Тема 2. Системна модель управління організацією

1. Моделі організацій як об’єктів управління.

2. Організація як система.

3. Виробничий профіль (місія) організацій.

1. Моделі організацій як об'єктів управління

У теорії організацій виокремлюють чотири типи моделей ор­ганізації як об'єктів управління. Кожна з них відображає ту чи іншу теоретичну концепцію, що описує сутність самих організацій, роль і функції менеджменту і критерії, що застосовуються для оцінки ефективності їхньої діяльності.

Модель механістичної конструкції організації. Вона сформувалася на базі школи наукового менеджменту. Засновник цього на­пряму Ф. Тейлор розглядав ефективність з погляду факторів часу й руху. Обов'язковою умовою функціонування високоефективної ор­ганізації він вважав раціональний розподіл праці між виконавцями з наступним групуванням робіт у єдине ціле, причому кожен еле­мент роботи має бути оптимально спроектованим. Ще далі пішов у цьому напрямі М. Вебер, який запропонував у ролі найефек­тивнішої форми організації раціональну бюрократію. Він розглядав підприємство як механізм, складений із комбінації основних вироб­ничих чинників: засобів виробництва, робочої сили, матеріалів. Метою підприємства є максимізація прибутку й рентабельності. Для досягнення цього необхідно оптимально використовувати всі види ресурсів. Тому менеджмент організації має орієнтуватися передусім на оперативне управління, за допомогою якого оптимізується структура виробничих факторів і всього процесу виробництва. Відповідно до цього оцінка ефективності функціонування організації здійснюється за економічним показником (відношення обсягу випущеної продукції до використаних ресурсів).

Механістична модель організації дає змогу встановити техніко-економічні зв'язки й залежність різних чинників виробництва, і це є її сильною стороною. Водночас у ній недостатньо враховуються роль і значення людського фактора в ефективній роботі організації, а базою вважаються такі положення школи наукового менеджмен­ту, які критично оцінюються сучасною наукою і практикою. Це, наприклад, пріоритетна орієнтація на великі організації; завоюван­ня позицій на ринку головним чином за рахунок зниження витрат, а не зростання прибутків; широке використання аналітичних ме­тодів, результати яких нерідко важко й навіть неможливо викорис­товувати на практиці; прагнення до збереження стабільності (кон­серватизм); загальний контроль і нагляд за якістю й виконанням планових завдань; уявлення про вищих керівників як про людей, що «мудріші, ніж ринок». Такий вузький погляд на управління й ефективність, оцінювану тільки за економічними результатами, об­межує використання механістичної моделі організації.

Модель організації як колективу, сформованого за принципом поділу праці. В основу її покладені теорії людських стосунків і поведінкових наук (Е. Мейо, Д. Макґреґор, Ч. Барнард та ін.). Ця модель передбачає, що найважливіший чинник продуктивності на підприємстві — людина. Тому елементами моделі є такі складові, як увага до працівників, їхня мотивація, комунікації, лояльність, участь у прийнятті рішень. Іншими словами, моделюється система підтримки людських стосунків усередині організації. При цьому особлива увага приділяється стилю керування і його впливу на по­казники продуктивності й задоволеності працівників своєю робо­тою. Перевага віддається демократичному стилю, що забезпечує найповніше розкриття здібностей членів організації за рахунок за­лучення їх не лише до виконання, а й до розроблення уп­равлінських рішень.

Отже, і перша, і друга моделі розглядали організацію як «закри­ту систему», на ефективність функціонування якої не впливає зовнішнє середовище. Мабуть, саме ці обмеження спричинили не­обхідність розробки нових моделей організацій, для яких характер­на їхня «відкритість», тобто врахування того, що внутрішня ди­наміка організації формується під впливом зовнішніх подій.

Модель організації як складної відкритої ієрархічної системи. В її основу покладено загальну теорію систем (А. Чандлером, П. Ло-уренсом, Дж. Лоршем); головна ідея полягає у визнанні взаємо­зв'язків і взаємозалежностей елементів, підсистем і всієї системи в цілому з зовнішнім середовищем. Відповідно до цих теоретичних положень організацію розглядають в єдності її складових частин, що нерозривно пов'язані із зовнішнім світом. Ключові фактори її успіху перебувають у двох сферах: зовнішній (з якої вона одержує всі види ресурсів, вбираючи інформацію) і внутрішній (сильні і слабкі сторони якої створюють ті чи інші передумови для перетво­рення ресурсів у продукцію й послуги).

Оцінюючи досконалість цієї моделі, необхідно враховувати, що, попри велике значення зовнішнього середовища, воно лише вста­новлює правила гри. Реально визначає рівень системної ефектив­ності будь-якої організації її внутрішнє середовище, яке фор­мується під впливом управлінських рішень, що приймаються керівництвом.

Модель організації, що реалізує концепцію зацікавлених груп. Ця модель (вона формується з 1980-х років) ґрунтується на теоре­тичній концепції зацікавлених груп, відповідно до якої організації повинні враховувати різні інтереси партнерів, коло яких може бути досить широким. Підприємства розглядаються як суспільні утво­рення, у діяльності яких зацікавлені різні групи (як усередині, так і поза ними).