиняє конфліктні ситуації.

Конфлікти виникають і там, де стикаються різні школи неоднакова манера і модель поведінки.

Міжособовий конфлікт - це конфлікт між різними формальними і неформальними групами, що відрізняються одна від одної своїми завданнями, умовами праці, нормами поведінки, рівнем матеріального забезпечення тощо.

КОНФЛІКТИ І ДИНАМІКА ГРУПОВОГО ЗРОСТАННЯ

Функціонування групи як соціального утворення починається, як правило, з стадії орієнтації. Учасники туристського походу трохи схвильовані і натхненні поставленим завданням, відчувають і переживають емоційний підйом. у цілому вони настроєні на успішне завершення походу. Психологічний стан групи значною мірою залежить від інструктора. В цей період його обов'язком є доведення до відома членів групи правил поведінки на маршруті, виконання яких є обов'язковою передумовою особистої безпеки туриста

Друга стадія - незадоволення і розчарування. Під час тривалих, фізично важких переходів моральний стан туристів, інтенсивність відчуттів послаблюються. Група не задоволена своєю залежністю від інструктора, її не влаштовує невідповідність між очікуваним і реальністю. При цьому учасники починають відчувати свою відповідальні за вирішення поставленого завдання і опиняються перед необхідністю вироблення стратегії ефективної між особової взаємодії. На цьому ґрунті між ними можуть виникати

конфлікти. Інструктор, взаємодіючи з групою, сприяє створенню атмосфери співпричетності і морального підйому. Як тільки учасники починають докладати зусиль до погашення конфліктної ситуації, настає стадія розв'язання конфлікту, По мірі того, як вони знімають міжособові тертя, в колективі починають переважати позитивні емоції.

Продуктивність діяльності групи - це стадія, на якій група досягає впевненості у своїх силах і гордість за свою спроможність, працювати разом і успішно вирішувати задачі туринської подорожі. Вони надихають один одного, дають корисний зворотній зв'язок, і вже мають навички для вирішен­ня задач зростаючої складності. Вони готові використовувати ці навички знову на роботі, вдома й в інших ситуаціях.

Підсумок, або завершення настає тоді, коли всі починають усвідомлювати, що "зараз усе закінчиться". У групі в цей період встановлюються атмосфера відчуття завершення спільної справи, що їх об'єднувала, і почуття суму і втрати пов’язане з закінченням їх спільного існування як єдиного цілого - групи команди. Учасникам властиво маскувати це почуття: вони більше, ніж звичайно, жартують, обнімаються, шкодують, що "пройшли не всі пороги", "не вистачило часу на більше".

Типові конфліктні ситуації, що виникають у групі. В розрізі конфліктності у групі заслуговують на увагу фактори, що розвивають групову динаміку і які більшості груп під силу обернути собі на користь. Серед них - поведінка окремих членів групи, що іноді видається непродуктивною, але насправді може бути свідченням прагнення групи до підвищення своєї життєздатності і містити ключі до розв'язання проблеми згуртованості групи.

Боротьба за лідерство, її прояви варіюють від відвертого захоплення влади до більш тонких підходів. У групі, як правило, існує такий поділ: більшість, меншість і не велике число байдужих (не захоплених походом) людей.

У групі здебільшого не виникає складнощів у досягненні згоди з найбільш пріоритетних питань, але часто викликає розв'язання інших питань. У процесі їх погодження група часто доходить до кінця списку і починає все спочатку. В решті решт вона починає працювати над тим у чому їй вдалося дійти згоди, і відкладає на потім те, в чому погляди її членів розходяться.

Більшість часто використовує методи тиску не тільки для того, щоб відстояти свою точку зору, але й для того Щоб робота була виконана. Це підхід, спрямований на досягнення мети, з одним суттєвим застереженням: повинна бути прийнята їх точка зору.

Ті учасники які шукають компромісів або гальмують процес, обговорюючи в деталях усе, що відбувається в групі, іноді "перебирають через край" і опиняються в меншості. Інші довго намагаються розібратися у змісті поставленого завдання.

Більшість же просто вислуховує думку меншості, але не бере її до уваги.

Наведені вище ситуації можуть виявлятися в різноманітному поєднанні. Ось кілька прикладів. У одній ситуації представник більшості намагався нав'язати іншим свої правила. Більшість ігнорувала його спроби, за винятком тих моментів, коли вони були на їх користь.

В іншій групі учасник, що перебрав на себе лідерство, тиснув на групу, нав'язуючи їй свій метод розв'язання завдання. Меншість активно протистояла, але інші не звертали на це уваги, навіть коли не були згодні з позицією новоявленого лідера. Вони не хотіли розсердити його чи побоювались потрапити в розряд опозиції. Під час чергового обговорення денного переходу цей лідер (який, до речі, вважав, свою поведінку дуже демократичною) був здивований, Дізнавшись, що інші учасники бачили картину в іншому світлі.

Існують дві групи методів управління конфліктною ситуацією - структурні та міжособові.

Структурні методи - це роз'яснення вимог до роботи, використання координаційних та інтеграційних механізмів установлення загально організаційних комплексних цілей і використання гнучкої структури системи заохочення.

Роз’яснення вимог до робот - один з ефективних методів управління конфліктною ситуацією. Слід окреслити результати, що очікуються від кожного співробітника і колективу в цілому. При цьому доцільно використовувати такі параметри, як рівень результативності системи повноважень і відповідальності, а також чітко визначити політику, процедури і правила.

Координаційні та інтеграційні механізми. Один з найпоширеніших методів - черга команд для встановлення ієрархії повноважень щодо упорядкування взаємодії між людьми. Якщо між учасниками існують розбіжності, керівник має запобігти конфлікту, вдавшись до певних превентивних заходів.

Постановка загально організаційних комплексних цілей - важливий структурний метод управління конфліктною ситуацією. Ефективна реалізація проміжних цілей і кінцевої мети діяльності вимагає спрямування спільних зусиль усіх учасників на їх досягнення, що має в свою чергу зменшити загрозу виникнення конфліктних ситуацій.

Структура системи заохочення. Винагорода може використовується як метод управління конфліктною ситуацією впливу на поведінку людей з метою уникнення дисфункціональних наслідків. Люди, які ставляться до роботи відповідає, своєчасно і якісно її виконують, мають бути заохочення через подяку, премію, визнання. Не менш важливо. щоб не заохочувалася неконструктивна поведінка.

Міжособові методи розв'язання конфліктів. Існує п’ять основних між особових методів - ухилення, згладжування, примушування, компроміс і вирішення проблеми.

Ухилення передбачає таку ситуацію, коли людина намагається уникнути конфліктної ситуації - як самого конфлікту, так і його розв'язання.

Згладжування виходить з установки, що роздратування слід отримувати, оскільки воно може негативно вплинути на всіх членів групи. При цьому керівник уникає розмов на тему конфлікту і розраховує на солідарність товаришів і взаєморозуміння в колективі.

Примушення. В межах цього стилю керівництва переважає намагання за будь-яку ціну примусити групу прийняти свою точку зору. Прихильник такого стилю керівництва як правило, відзначається агресивністю поведінки і з метою впливу на інших використовує владні прийоми. Примушування може бути ефективним, якщо воно спрямоване на досягнення значної мети, за умови, що керівник користується відчутною владою над підлеглими. Недолік цього стилю полягає в тому, що він стримує ініціативу і може ста ти причиною невдоволення членів колективу.

Компроміс - це часткове прийняття позиції іншої сто рони. Здатність до компромісу багато важить в управлінських ситуаціях, оскільки врегульовує взаємні претензії і дає можливість швидко розв'язати конфлікт шляхом задоволення обох сторін. Проте на першій стадії конфлікту компроміс може поглибити конфліктну ситуацію, оскільки він завуальовує його зміст і тим самим ускладнює врегулювання.

Розв'язання проблеми передбачає з'ясування причин конфлікту і досягнення прийнятного для всіх сторін рішення на основі врахування різних думок і різних точок зору. Та кий стиль керівництва властивий людям, які не намагаються досягти своїх цілей за рахунок інших і схильні шукати оптимальний варіант усунення конфліктної ситуації.

Центральним моментом розв'язання конфліктів є пере говори. Під час переговорів з'ясовуються причини конфлікту, виявляються його учасники, аналізуються можливості врегулювання конфліктної ситуації. Крім її загального аналізу і з'ясування ролі в її виникненні всіх учасників, розв'язання конфлікту вимагає проведення бесіди з його учасниками. З цією метою необхідно попередньо с формулювати мету бесіди і скласти в загальних рисах її схему. Як що позиції сторін повністю не з'ясовані, метою бесіди може бути уточнення позицій опонентів. Коли ж вони зрозумілі і припускають можливість конструктивного виходу, то метою бесіди може бути обговорення шляхів усунення конфлікту.

Метою переговорів може бути також зняття напруженості у стосунках між учасниками конфлікту. у розв’язанні конфліктної ситуації керівникові слід виходити із власних спостережень, і дотримуватись неупередженості. Важливо, щоб усі сторони не мали сумніву в його доброзичливості і щирому бажанні об'єктивно розібратися в ситуації. Спрямувати бесіду в бажане русло допоможе чітке формулювання її мети перед учасниками зібрання. В ході бесіди керівникові необхідно тримати контроль над розвитком ситуації, що забезпечить досягнення кінцевої мети. Ідеальним можна вважати стиль керівництва що створює атмосферу довіри між керівником і учасниками походу. її підтвердженням можуть бути ситуації, коли члени групи звертаються до керівника за порадою, підтримкою. В таких колективах вірогідність виникнення конфліктних ситуацій зведена до мінімуму. .

Розглядаючи питання комплектування туристської групи під кутом зору безпеки майбутнього походу чи подорожі, необхідно акцентувати увагу на наявності у керівника загостреного почуття відповідальності за своїх товаришів, Керівник, як правило, першим виходить на найбільш небезпечну ділянку маршруту, першим кидається на допомогу туристові, що потрапив у біду. Однак це може призвести до трагічних наслідків. Тому члени групи, зі свого боку, повинні дбати про безпеку керівника, стежачи за суворим дотриманням останнім відповідних правил, аж до категоричної вимо­ги користуватися страховкою, само страховкою іншими засобами спрямованими на попередження нещасних випадків.

Велике значення для досягнення безпеки групи під час походу (особливо в умовах технічно складних категорійних походів) має сходженість групи, що дає змогу кожному з учасників оцінити не лише свої власні можливості, а й мож­ливості товаришів. Важливо також, що в напруженій ситуації учасники походу розуміють один одного без зайвих слів. Саме ці фактори набувають вирішального значення при подоланні групою найскладніших природних перешкод, необхідності діяти у виключно несприятливих, а то й не безпечних умовах.

Керівники туристських походів І, II і (частково) III категорій не мають проблем у зв'язку з комплектуванням групи: до її складу входять, як правило, початківці, а також туристи, з незначним досвідом участі в походах. Адже перешкоди в походах таких категорій складності за звичай, не являють собою серйозної небезпеки для малодосвідчених туристів.

Інша картина спостерігається при комплектуванні туристських груп для походів І\ЛУ, а тим більше VI, категорій складності. Учасників, що мають відповідну підготовку і не обхідний досвід для таких походів, як правило, небагато, тоді як число претендентів на роль керівника групи різко збільшується. Тим часом за нормативними вимогами такий кандидат із п'яти категорійних подорожей три повинен пройти як керівник, маючи при цьому спортивний розряд від І до майстра спорту. Крім того, він змушений добирати "кістяк" групи з досвідчених туристів. При цьому група час то виявляється укомплектованою людьми, що не завжди психологічно сумісні. Іноді до складу групи потрапляють зовсім випадкові особи, незважаючи на наявність у них певного туристського досвіду. Якщо вже під час маршруту, керівник починає розуміти, що з тим чи іншим учасником дуже важко, а то й зовсім неможливо пройти обраний маршрут, він постає перед вибором: зійти з маршруту, обрати більш легку трасу чи ризикнути. В останньому варіанті ймовірність нещасного випадку різко підвищується.

Одним із суттєвих факторів, що становлять потенційну небезпеку для учасників туристського походу, є підвищене нервово-психічне навантаження, втома, нервовий зрив, що можуть бути викликані різними обставинами. Уникнути цього можна за умови врахування відповідних особливостей людської психіки.

Коли людина відпочиває в нормальних, звичних для неї умовах - "комфортній зоні", її мозок тримає під контролер лише основні фактори життєдіяльності: дихання, серцебиття та ін. В похідних умовах, і особливо в екстремальних ситуаціях, діяльність її мозку значно активізується. Вона спрямована на аналіз обстановки, прийняття відповідних рішень, що мобілізує весь організм на боротьбу за своє життя всім можливими способами. Зрозуміло, що в цьому випадку нервове навантаження значно вище, ніж у попередньому

На керівника туристської групи покладені контроль І відповідальність не лише за свої вчинки, а й за дії кожного учасника походу і всієї групи в цілому. Це додаткове навантаження викликає перевтому. У зв'язку з цим слід по можливості звільняти керівника від частини спільних робіт і чергувань, що усунути можливість прийняття ним помилкових рішень з питань, важливих для всієї групи.

Однією з обов'язкових умов успішного проведення туристського походу є знання природних і соціальних умов регіону, якому пролягатиме маршрут, і психологічна готовність до труднощів, які з ними пов'язані. Значний діапазон сприйняття різними людьми атрактивних особливостей природних умов на емоційному і психофізіологічному рівні - від піднесення, захоплення до пригнічення, паніки і страху. Одні комфортно почуваються На відкритому просторі (степ, пустеля) - інших приваблює ліс чи гори; одні з захопленням обстежують печери – інші бояться замкненого простору; хтось легше переносить спеку, між холод - хтось навпаки.

Отже, атрактивний вплив середовища є виключно індивідуальним, хоча шляхом тренувань цілком можливо знизити негативний ефект, який він справляє. В числі таких засобів - загартування, що полягає в адаптації до низьких температур і перезволоження, спеки і дефіциту води, а також подолання страху висоти тощо.

Спеціальна психологічна підготовка здійснюється допомогою тренувань в умовах, створених шляхом імітації природного середовища відповідного регіону з метою стягнення часткової адаптації до їх впливу (повна адаптація дорослої людини є дуже складною). Необхідною складовою такої підготовки є докладне вивчення природно - кліматичних умов і особливостей протікання природних процесів, що можуть містити в собі небезпеку для життя.

Питання атрактивного впливу природного середовища в екстремальних, аварійних ситуаціях і під час стихійного лиха є предметом спеціального розгляду.

Не менш важливим елементом спеціальної підготовки є ознайомлення з політично-правовою ситуацією, релігійними і етнічними особливостями регіону, архетипами поведінки місцевого населення тощо.

Психологічна готовність до туристського походу передбачає високу міру самоконтролю, володіння механізмом само наказу, коректність у ставленні до звичаїв, обрядів і традицій інших народів.

У найбільш загальному вигляді система відносин між членами туристського колективу, керівником і підлеглими, групою і сторонніми людьми, туристським колективом і навколишнім середовищем укладається в такий перелік::

а) відносини між членами колективу:

- повага до місцевих законів, обрядів і традицій;

- порядність, доброзичливість, уважність до товариші:

- бажання зрозуміти іншого і допомогти йому (словом і ділом);

- безконфліктність;

- неприпустимість впливу особистих стосунків на колективні інтереси;

- визнання пріоритетності групових інтересів над особистими;

б) вимоги до керівника в системі стосунків "керівник - підлеглий":

- міра в застосуванні влади;

- володіння емоціями;

- терпимість;

- доброзичливість

- компетентність

в) відносини між групою і сторонніми людьми

(місцевими жителями, офіційними представниками):

- ввічливість (звернення до людини після обов'язкового привітання):

- повага до співбесідника (представившись, вислухайте його не перебиваючи);

- уникнення конфліктних ситуацій (не провокувати оточуючих і не піддаватись на провокації, не вступати в суперечки;

г) відносини між групою і навколишнім середовищем:

- бережне ставлення до навколишнього середовища;

- повага до чужої праці і майна;

- підтримання місця стоянки в належному стані;

- отримання дозволу землевласника при тривалому базуванні.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНО- ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ

Практичну підготовку з організації і проведення туристських походів інструктор, організатор спортивно-оздоровчого туризму може здобути лише на маршруті або в ході навчальних зборів, семінарів, тренінгів і змагань. При цьому провідна роль належить спостереженню.

Серед об'єктів спостереження - весь комплекс географічних факторів: метеорологічні умови (стан атмосфери), гідрологічні (водні об'єкти), геоморфологічні (особливості будови рельєфу), ґрунтознавчі (особливості ґрунтового покриву і будова ґрунтів), геоботанічні (рослинний покрив) зоогеографічні (тваринним світом), ландшафтні (природні територіальні комплекси), економіко-географічні (територіально-виробничі комплекси), країнознавчі (природні умови, особливості господарства, етнічний склад населення). Результати спостереження узагальнюються за допомогою картографічного зображення.

Основна вимога до такого спостереження - уважність у його проведенні, достовірність і вичерпність одержаних даних. Результати спостережень фіксуються у польовому щоденнику.

Традиція здійснення регулярних спостережень за станом навколишнього середовища під час експедицій, походів, веде свій відлік від античності. Сьогодні результати спостережень фіксуються в польових географічних і геологічних щоденниках, бортових корабельних журналах, щоденниках натуралістів за принципом: те, що не записано ,не спостерігалося!

Польовий щоденник - це загальний зошит (краще в клітинку) з цупкою обкладинкою і прив'язаною до нього ручкою чи олівцем (бажано М - м'яким, що дозволяє робити записи в дощову погоду). Для абрисів, кроків і зарисовок у кінці щоденника вклеюють кілька аркушів міліметрового паперу і кільки. Слід мати у щоденнику також календар. На титульному аркуші обов'язково вказується належність групи до певного відомства, організації, а також дані про власника щоденника зазначенням необхідних даних, адрес іт. ін. в розрахунку на аварійну ситуацію чи на той випадок, коли щоденник буде загублено. Наприклад: Заклад (організація, підприємство, тур фірма)

Прізвище Ім'я По батькові

Домашня адреса Домашній телефон

Службова адреса

Службовий телефон

Посвідчення особи №

Паспорт (серія, номер, ким і коли виданий)

При нещасному випадку повідомити (адреса, телефон)

Група крові, резус-фактор

Щоденник містить важливу інформацію. В разі його втрати прохання повернути за адресою: телефон

Змістовний аспект щоденника визначається практичним досвідом і особистими якостями його власника, Обов'язковими вимогами до ведення щоденника є інформативність і компактність записів. Існують спеціальні методики конспектування, але на практиці кожний, як правило користується своїм підходом.

Найбільш швидким і вичерпним способом фіксування інформації є стенографія, але це вимагає спеціальних підготовки і часу для її дешифрування (як, до речі, і переписування тексту з аудіо касет).

Зручні в користуванні електронні щоденники і автономні переносні міні-комп'ютери (ноутбуки), але вони, крім високої ціни, надто вибагливі до умов експлуатації, Тому найбільш надійним і незамінним залишається і ще довго за лишатиметься звичайний зошит, у якому звичним способом нотується необхідна інформація. У зв'язку з цим доречно розглянути найбільш поширені способи інформативного і компактного запису спостережень.

Телеграмний спосіб являє собою систему запису, в якій свідомо пропускаються знаки пунктуації, службові частини мови. Запис нагадує текст телеграми. Цей спосіб доступ ний для кожного, оволодіння ним не вимагає великих зусиль.

Абревіатурний спосіб, суть якого полягає в тому, що найбільш вживані слова, словосполучення, назви записуються за допомогою лише їх початкових літер. При такому способі запису доцільно з метою уникнення плутанини ви нести ці ключові слова на окрему сторінку, супроводжуючи їх відповідним умовним позначенням. Абревіатури завжди записуються великими літерами. Але надмірне захоплення абревіатурними скороченнями може призвести до того, що в результаті сам автор не зможе розшифрувати свій запис Це обмежує вживання абревіатурних скорочень, які доречні лише стосовно загальновживаних широко відомих слів і словосполучень.

Спосіб скорочення закінчень має в своїй основі відкидання суфіксів і закінчень у довгих словах із збереженням коренів слів і префіксів, що дозволяють дешифрувати ці слова. Обмеження в застосуванні цього способу ті ж самі, що й для абревіатурного.

Практикуються, як правило, різні комбінації цих способів, на розсуд втора записів.

У щоденнику обов'язково повинні бути відведені поля шириною 2-3 см для коментарів, розрахунків, зауважень, уточнить додаткових записів на випадок, коли щось пропущено. Їх розміщення і використання довільні. Найпоширенішими є дзеркальні поля, на зовнішніх краях сторінок (така систему полів прийнята в учнівських зошитах для зауваження учителя).

Використовується й інший варіант - внутрішні поля, що сходяться до середини зошита і утворюють вільну внутрішню колонку. Такі поля зручні для розширених коментарів чи додаткової інформації до тексту, розміщеного на обох сторінках, а також для зарисовок, схем, креслень, абрисів, кроків тощо.

Рідше зустрічається асиметричні поля, які розташовуються лише з правого (або лівого) боку сторінки. За зручністю та Інформативною місткістю вони не відрізняються від дзеркальних полів, і їх використання (як і двох попередніх видів) є суто індивідуальним.

Поруч із записом інформації, результати польових географічних досліджень ескізних перспективних зарисовок різноманітних географічних об'єктів. Фотографія не здатна змінити ці зарисовки, оскільки знімок не дає можливості підкреслити або відтінити необхідні деталі. Плоскі форми рельєфу, рослинний покрив, геологічні відслонення не завжди відтворює фотографія. Крім того, знімок не несе в собі інформації, яку містять пояснюючі записи до зарисовка тому навіть фахівець не завжди може ідентифікувати зображений об'єкт. При фотографуванні завжди присутній елемент випадковості, тому не всі знімки можуть бути вдалими. Цінність зарисовок полягає саме в тому, що маючи фотографічної подібності до об'єкта, вони супроводжуються пояснювальними записами. Ескізні перспективні зарисовки являють собою свого роду фактичний документ.

У похідних умовах зарисовки виконуються простим олівцем. Тільки при наступній обробці матеріалів малюнки в окремих випадках обводять тушшю, залишаючи всі пояснення і написи, зроблені олівцем. Олівець повинен бути м'яким або твердо-м'яким, добре загостреним і досить довгим, придатним для вимірювання. Гумка має бути м'якою еластичною. Зарисовки виконують на аркушах креслярського паперу, що відповідають формату щоденника (оптимальний розмір - 13см х 19см), з нанесеною сантиметровою сіткою квадратів для зручності розташування зображення і дотримання масштабного співвідношення об'єктів Виконання зарисовок вимагає наявності додаткового об ладнання, в числі якого - бінокль для розгляду віддалених об’єктів, особливостей рельєфу, рослинного покриву; компас для орієнтування на місцевості, необхідний при виконанні ландшафтних зарисовок. Ескізи обов'язково супроводжуються позначенням азимутів в градусах або стрілка північ-південь. Ландшафтні ескізні зарисовки завжди виконуються в перспективі, що може бути лінійною або тональною (повітряною).

Однакові за розміром об'єкти, розташовані один за од ним, по мірі їх віддалення від спостерігача, здаються все меншими, їх сторони - вужчими і коротшими. Паралельні лінії, що йдуть у напрямі нашого погляду, ніби сходяться в одній точці. Це явище називається лінійною перспективою Точка перетину цих паралельних ліній називається головною точкою сходження і завжди лежить на лінії горизонту і на рівні очей спостерігача. Лінія горизонту визначає напрямок більшості ліній на малюнку: вони орієнтовані знизу вгору або навпаки, в залежності від місця перебування спостерігача.

Якщо спостерігач сидить на землі, то лінія горизонту опускається вниз, а всі об'єкти ніби витягуються знизу вгору. Коли спостерігач прямує вгору, то лінія горизонту піднімається, а всі об'єкти ніби притискаються до землі. В разі, коли точки сходження виходять за межі малюнка, побудова перспективи визначається суто геометричними законами. Для відтворення ландшафту, виявлення масштабного співвідношення окремих об'єктів (елементів рельєфу, рослинного покриву тощо), побудови плану, їх розміщення найбільш зручною є найвища точка спостереження. В цьому разі лінія горизонту знаходиться високо, погляд може охопити значну територію. Якщо площина малюнка розташована нижче лінії горизонту, то це зображення називається перспективою з висоти пташиного польоту, Зображення об'єктів на ескізних зарисовках диктується не тільки законами лінійної перспективи. Тональна, або повітряна перспектива має своєю основною здатність повітряного середовища згладжувати тональні співвідношення і яскравість фарб (явище поступового згасання тонів і зміни кольору із збільшенням відстані). Насиченість повітря парами води, пилом, а також умови освітлення є факторами, що посилюють цей ефект.

Тональна перспектива виконується за допомогою штрихового малюнка, при цьому варіюються товщина і напрямок штрихів. Форми рельєфу і об'єкти, розташовані поблизу, зображується товщами лініями, штрихова наноситься більш щільно. Більш віддалені об'єкти тонкими і навіть переривчастими лініями. Сусідні об'єкти зображуються більш детально, віддалені - схематично. Враження тривимірності географічних об'єктів досягається за допомогою відтворення їх форми і об'єму, тобто висоти, ширини і довжини шляхом обведення контурів і з використання штриховки. Лінії повинні бути чіткими геометрично рівними. Штрихи повинні не перевантажувати малюнок, а тільки передавати обриси об'єкта.

Рельєф зображується граничне спрощено - за допомогою різних за довжиною, нахилом і кривизною ліній. Рівні чи хвилясті лінії схилів, що не мають різких зламів і кривизни відтворюють, як правило, м'який увалистий рельєф. Ламані і звивисті лінії, що окреслюють бровку, виходи корінних порід на схилах, використовуються для зображення роз членованого рельєфу. Поєднанням різноспрямованих ліній, зображують днище яру, балки, гребенеподібний вододіл. Іноді для відтворення ерозійних елементів рельєфу застосовують штрихову. Всі штрихи обов'язково повинні передавати форму рельєфу і наноситися в напрямку падіння схилів.

Рослинність. Схематичне зображення - лісів най частіше виконується нанесенням силуету за допомогою ламаних і хвилястих ліній, чагарникові зарості - в такий самий спосіб, але дрібніше. Окремі дерева відмічаються лише в тому разі, якщо вони знаходяться на передньому плані При цьому широко використовуються різні види штриховки особливо для зображення трав'янистої рослинності, яке деталізується тільки на передньому плані. Трав'яниста рослинність зображуються лише стосовно відповідних географічних зон (степу, напівпустелі, савани).

Гідрологічні об'єкти. Воду у спокійному стані зображують вертикальними або горизонтальними штрихами, що наносяться з урахуванням відображення в ній відповідних силуетів. При наявності течію та хвилювання, застосовують лінії різноманітної звивистості та довжини.

Оформлення зарисовок. Перш ніж приступити до роботи, необхідно чітко визначити об'єкт і мету зображення, обрати формат, визначити основні і другорядні плани. На явність переднього плану завжди передає масштабність і глибину, відсутність середнього плану підкреслює різницю в розмірі об'єктів переднього і заднього планів, сприяючи посиленню просторового ефекту.

Точність, ясність і виразність зарисовки, забезпечується суворим дотримуванням основних принципів ЇЇ по будови:

• проаналізувати ландшафт;

• визначити межі горизонту і нанести лінію горизонту;

• встановити точку головного сходження шляхом умовного продовження паралельних ліній, що йдуть у напрямку погляду спостерігача і окреслюють об'єкти спостереження

• у процесі роботи не можна змінювати точку спостереження, оскільки кут зору повинен залишатися той самий;

• суворо дотримуватись масштабного співвідношення, пропозицій між об'єктами, а також відповідальності між горизонтальним і вертикальним масштабами малюнку. Оцінка співвідношення ширини, довжини і висоти об'єктів здійснюються за допомогою олівця, який тримають у витягнутій руці обов'язково у вертикальній площині і перпендикулярно до уявних променів, що окреслюють об’єкт

• зарисовка виконується у стійкій послідовності: від загального до часткового; лише після закінчення схематичного контурного зображення можна перейти до деталей;

• всі об’єкти супроводжуються встановленими умовними позначеннями або підписуються;

• малюнок повинен супроводжуватися просторовою орієнтацією (на ньому позначається стрілка "Північ-Південь" або підписуються азимути головних об'єктів зображення);

• додаткові дані включають номер малюнка, дату його виконання, стислий зміст, місце, з якого було виконано зарисовку, текстове пояснення до неї, прізвище виконавця. У камеральних умовах рисунок обводиться тушшю і звільняється від зайвих ліній.

На ньому вказуються вікові межі стратиграфічних горизонтів, межі поширення генетичних типів відкладень, типи ґрунтів і рослинності, географічні назви, населені пункти, дороги, мости та інша інформація, в залежності від мети і завдання експедиції. Крім перспективних зарисовок, у щоденнику вміщується спеціальні креслення - абриси і кроки.

Абрис - окомірне виконане креслення, на якому позначаються усі об'єкти, а також цифрові дані вимірювань кутів повороту маршруту і відстані між ними. На абрисі вісь руху, незалежно від поворотів маршруту, зображується прямою лінією на всю довжину сторінки. У вихідній точці і біля всіх кутів повороту маршруту визначають азимут кожного його відрізку і відстань між точками повороту руху. Всі відстані для абрису вимірюються парами кроків, часом руху або крокоміром і заносяться у щоденник без до тримання масштабу, але з обов'язковими цифровими по значеннями.

Всі значні об'єкти, розташовані на маршруті в межах візуального сприйняття, наносяться за допомогою окомірної зйомки. Напрямки візування на оточуючі об'єкти позначають пунктирними стрілками, на кінці яких зображується сам об'єкт або вказується його назва, зазначають ся відстань до нього і азимут. В разі необхідності роблять ся додаткові уточнюючі записи для складання легенди.

На основі абрисів за допомогою транспортира мас штабної лінійки складають кроки. Відстані наносяться в певному масштабі, кути відкладаються відповідно до записів і позначень, нанесених на абрисі. Кроки можуть бути також самостійною зйомкою.

Кроки - детальне зображення певного відрізку шляху чи окремої ділянки місцевості, що виконується за допомогою окомірної компасної зйомки безпосередньо в польових умовах під час маршруту. Кроки застосовують при прокладанні маршруту; подоланні складних його ділянок визначенні місця привалу, а також у разі необхідності спеціального дослідження місцевості (геологічні оголення долини річок, рослинний покрив тощо). Кроки складають також у тому разі, коли необхідна більш докладна інформація про дану місцевість, ніж та, що наявна в картографічних матеріалах. Крім того, кроки застосовуються з метою коригування і уточнення маршруту, яким просувається група.

В залежності від довжини маршруту і міри його деталізації кроки виконують у масштабі від 1:25000 до 1:100000 На маршруті проводять зйомку дороги (вісь руху) і місцевості по обидва боки від неї на відстані 250 - 500 м. Усе, що не можна відобразити в системі умовних позначень, доповнюють легендою, яка записується на полях щоденника Просторова орієнтація позначається стрілкою "Північ-Південь".

Режим ведення щоденника подорожі можна умовно розподілити на денний і вечірній. Протягом дня (якщо не передбачено нічних спостережень) систематично ведуться записи зарисовки. Увечері щоденник доцільно ще раз проглянути, систематизувати записи внести необхідні доповнену, завершити оформлення зарисовок, скласти кроки маршруту, підсумувати виконану роботу і визначити завдання на наступний день.

Для самодіяльних туристів, які самостійно розробляють маршрут, організовують і здійснюють туристський похід, тривалість цих етапів має співвідношення 3:1:1. Воно відображає віддзеркалює важливість, необхідність і відповідно віддаленість підготовчого етапу, що не повинен обмежуватись акліматизацією і тренувальними, ознайомити походами.

Підготовчий етап. Його завдання полягає в методичній, краєзнавчій, фізичній і матеріально-технічній підготовці до виходу на маршрут, яка передбачає:

* чітке розуміння мети і завдань подорожі;

* вивчення району подорожі, розробку схеми маршруту

* визначення особливого складу групи і розподіл обов'язків між її членами;

* наявність календарного плану подолання маршруту встановлення його контрольних термінів;

* розробку тактичного плану подорожі, що передбачає до ставку продуктів харчування і спорядження у проміжні пункти;

* ознайомлення з усіма доступними географічними матеріалами стосовно району подорожі, підготовка не обхідного картографічного матеріалу;

* придбання і перевірку особистого, групового і спеціального спорядження, продуктів харчування;

* оформлення необхідних документів;

*проведення тренувальних заходів за попередньо складеним планом.

Керівник (інструктор) групи очолює підготовку до походу і його здійснення, на нього покладається відповідальність за безпеку учасників подорожі. Заступник керівника (інструктора), староста - здійснює керівництво окремими роботами при підготовці до подорожі частиною групи в разі її поділу на маршруті, Завідуючий господарством (завгосп) відповідає за добір і збереження групового спорядження і продуктів харчування, здійснює облік на маршруті. У великих групах доцільно призначити двох завгоспів, що ділять між собою відповідальність за спорядження і за продукти харчування, Санінструктор перед початком подорожі проходить спеціально підготовку з надання першої медичної допомоги, укомплектовує медикаментами групову аптечку. Під час походу на нього покладається контроль за станом здоров'я учасників

Відповідальний за ведення щоденника регулярно фіксує події, що сталися під час походу, складає опис маршруту, хронометраж ходових днів.

При чисельності групи більше 10 чоловік доцільно визначати: кухаря, казначея, кострового, фізорга, фотокінорепортера, Бажано, щоб кожний з учасників мав певні обов’язки. В залежності від мети походу може виникнути потреба у виконанні додаткових обов'язків: географа, історика, ботаніка, гідролога, метеоролога, топографа та ін. Усі вони повинні володіти навичками ведення спостережень, збирання матеріалів, зберігання зразків дослідного матеріалу. Головне при розподілі обов'язків - не позбавляти членів групи особистої ініціативи, стимулювати їх персональну відповідальність, частіше давати індивідуальні завдання.

Крім того необхідно передбачити розподіл одноразових обов’язків при зупинці на ночівлю і у зборах до виходу на маршрут. Кожний учасник повинен знати, чим він буде займатись: облаштовувати місце стоянки, ставити намети, збирати дрова тощо. При хорошій організації такі роботи виконуються швидко, без метушні, що в значно прискорює підготовчі роботи і є запорукою успішного подолання маршруту. Польовий (похідний) етап - це проходження маршруту, долання перешкод, дотримання контрольних терміні ведення спостережень та їх фіксування, організація дозвілля, природоохоронна і суспільно-корисна робота тощо.

На заключному етапі підбиваються підсумки походу Головна його мета - узагальнення досвіду підготовки і про ведення походу, організації дозвілля, проведення суспіль но-корисної, культурно-освітньої, пошукової і дослідницької роботи на маршруті, а також аналіз недоліків з метою у зсунення їх у майбутньому.

Після завершення подорожі керівник групи повинен звітувати перед маршрутно-кваліфікаційною комісією і установою, якою був організований похід.

Звіт про похід І категорії складності може бути усним з обов'язковим підтвердженням маршрутними документами які слід здати маршрутно-кваліфікаційній комісії. Для груп школярів звіт має бути письмовим, складеним із дотриманням усіх вимог. Походи вищих категорій зобов'язують керівника подати звіт у письмовій формі. Його обсяг визначається маршрутно-кваліфікаційною комісією.

Звіт повинен складатися з таких розділів: загальні відомості про маршрут, опис району подорожі, підготовка до по ходу, графік руху і технічний огляд маршруту, результати його проходження і рекомендації щодо вибору можливих його варіантів. До звіту додаються картографічний матеріал та ескізне зображення (кроки) найбільш складних ділянок маршруту, підкріплене фотоматеріалами, що ілюструють їх подолання групою. Звіт може бути доповнений зібраними під час походу колекціями, письмово зафіксованими результатами спостережень.

Після розгляду і схвалення результатів походу його учасники і керівники одержують відповідні довідки, що є підставою для присвоєння їм чергового розряду з туризму

Одним із найбільш складних моментів під час при проведенні туристського походу є базування. Правильно обрати місце для ночівлі, встановити оптимальну кількість наметів, приготувати їжу чи розпалити вогнище в несприятливу погоду, особливо взимку, - все це вимагає відповідного досвіду, чіткості і злагодженості в роботі всіх учасників експедиції. Погано об лаштований бівуак не забезпечує відновлення сил; більш того це може стати причиною нещасного випадку.

Вміти влаштуватися на ночівлю в польових умовах повинен уміти кожний, хто вирушає в подорож: адже навіть у поході вихідного дня може виникнути необхідність вимушеного привалу (несприятливі погодні умови, нещасний випадок тощо). Стоянка в польових умовах може бути викликана різними причинами, що обумовлюють її тривалість (тривала, тимчасова, короткочасна).

Тривала (напівстаціонарна) стоянка має своєю метою забезпечення роботи туристських експедицій, що здійснюють дослідження певної території, для виконання робіт природоохоронного характеру. Вона може бути пов’язана також із функціонуванням сезонних туристсько-краєзнавчих таборів або призначатися для тривалого відпочинку.

Тимчасова стоянка (розрахована на одну - три доби) влаштовується для днювання або ночівлі на маршруті, організації екскурсій до найближчих природних, історичних чи культурних об'єктів, для закупівлі продуктів харчування, ремонту спорядження і обладнання тощо.

Короткочасна стоянка використовується переважно для відпочинку - обіду, привалу на маршруті. Для обіднього правилу можна розташуватись на невеликій вирівняній ділянці, краще в затінку. Орієнтовні місця ночівлі позначаються на карті ще до виходу на маршрут. Головною вимогою до бівуаку є безпечність його розташування

В тундровій зоні більш суху ділянку, зручну для базування, можна відшукати на річкових терасах, кам’янистих чи піщаних підвищеннях грунту тощо.

В тайзі не бажано влаштовувати табір у густих чагарникових заростях чи хвойних насадженнях через велику кількість комарів і небезпеку виникнення лісової пожежі Перш за все треба уважно оглянути місцевість і переконатися, що поблизу немає сухих чи гнилих дерев, які можуть бути повалені вітром. Місце для ночівлі краще облаштувати в рідкому хвойному лісі, де грунт покритий шаром сухої опалої глиці, а гілки дерев ростуть на значній висоті і не можуть зайнятися від вогнища.

В степу бівуак влаштовують в улоговинах, байраках або під пагорбом, щоб захиститися від вітру.

В горах місце для майбутнього табору обирають з особливою ретельністю. Не можна встановлювати намети в місцях, де існує небезпека каменепадів (навіть з невеликої висоти), лавин, зсувів, селевих потоків, затоплення гірськими річками. Перш ніж зупинитись на привал слід уважно обстежити місцевість, перевірити, чи немає поблизу слідів каменепаду (камені, що недавно впали, відрізняються більш темним кольором), і переконатися, що на схилі над майданчиком не нависають окремі камені і глиби

Категорично виключається розташування на ночівлю в кулуарах (улоговина на крутому схилі, по якому скочуються камені), в сухих руслах і низьких відмілинах гірських річок на конусах виносу з ущелин і ярів, де можливе затоплення зливовими або талими водами, а також в ущелинах і каньйонах, що під час зливи перетворюються на бурхливі потоки, а в хуртовину можуть стати небезпечною пасткою.

Небезпечно розбивати табір на перевальних ділянках а тим більше на підвищених місцях гребенів, оскільки існує загроза ураження блискавкою. Якщо ж гроза захопила зненацька в небезпечному місці, всі металеві предмети не обхідно сховати серед каміння або у сніговій ямі вища місця, де розташований табір.

Якщо відсутнє зручне місце для базування, його можна підготувати: розрівняти і звільнити від каміння майданчик на схилі, розчистити від снігу або витоптати ділянку необхідного розміру. Майданчик для встановлення на мета можна облаштувати майже в будь-якому місці, яким би незручним воно не здалося: головне, щоб воно було безпечним.

Як правило, для бівуака обирають досить просторий майданчик на якому можна встановити необхідну кількість наметів і влаштувати вогнище для приготування їжі, викопати яму для сміття, туалети тощо. Таким місцем може бути узлісся, високий берег річки, лісова галявина, майданчик біля підніжжя підлого пагорба, прогріті сонцем і захищені од вітру. Місцевість повинна бути сухою, затишною, добре освітлюватись сонцем у ранкові години, що дозволяло б швидше висушити намети, одяг, взуття і спорядження після ранкової роси. Бажано щоб був затінок, де можна сховатися від спеки, місце для купання, красивий краєвид. Обов’язкові вимоги до організації бівуака – наявність поблизу стоянки джерела питної води і достатньої кількості дров для багаття.

Всі навколишні джерела води обстежені керівником групи і санінструктором. Виключається використання для пиття і приготування їжі води із занедбаних колодязів і джерел, не великих озер, ставків і боліт.

Якщо бівуак розташований на березі річки, то місце забору питної води має знаходитися вище, а ділянка для умивання, купання, миття посуду, прання одягу і білизни - нижче за течією річки, Місце для ночівлі обирають вище від населених пунктів, бо вода там чистіша. Не можна розбивати табір на крутому березі річки біля його краю, підмитого водою, бо він може обвалитися. Мало придатними для цього є також низькі заболочені береги річок і озер, оскільки під час зливи береги можуть бути затоплені. Крім того, природні умови таких місцевостей шкідливі для здоров'я, Особливої уваги під час стоянки вимагає поводження з вогнем. Щоб запобігти виникненню пожежі, місце для багаття слід облаштувати з підвітряного боку, щоб іскри не могли досягти наметів, і на небезпечній відстані від дерев і кущів. Вогонь розпалюють на розчищеному від трави і дерну місці. Не можна розкладати вогнище на торф'яному ґрунті, бо він може спалахнути навіть через кілька днів.

Рубати дерева для вогнища категорично заборонено. Це припустимо лише в тих випадках, коли хтось потребує негайної медичної допомоги ( виготовити ноші для хворого чи пораненого, швидко навести переправу через річку або ущелину в разі стихійного лиха, витягти людину з трясовини тощо ).

Планування бівуака здійснюється керівником походу Господарчі справи покладаються на завгоспа і чергових Роботи, пов'язані з влаштуванням ночівлі, повинні виконуватись чітко, швидко, організовано, без метушні. Частина групи розчищає місце для табору, ставить намети, розкладає спальні мішки, інші збирають сухий хмиз, якого б вистачило не тільки для приготування їжі, а й для нічного багаття і на ранок. Після встановлення наметів відповідальні за багаття розпалюють вогонь, а чергові носять воду, готують їжу. Усі ці роботи виконуються під наглядом старшого чергового або керівника групи. Без їх дозволу ніхто не може навіть ненадовго покинути територію табору.

Якщо ночівля передбачається в населеному пункті ( це практикується, як правило, взимку), то слід заздалегідь подбати про підготовку приміщення. З цього приводу бажано мати домовленість ще на підготовчому етапі організації походу. У разі необхідності прийнятний ще один варіант: два-три фізично сильних учасники походу випереджають групу, щоб підшукати і підготувати приміщення для ночівлі. В разі необхідності організації тривалої стоянки вимагається дотримання таких умов:

- погодження місця і термінів базування і одержання доз волу землевласника на влаштування бівуака;

- розташування бази неподалік від шляхів сполучення (дорога, траса, шосе) і засобів зв'язку (телефон, пошта, телеграф);

- відведення місця для кухні і намету для зберігання харчів, порядження і обладнання;

- обрання місця для прийому їжі і виконання камеральних робіт;

- підготовка місця для штабного намету (де зберігалася б і групова аптечка);

- визначення місця для забору води, миття посуду, умивання і купання, прання одягу;

- відведення місця для туалетів і ями для сміття.

Загальною обов'язковою вимогою до стоянки є її без­печність, затишність і відповідність усім іншим

Будь - яка туристська подорож здійснюється за певним маршрутом. Маршрут виступає як невід'ємна складова туризму і найпоширеніша його форма.

Туристські маршрути дуже різноманітні за регіонами подорожі, природним середовищем, способом пересування і визначаються інтересами та особистими уподобаннями учасників походу. Одних більше влаштовує переміщення між пунктами маршруту автобусом, поїздом, літаком, теплоходом з ночівлею в комфортабельному готелі – інші віддають перевагу пішохідним походам у горах річковим подорожами на човнах з відпочинком на природі в похідних наметах.

Будь - яка подорож має привабливі сторони. При цьому важливо, щоб кожний турист обрав собі маршрут до душі.

Отже, навіть найцікавіший маршрут може не сподобатись туристам, які сподівалися зовсім на іншу за змістом подорож. Наприклад, літній людині, яка мріє про спокійний відпочинок, не підходить багатоденний гірський похід. Так само групі студентів, яким до вподоби ночівля на природі і пісні біля багаття, не варто пропонувати екскурсійну подорож на автобусі з проживанням у готелі.

Класифікація туристських маршрутів. Не існує абсолютно однакових туристських маршрутів: кожен з них має свої особливості, хоча навіть між абсолютно різними маршрутами є багато спільного. Для зручності обліку, планування і практичного використання всім маршрути можна умовно об'єднати в кілька груп на основі повних ознак за змістом охопленням території, сезонністю, способом пересування, тривалістю, складністю і т. ін.

За особливостями побудови траси туристські маршрути можна поділити на лінійні, кільцеві, радіальні.

Лінійні маршрути починаються в одному, а закінчуються в іншому географічному пункті. Вони проходять щонайменше через два, а то й три - чотири і більше населених пунктів, або туристських господарств. Основною умовою організації лінійного маршруту є доступність для туристів початкового пункту чи головної тур бази і можливість безперешкодного від'їзду з його кінцевого пункту. Переходи через гірські перевали, сплав по річці на човнах є здебільшого лінійними маршрутами.

Кільцеві маршрути, так само як і лінійні, можуть проходити через кілька пунктів або турбаз, але початкової кінцевою точкою подорожі є той самий пункт. Перевагою таких маршрутів є те, що вони обслуговуються одним туристським господарством чи тур фірмою. Самодіяльними групам це полегшує зворотний шлях після завершення подорожі.

Радіальні маршрути розраховані на виїзд або вихід туристів на екскурсії і в походи різної тривалості поблизу тур бази чи населеного пункту, що є основним місцем їх перебування. Типовим зразком радіального маршруту є туристські маршрути екскурсійного характеру для ознайомлення з історико культурними пам'яткам великих міст. У зимовий період на таку форму роботи переходять гірські турбази у зв'язку підвищеною небезпекою сходу лавин. Наявність канати підйомників і пологі снігові схили створюють хороші умови для гірськолижного спорту і активного відпочинку.

Лінійні і кільцеві маршрути часто плануються в поєднанні з радіальними, що дає можливість відвідати найбільш цікаві об'єкти неподалік від основної нитки маршруту.

За охопленням території маршрути поділяються на місцеві, дальні (міжрегіональні), зарубіжні (виїзні).

Місцеві маршрути, як правило, не передбачають далеких переїздів від місця проживання. До них відносяться по ходи вихідного дня з насиченою екскурсійною програмою або відпочинком на природі. Шкільні краєзнавчі походи з метою вивчення рідного краю також здебільшого мають місцевий характер.

Дані маршрути мають значну довжину і більшу тривалість. Під час таких маршрутів туристи мають можливість ознайомитися з різними регіонами країни, що входять до різних фізичних зон і відрізняються природними умовами, історичними, культурними і побутовими особливостями, Закордонні маршрути пролягають за межами держави. За спрямованістю туристських потоків розрізняють виїзний (закордонний) і в'їзний (іноземний) туризм.

Класифікація маршрутів. За змістом. При розробці і організації будь-якого туристського маршруту, поруч з такими обов’язками вимогами, як рекреативність та інформативність повинні враховуватися й інші цілі, що визначаються особливими конкретного маршруту, його загальною метою і тематичною спрямованістю. Цей аспект є ще одним критерієм для відповідної класифікації туристських маршрутів. Пізнавальні маршрути спрямовані на ознайомлення з певною територією її природою, історичними та культурними особливостями.

Навчальні маршрути - шкільні походи і студентські експедиції з метою практичного засвоєння навчального матеріалу,(географії, біології, історії та інших дисциплін), а також тренувальні маршрути з елементами орієнтування на місцевості та оволодіння прийомами долання перешкод.

Спортивні маршрути мають своєю основною метою виконання спортивних нормативів і розраховані на категорій походи.

Розважальні маршрути базуються на розважально-ігровій, або змагально-ігровій програмі відпочинку, Мета туристського маршруту визначає змістовий аспект походу і вимагає його відповідної часової організації, За способом пересування. Всі туристські маршрути за способом пересування можна поділити на дві великі групи: пасивні і активні.

Маршрути, на яких пересування між пунктами здійснюється за допомогою різних видів транспорту (автобуса, поїзда, літака теплохода) без відчутного фізичного навантаження для туристів, мають пасивний характер. До цієї групи відноситься більшість екскурсійних маршрутів.

До активних маршрутів відносяться пішохідні, лиж водні (на човнах, плотах) велосипедні та ін.

На практиці способи пересування на маршруті чаї використовуються в різних комбінаціях, доповнюючи од одного, їх вибір диктується метою подорожі, природний умовами території, її заселеністю, станом і густотою дорожньої мережі, тривалістю переїздів, наявністю тих чи іній видів транспорту тощо.

За сезонністю. Туристські маршрути можуть бути цілорічними (що постійно діють протягом року), так і сезонними (літніми, зимовими та ін.). Сезонність маршруту намічається природними умовами території, по якій він підлягає, станом матеріальної бази, способами пересувань наявністю шляхів сполучення і транспортних засобів. 3рузоміло, що, наприклад, лижні чи водні маршрути макі чітко виражений сезонний характер.

Взимку, коли активні походи стають неможливим гірські турбази переходять на обслуговування любителів гірськолижного спорту, а в міжсезоння організовують автобусні маршрути з насиченою екскурсійною програмою.

За тривалістю. Тривалість туристських маршрут значною мірою обумовлюється наявністю у подорожуючі вільного часу. Більшість подорожей здійснюється під , відпусток, канікул, у святкові і вихідні дні. Відповідно до цього маршрути можна поділити на одноденні, коротко строк ( (3-5 днів) і багатоденні (більше 6 днів). Крім того, встановлення тривалості подорожі вимагає врахування ще цілого ряду факторів, і перш за все мети і змісту маршрут кількості пунктів зупинок, способу пересування, виду трап порту, географії району подорожі, та сезонності маршруту.

Тривалість туристських маршрутів, орієнтованих на переважне перебування на природі, прогулянки, активні відпочинок у поєднанні з екскурсіями і походами, досягають 10-20 днів.

Від встановлення оптимальної тривалості маршруту і часу перебування туристів у кожному з його пунктів залежить його успішне функціонування, популярність маршрутів серед туристів.

За складністю. За мірою фізичного навантаження при розробці маршрутів їх можна поділити на загальнодоступні, нескладні і категорійні.

До загальнодоспутних відносяться всі маршрути експедиційного характеру з використанням транспортних засобів. Їх здатні подолати туристи бдь-якого віку і фізичної підготовки.

Нескладними (не категорійними) вважаються маршрути, що передбачають активні способи пересування і розраховані на фізично здорових туристів без спеціальної туристської туристської підготовки і мінімумом спеціального спорядженння. До таких маршрутів відносяться більшість пішохідних, гірських, лижних, водних і велосипедних походів, що організовуються турбазами.

До категорійних маршрутів слід віднести такі, подолання яких вимагає певного туристського досвіду, відповідної технічної підготовки, міцного здоров‘я. Крім того, необхідно мати спеціальне спорядження.

Більшість таких маршрутів має спортивний характер. Вони організовуються і проводяться самодіяльними туристськими секціями, клубами та іншими організаціями з метою виконання спортивних нормативів.

Відповідно до спортивної класифікації виділяють шість категорія складності маршрутів – І, II, III, ІV, V, VІ (Табл. 1):

Поділ маршрутів за категоріями складності

Води походів		Категорія
		І	II	III	ІV	V	VІ
Тривалість у днях (не менше)		6	8	10	13	16	20
Довжина в км (не менше	Пішохідні	130	160	190	220	250	-
	Гірські	100	120	140	150	160	160
	Лижні	130	160	200	250	300	300
	Водні	150	175	200	225	250	250
	Велоси-педні	250	400	600	800	1000	-

При визначенні категорії складності маршруту беруться до уваги наявність і складність природних перешкод, кількість ночівель у польових умовах, віддаленість і заселеність території, погодні умови тощо. Крім того існує ряд обмежень щодо віку і туристського досвіту учасників походу чисельності груп та ін. І

За інтенсивністю використання. За цією ознакою можна виділити маршрути постійно діючі, тимчасові і маршрути одноразового проходження.

До постійно діючих відносяться цілорічні або сім маршрути, прокладені в популярних туристських регіонах, що функціонують без істотних змін протягом багатьох років. Такі маршрути, як правило, добре обладнані, вони інтенсивно використовуються туристськими організаціями

Маршрути тимчасового використання розробляються і використовуються з метою організації виїзних туристських таборів, зльотів, тренінгів, семінарів у певному регіоні протягом одного сезону, місяця, тижня.

На одноразове проходження розраховані маршрути, що розробляються групами самодіяльних туристів у пристосуванні до конкретної траси і певного часового відрізку. Такі маршрути можуть бути організовані також суб'єктами туристського обслуговування при наявності відповідного замовлення.

Організація і режим руху на пішохідному маршруті передбачають не лише порядок шикування групи в залежності від характеру місцевості, часу доби, погоди чи в умовах подолання природних перешкод, а й темп пересування, час виходу групи.

Перед виходом на маршрут керівник ставить перед групою завдання, визначає форму одягу, складає перелік необхідного спорядження і обладнання. Вихід групи призначається на ранкові години. Це дозволяє більш продуктивно використати першу половину дня і вивільняє в післяобідню пору час для обробки зібраних матеріалів чи для продовження спостережень. Якщо при проведенні тривалих досліджень виникає потреба в цілодобовій присутності спостерігача, необхідно організувати тимчасовий табір.

Проходження маршруту передбачає ряд заборон і застережень:

- забороняється рухатись під час грози, зливи, сильного вітру, в нічну пору, в густому тумані, а також відразу після зливи стрімкими схилами, камінням, осипами, днищами ярів. Небезпечні ділянки треба долати тільки при наявності страхування;

- перебування у спеку на сонці припустиме лише з покритою головою і в сонцезахисних окулярах;

- забороняється проходження маршруту і проведення розвідки місцевості поодинці. Мінімальний склад групи в туристському поході на рівнині - дві особи, а в гірських умовах – чотири;

- під час пересування лісом не можна користуватися відкритим вогнем, кидати на землю палаючі сірники, недопалки. При здійсненні досліджень чи проведенні екскурсій у заповідниках та на інших природоохоронних тери-торіях необхідно суворо дотримуватися встановлених правил поведінки, з якими слід ознайомитися заздалегідь.