1.2 Становлення та розвиток транспортного законодавства

Будь які правовідносини, що виникали та існували в часи Київської Русі спиралися, перш за все, на звичаї, це не обходило й транспортні правовідносини. Пізніше, звичаї почали закріплюватися у князівському законодавстві та договорах Київської Русі з іншими країнами. Також, не викликає сумніву той факт, що «берегове право» виникло в нашій країні набагато раніше ніж у багатьох європейських держав, а саме в ІХ столітті, це підтверджують збережені писемні пам’ятки. Середньовічні передвісники митного законодавства сприяли міжнародній торгівлі, а разом з тим і транспортній діяльності.

У 1653 році було ухвалено Торговельний статут, яким всі торговельні побори та мита замінювалися на єдине “рубльове мито”, загальна сума якого становила 5 % для загальних торговельних операцій. [26, c. 38] В 1654 році була прийнята Статутна (Уставна) грамота, яка накладала заборону на стягування будь-яких зборів місцевими землевласниками у разі транзитного проходження купців їхніми володіннями. Цей документ позитивно вплинув на розвиток торгівлі в державі.

У період феодалізму основними актами, що регулювали транспортну діяльність, були царські Укази, саме Указами Петра І було започатковано кораблебудування. В цей же час положення Торговельного статуту 1653 р. та Статутної грамоти 1654 р. були розвинені в Новоторговельному статуті 1667 р, які були замінені Митним статутом у 1755 році.

З розвитком промисловості виникла необхідність регулювання транспортної діяльності нового виду транспорту, залізничного. Загальний статут російських залізниць було ухвалено у 1885 році, він врегулював особливості укладення господарських і цивільних договорів, а також правовідносини, що були пов’язані з використанням залізничного транспорту. Перевезення пасажирів та вантажів регулювалися правилами, що видавалися самими перевізниками та власниками залізниць. [26, c. 39]

З розвитком у ХХ столітті автомобільного, міського електричного та повітряного транспорту відбувалося формування нормативно-правової бази цих видів транспорту.

Адміністративно-командний тип радянскьої держави в 1917 - 1991 рр., до складу якої входила й Україна, дозволяв здійснювати правове регулювання транспортних відносин практично на рівні галузевих відомчих нормативних актів. Все законодавче забезпечення зводилося до конституційно встановленої абсолютної монополії партійно-державного апарату. Тому відомчі акти (різні інструкції і правила) в безлічі розроблялися і застосовувалися в радянський період.

В роки радянської влади основними загальними актами, що регулювали транспортну діяльність були Цивільний кодекс РРФСР 1922 р., Основи цивільного законодавства СРСР 1961 р., Цивільні кодекси союзних республік, Постанови ЦК КПРС тощо. Загальними актами, що регулювали морські та річкові перевезення, були Кодекс Торговельного Мореплавства СРСР 1968 р. та Статут внутрішнього водного транспорту СРСР 1955 р. Основними нормативними актами у сфері автотранспорту були Статут автомобільного транспорту УРСР, Правила безпеки дорожнього руху, Положення про автотранспортне підприємство, Постанови Ради Міністрів УРСР тощо. Радянськими ДОСТами встановлювалися класифікація автомобілів, а також обмеження щодо кількості пасажирів та вантажів.

Управління авіаційнім транспортом в СРСР здійснювалося Міністерством цивільної авіації, а діяльність аеропортів, перевізників, авіа заводів — загальним законодавством та спеціальними актами зазначеного міністерства, в тому числі і Правилами перевезення пасажирів, багажу та вантажу повітряними лініями СРСР.

Подібно регулювалася діяльність підприємств залізничного транспорту. Крім загального законодавства, існував Статут залізниць СРСР 1964 р., Правила залізничних перевезень, Тарифи, Технічні умови, Положення про залізниці.

У 1991 - 1993 рр.. з відродженням в Україні інституту правової державності виникає імпульс для розвитку транспортного законодавства. Таке законодавство розвивається у двох напрямках. З одного боку, відбувається постійна переробка існуючих інструкцій та правил радянського періоду з метою модернізувати ці документи і пристосувати їх до вимог поточного моменту. З іншого боку, спроби розробити повноцінну заміну цих інструкцій і правил наштовхуються на відсутність їх законодавчого забезпечення. Це змушує законодавців зайнятися наведенням порядку на верхніх ярусах ієрархічної піраміди нормативних правових документів. У тексті знову прийнятої Конституції України з’являються норми, що регулюють транспортні відносини в рамках державного права. Ця діяльність отримала розвиток при розробці нового Цивільного та Господарського кодексів і ряду законодавчих актів.