1.3 Сучасний стан правового забезпечення діяльності транспорту

У забезпеченні високої якості та культури обслуговування одержувачів транспортних послуг значна роль належить правовому регулюванню діяльності транспортного комплексу.

Правове регулювання діяльності транспорту має максимально сприяти перетворенню його в передову галузь суспільного виробництва, розвитку народного господарства, посиленню відповідальності за виконання договірних зобов’язань, забезпеченню схоронності вантажів, які перевозяться, безпеки руху і ліквідації аварійності, додержанню строків доставки вантажів, вдосконаленню договірних відносин щодо перевезень, суворому дотриманню договірної дисципліни, поліпшенню експлуатаційної роботи на підприємствах транспорту.

Слід, однак, зазначити, що правова база, котра регулює перевезення вантажів залізничним, водним, авіаційним та автомобільним транспортом була прийнята в 60-70 роках. [24]

Щоправда, за останній час можна спостерігати значну активність в ліквідації відставання правової організації перевезень, розвитку нормотворчої діяльності стосовно транспорту. Так, з метою захисту економічних інтересів України і законних інтересів підприємств транспорту та споживачів цих послуг був прийнятий Закон України “Про транспорт”. [8] Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту.

Наприклад, чи не вперше в законодавчому порядку ст. 2 саме цього Закону було встановлено поняття “єдина транспортна система України”, яка відповідно складається з:

- транспорту загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, зокрема, метрополітен);

- промисловий залізничний транспорт;

- відомчий транспорт;

- трубопровідний транспорт;

- шляхи сполучення загального користування. [8]

Відповідно до зазначеного Закону єдина транспортна система має відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, зокрема, для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв’язки України.

Щодо складових системи, то, скажімо, основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування визначає Закон України “Про залізничний транспорт”, прийнятий 4 липня 1996 р. [9] Цей нормативно-правовий акт не лише визначає роль залізничного транспорту в економіці і соціальній сфері України, але й регламентує його відносини з органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.

Засади організації та експлуатації автомобільного транспорту визначаються Законом України “Про автомобільний транспорт”, що був прийнятий ВР України 5 квітня 2001р. [10] Відповідно до ст. 2 цього Закону автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуються ними для надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, належать до автомобільного транспорту загального користування. Автомобільні ж транспортні засоби суб’єктів підприємницької діяльності, установ та організацій, що використовуються ними тільки для власних потреб, відносять до відомчого автомобільного транспорту. В свою чергу, автомобільні транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними для власних потреб, належать до індивідуального автомобільного транспорту.

Згідно із ст. 6 Закону України “Про автомобільний транспорт” основними функціями державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є: формування ринку послуг; контроль за виконанням законодавства на автомобільному транспорті; нормативно-правове регулювання питань автомобільного транспорту; ліцензування діяльності перевізників; стандартизація і сертифікація; організація та контроль автомобільних перевезень; тарифна, інноваційна та інвестиційна політика; державне замовлення на соціально значущі послуги автомобільного транспорту загального користування; захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту тощо. [10]

Не менш важливою є і політика ділової співдружності в міжнародному торговому мореплавстві, яку визначає Кодекс торговельного мореплавства України, який набув чинності 9 грудня 1994 р. [7] Цей Кодекс має на меті сприяти подальшому розвитку морського транспорту країни, входженню його в європейську і світову транспортні системи, вдосконаленню управління морським транспортом, підвищенню ефективності використання морських суден з метою задоволення потреб суспільного виробництва.

Україні також належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України. Діяльність користувачів повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і гарантування безпеки авіації регулюються Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 р. [6] Дія Повітряного кодексу України поширюється на всіх користувачів повітряного простору України, в частині, що їх стосується, як на території України, так і за її межами, якщо закони країни перебування користувача не передбачають іншого. [24]

Так, згідно із ст. 3 Повітряного кодексу держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації через Міністерство транспорту та зв’язку України, відповідні органи авіаційного транспорту Україні за такими напрямами: забезпечення розвитку цивільної авіації; нагляд за безпекою польотів повітряних суден; сертифікація, реєстрація та ліцензування; регулювання використання повітряного простору і обслуговування повітряного руху; забезпечення пошуку та рятування повітряних суден, що зазнають чи зазнали лиха; захист авіації України від незаконного втручання в її діяльність; науковий супровід діяльності авіації і гарантування її безпеки, який здійснюється як галузевими, так і міжгалузевими науково-дослідними організаціями і авіаційними підприємствами; сприяння зовнішньоекономічній і міжнародно-правовій діяльності цивільної авіації. [6]

РОЗДІЛ 2

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ТРАНСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ