1.4. Висновки

Клімат лісо дослідной станції, м’який з відносно високими середньо річними температурними показниками і значною кількістю опадів. Кліматичні умови наведені у бюро розрахунків і довідок в Управлінні гідрометеріослужби Україні міста Києва та Фастова. В основному кліматичні умови сприятливі для росту і поновлення головних деревних порід таких як: сосни, берези, дуба, клена. Ґрунти в основному підзолисті, дерново-підзолисті під типи, чорноземи опідзолені, а також дернові, сірі-лісові, болотні, вони формуються в різних умов місцезростань. Можна сказати що ці ґрунти сприятливі для вирощування високопродуктивних насаджень і цінних порід. Розташування ДЛГ сприятливий для ведення лісового господарства. Надання технічної допомоги і контроль за введенням колективних і державних господарств в зоні розташування ДЛГ виконує Київський Держлісгосп. Лісове господарство в економіці району займає другорядне місце.

Тому на підставі лісовпорядних матеріалів та даних метеослужб району можна стверджувати, що вирощування лісових культур на землях Дарницького лісопаркового господарства не тільки можливе, а й необхідне. Наявність сприятливих грунтово-кліматичних умов сприяє формуванню високопродуктивних деревостанів де головною породою є сосна звичайна (А₂.4, В 1.4, та Сг-з) з домішкою дуба, берези, сосни банкса. В більш

родючих умовах головною породою виступає дуб черещатий з домішкою сосни звичайної, липи, берези.

Розділ 2. Підбір посадкового матеріалу.

2.1. Характеристика ділянок відведених під лісові культури, та черговість їх заліснення.

Деревні рослини менш вимогливі до хімічної родючості та вологи грунту, ніж сільськогосподарські трав’яні і навіть деревні рослини. Зімкнуті лісові насадження з одиниці площі повертають в повітря значно більше кисню, ніж трав’яні посіви. До того ж лісові насадження сприятливіше впливають на оточуючу місцевість. Це і зумовлює залісення всіх вільних ділянок землі, особливо непридатних для вирощування сільськогосподарських культурі Лісові штучні насадження створюють і на одвічних лісових землях. Отже, під облісення відводять різні категорії лісокультурних площ.

Вируб (зруб) — це лісова площа, на якій материнський деревостан вирублений, а молодого покоління лісу ще немає або воно ще не зімкнулося. Після вирубу материнського деревостану різко змінюється мікроклімат, що суттєво впливає на інтенсивність розростання і склад трав’янистої рослинності. Тип зрубів поєднує ділянки, однорідні за комплексом лісорослинних умов, що характеризуються певним надґрунтовим покривом, мікрокліматичними, грунтово-гідрологічними режимами, які визначають загальні тенденції зміни лісовідновлення.

За віком зруби поділяють на свіжі (через 1—2 роки) і старі (через 3—6 років, але не більш ніж 10 років після вирубу материнського деревостану) . Останні, у свою чергу, поділяють на невідновлені і незадовільно відновлені зруби. Трав’янистий покрив на одних свіжих зрубах відсутній, на інших — інтенсивно розростається. Невідновлені зруби, як правило, задерновані, і у трав’яному покриві переважають світлолюбні види. Природного відновлення деревних рослин тут не спостерігається, а якщо іноді і трапляється, то рослини розташовані куртинами.

Незадовільно відновлені зруби відрізняються природним відновленням, яке не задовольняє вимоги господарства за складом або повнотою. У першому випадку — через зміну порід, у другому — через те, що відновлення відбулося куртинами, хоча у складі його значна домішка головних порід.

До площ, які відійшли від сільськогосподарського використання, належать рілля та сіножаті. Ріллю можна використати тимчасово (до 5—7 років) чи протягом тривалого періоду (понад 8 років) під вирощування сільськогосподарських культур. Тривале використання ділянок для вирощування цих культур супроводжується різким зниженням родючості грунту й утворенням підорної підошви. Після вирощування зернових культур трав’янистих рослин спостерігається більше, після просапних — менше. В обох випадках на поверхні грунту лишається багато насіння трав’янистих рослин.

До категорії пустирів належать кинуті землі, які через сильне вис­наження грунту не використовують під сільськогосподарські культури, а також колишні пасовиська. На пасовиськах зустрічаються чагарники та поодинокі дерева.

Обстеження лісокультурної площі здійснюють протягом вегетаційного’ періоду, який передує створенню культур. Роботу розпочинають з рекогносцирувального огляду ділянки. Для візуального огляду ділянку перетинають вздовж довгої та короткої сторін. Маршрути прокладають з таким розрахунком, щоб було видно усю лісокультурну площу. При цьому встановлюють ступінь задерніння грунту, видовий склад трав’яної рослинності, тип лісорослинних умов. Крім того, на зрубах визначають наявність і особливості розташування природного відновлення і стану пнів.

Детальне обстеження ділянок проводиться після візуального огляду. Воно полягає у визначенні інтенсивного природного відновлення, а якщо воно є — з урахуванням його походження, складу, віку та висоти, кількості пнів, їх висоти та діаметра. На площах, зайнятих лісом, додатково визначають таксаційні показники (середні висота, діаметр, кількість дерев на одиниці площі, склад тощо) материнських дерево-станів. Детальне обстеження здійснюють шляхом закладення пробних площ за загальноприйнятими у лісоводстві методами.

На всіх ділянках, що піддягають залісенню, визначають ступінь зараженості грунту личинками пластинчастовусих. Ентомологічне об­стеження краще проводити у другій половині вегетаційного періоду, коли закінчиться літ хрущів та інших шкідливих комах.

Черговість залісення ділянок визначається лісівницькими й еко­номічними умовами. Передусім необхідно створювати культури на свіжих зрубах і згарищах, а також на незадовільно відновлених зрубах з природним відновленням висотою 1,0—1,5 м. На зрубах і згарищах закладання культур полегшується слабким розвитком трав’яної рослинності.

На незадовільно відновлених зрубах яри рівномірному розміщенні природного відновлення закладають часткові культури з прокладанням коридорів. Ширина коридорів залежить від висоти природного відновлення. При висоті понад 2 м у лісівницькому відношенні недоцільно на зрубах вводити головні породи у коридори, оскільки останні матимуть велику ширину, а природне поновлення в кулісах (міжкоридорні смуги) — навпаки, невелику, і в майбутньому другий ярус виявиться розрідженим.

На зрубах з природним відновленням, яке нерівномірно розміщено по площі або має висоту понад 2 м, закладають, як правило, часткові культури з влаштуванням площадок.

У другу чергу залісенню підлягають незадовільно відновлені зруби, вік яких становить 3—4 роки, а також площі, що вибули з тимчасового сільськогосподарського користування, та осушені болота. Затримка із залісенням площ цих категорій на 1—2 роки істотно не впливає на технологію закладання культур і ріст саджанців.