§ 9. Правопис дзвінких та глухих приголосних

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко: дим, рів, сон,

орел, вир, гай, сонце, гурт, черемха, жовтий. Тому при позначенні

їх на письмі ніяких труднощів не виникає.

Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді звучать

однаково: призьба і просьба [проз'ба], ходьба і молотьба [мо-

лод'ба), нігті [н'іхт'і] і віхті. Тому при позначенні їх на письмі

треба пам'ятати таке.

1. Дзвінкі приголосні в літературній вимові завжди звучать

дзвінко — і в кінці слова (гриб, плід, вуз, важ, міг), і перед глухими

приголосними (рибка, гадка, везти, дужка, могти).

Виняток становить звук [г], який у словах легко, вогко, нігті,

кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як [х]: [лехко],

[вохко] і т. д. В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає

своєї дзвінкості: лягти [л'агти], могти [могти], бігти, бігцем,

стерегти, тягти, одягти, домігся.

У словах тхнути, тхір, натхнений, натхнення (і похідних)

вимовляємо і пишемо т (хоч ці слова й походять від дихати, надихати).

1. Стежка стелиться бита поміж трав, серед жита. (77. Перво-

майський.) 2. Було затишно і пахло вогкістю. (А. Головко.) 3.

Любові легкого шляху не треба. (Леся Українка.) 4. У плоть мою. не

навчену літать, впиваються, неначе кігті, зорі. (Д. Пазличко.)

5. Була у прадіда сорочка, в дьогті прана,— на випадок чуми.

(П. Воронько.) 6. У всякому ділі є свої майстри і своє, так би

мовити, натхнення. (О. Гончар.) 7. З грудей мимоволі вирвалось

полегшене й радісне зітхання. (В. Козаченко.)

2. Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних

їм дзвінких: боротьба [бород'ба], просьба [проз'ба], лічба

[л'іЯ>кба], вокзал [вогзал], футбол [фудбол].

Щоб перевірити, яку букву написати в слові, треба сумнівний

приголосний поставити перед голосним або сонорним: боротьба —

борртися, просьба — просити, повсякденний — всякий день,

мимохідь — мимо проходячи, нігті — ніготь, віхті — віхоть, брязк —

брязнути, мигтіти —мигнути, мабуть — має бути.

У деяких словах написання таких приголосних не

перевіряється: призьба, вогко, мерехтіти, вокзал, анекдот, футбол. Правопис

Цих слів треба запам'ятати.

1. Законів боротьби [боротися] нікому не зламати. (П.

Тичина.) 2. Оце возовиця підходить, а там і молотьба [молотити].

(А. Головко.) 3. Ні розваги, ні просьба [просити], ні грізьба

[грозити] — ніщо не помагало. (М. Коцюбинський.) 4. У грубці [гру-

ба] гуло — догоряли скіпки [скіпочка]. (П. Воронько.) 5.

Поблідла місячна скибка [скибочка] висіла низько [низенько] над

сірим імлистим обрієм.(ІЗ. Козаченко.) 6. Над берегом висів соло«

ний туман од дрібних бризків [бризнути]. (М. Коцюбинський.)

7, Очі сліпило мигтючістю [мигнути, миготіти] неба й води.

(О. Гончар.) 8. Повітря було таке п'яне й повне щебетання, що

мимохіть [мимо хотіння] бажалось руху, крику, реготу. (М.

Коцюбинський.) 9. Вже скоро, мабуть [має бути], почнеться мітинг.

(В. Собко.)

Та це ж просто...

Допитливий. Отже, в нашій мові переважає дзвінкість: сонорні завжди

вимовляються дзвінко, дзвінкі не оглушуються, а глухі іноді стають дзвінкими.

Кмітливий. У правописі дзвінких нема нічого складного: пиши як чуєш

Тільки в шести словах вимовляємо [х), а пишемо г. Небагато й тих слів, у яких

замість глухого чується дзвінкий: боротьба, молотьба, отже, просьба, осьде, лічба,

повсякденний, Великдень, аякже, якби, екзамен, вокзал, анекдот, рюкзак, айсберг,

футбол. їх можна й запам'ятати.

26. Поясніть різницю в значенні співзвучних слів казка і каска, гадка і гатка,

мимохідь і мимохіть, гриб і грип. Які ще подібні пари слів ви можете назвати?

27*. Перепишіть, добираючи з дужок потрібні букви.

I. 1. Мій поклик: праця, боро(т, д)ьба, свобода... (7. Франко.)

2. До правди тя(ш, ж)ко ми доходим, неправда прийметься за

мить.. (Д. Павличко.) 3. На бистрині неле(х, г)ко плавать. (Д.

Павличко.) 4. Хоч як неле(х, г)ко розібратись у подіях, проте най-

ва (щ,жч)е розібратись у собі. (В. Забаштанський.) 5. Мечуться

хвилі горбаті, гострять об палубу кі(х, г)ті. (77. Костенко.) 6.

Треба тільки за діло дружно братись, урожай виростити, голод

перемо (х, г)ти, спекулянтів — до ні(х, г)тя. (70. Збанацьішй.) 7. Мати

сидить на при(с, з)ьбі коло хати та вовну з кужеля пряде.

(Т. Шевченко.) 8. Десь збоку во(х, г)ко підпадьомкає перепел.

(Лї. Коцюбинський.)

II, І. Золотою йду травою, як водою, коники з-під ніг — як

бри(с, з)ки. (Д. Павличко.) 2. В кімнаті ніби поле(х, г)шено зі(т,

д)хнулося всім. (О. Гончар.) 3. Ва(ш, ж)кі повіки мимохі(т, д)ь

спускались на очі. (М. Коцюбинський.) 4. Маланка скочила з

при(с, з)ьби і пожбурила грудкою. (М. Коцюбинський.) 5. Во(х,

г)кі хмари ли(с, з)ько нависли над землею. (О. Копиленко.)

6. Море скаженіє з кожною хвилиною ду(щ, жч)е й ду(щ, жч)е.

(О. Донченко.) 7. Ти, мабу(т,д)ь, у світі нічого не боїшся. (Марко

Вовчок.) 8. Пляшка суміші креоліну з дьо(х,г)тем — теж для

гоїння ран. (О. Гончар.)