4. Держава епохи станово-представницької монархії

Станово-представницька монархія – це монархія, що формується в період централізації держави, де королівська влада спирається у політиці ліквідації приватної влади великої аристократії на згоду і допомогу станів. Хронологічні рамки у Західній Європі – ХІІІ-ХУ ст.

Поняття “станова монархія” поєднує у собі: 1. Етап розвитку публічної влади, коли монархія функціонує разом з органами станового представництва; 2. Етап розвитку держави, коли починається процес централізації, відбувається перехід від феодальної роздробленості до абсолютизму.

Монархія завжди претендує на повноту влади. Але в період феодальної роздробленості вона роздана місцевій аристократії, містам-комунам, сільським комунам (приватна влада переважала над публічною). Щоб повернути владу, монархам потрібна була підтримка станів, яким на цьому етапі теж виявилась необхідною саме централізована держава. Монархія забезпечувала централізацію в інтересах різних станів, а вони ставали поступово її соціальною опорою:

1.Бюргерство – для розвитку торгівлі та ринку необхідно ліквідувати внутрішні бар’єри, встановити єдину систему мір, ваги, монету, уніфікувати законодавство тощо;

2. Духовенство – потрібен захист від свавілля світських місцевих феодалів, у сильній єдиній державі єдина і сильна церква;

3. Рицарство – довше всіх вагалось між підтримкою королів і великими феодалами, їх сеньйорами, які були ближче ніж король. Але розвиток товарно-грошових відносин, перемоги міст над ними підчас комунального руху, селянські війни ХІІІ-ХІУ ст.(Жакерія, повстання Уота Тайлера тощо) показали, що тільки згуртування навколо короля може їх захистити, а державні податки дозволять забирати частину прибутку у селян і розподіляти їх уже через державну скарбницю (посади, постійна військова служба, пенсії, подарунки короля тощо).

4. Селянство – бачило захист від свавілля феодалів. Позиція королівської влади у селянському питанні знайшла своє відображення у ході створення загальнодержавного права, формування королівського суду: приймаються позиви селян, навіть сервів, проти сеньйорів, проводиться політика по сприянню особистому звільненню селянства, розвитку селянської общини і комунальної автономії, оформленню селянства як стану. Причина такої позиції полягала у великій політичній силі і згуртованості феодалів у провінціях у ХІІІ-ХІУ ст., що штовхало королівську владу шукати підтримки не тільки міст, але й у частини селянства, перетворюючи їх у своїх прямих підданих.

Формування станової монархії відбувається через створення системи органів, які уособлюють волевиявлення станів. Цей процес мав два шляхи: 1. знизу – через створення місцевих органів (провінційних зборів як у Франції, земельних – ландтагів як у Німеччині), а потім загальнодержавного (Франція – провінційні штати, штати Півдня і Півночі, а 1302 р. – Генеральні штати); 2. зверху – центральний орган, а потім до нього місцеві збори (Англія – 1265 – парламент, а потім низові структури). Ті органи, які формуються першими є найбільш життєздатними, і не зникають з формуванням бюрократичного королівського апарату, а зливаються з ним.

Особливості: 1.Дуалізм влади, тобто співіснування центральної влади, що зміцнюється, з досить сильними органами управління у руках феодалів та міських корпорацій на місцях ;

2.Переростання королівської влади з патримоніальної у публічну;

3.Формування загальнодержавних станів – духовенства, дворянства, бюргерства, що у правовому порядку закріпляло соціальні відмінності, що реально існували;

4.Необхідність постійного діалогу центральної влади зі станами через станові збори різного типу.

Наслідки: 1. створюється поступово бюрократичний апарат, що витісняє приватну владу, самоврядування

2. Починається процес уніфікації права

3. Формування загальнодержавної податкової системи, що мало дві тенденції: максимальне розширення числа платників податків і поступове надання податкового імунітету: звільнення від податків дворянства, духовенства, чиновної еліти, окремих великих міст, представників міської верхівки тощо. Тільки масові антиподаткові виступи ставили межу фіскальній політиці королів і станових зборів.

4. Армія проходить еволюцію від військово-васальної організації через систему військових контрактів до постійної, що створюється у європейських країнах з другої половини ХУ ст.

Це шлях формування публічно-правового характеру влади.

Поширена думка про слабкість і безініціативність станових зборів, особливо яскравим прикладом у цьому вбачають станові збори Франції. Але у дійсності складна та багаторівнева система зборів (генеральних, провінційних, місцевих) носила дієвий характер. Вони і формально і по суті робили спроби обмежити притязання короля. Через діалог уряду та станів висловлювалась суспільна думка.

Станова монархія, централізація держави мала наслідком розвиток станової структури середньовічного суспільства, консолідацію станів. Змінився юридичний статус: західноєвропейське бюрґерство закріпило політичні і юридичні права участі в управлінні державою на різних рівнях. Чітко закріпились різні права аристократії, дрібного і середнього дворянства. Визначилась неповноправність селянства, яке як стан представлене було лише в країнах, де зберігся прошарок вільних селян-землевласників (Англія, Скандинавські країни, деякі німецькі землі, частково в Іспанії).

За станових монархій почалась централізація, вона два напрямки: територіальна консолідація навколо одного центру і консолідація влади в руках короля (поступове перетворення його із сюзерену у суверена).

Центральні станові органи: Франція – Генеральні штати; Англія – парламент; Іспанія – кортеси; Німеччина – земельні збори – ландтаги, імперські збори – рейхстаг; Швеція – ригсдаг; Швейцарія – тагзатцунг; Річ Посполита – сейми; Росія – Земські збори та ін.

Значення: станової монархії: дали виключний досвід для суспільного розвитку:

• Відбулась консолідація станів, фіксація їх правового статусу, епоха станової монархії сприяла зростанню їх політичної активності, залучення до вирішення державних справ, руйнуючи і порушуючи монополії феодалів

• створювалися умови і прецедент рівноваги держави і суспільства

• станові органи – досвід середньовічного парламентаризму; округи, міста ухвалювали рішення, скарги, звіти, давали згоду на виділення грошей, політичні дії, через них народ висловлював свою думку. Вчені оцінюють – це засади середньовічного конституціоналізму з його принципом “що відноситься до всіх, повинно бути схвалено всіма”.

• Створення станово-представницьких органів – загальноєвропейський феномен, але тільки у Західній Європі вони стали дієвими органами політичного життя, які створили основу для парламентів нового часу (завдяки бюргерству, насамперед).

• Відбувається формування централізованої держави, визначила засади на яких ця держава формується.

Наукові праці: Гутнова Є.В. з історії англійського парламенту (“Возникновение английского парламента”), Н.О. Хачатурян – Франція (“Возникновение Генеральных штатов во Франции”, “Сословная монархия во Франции ХІІІ-ХУ веков”), є окремі статті по формуванню ландтагів Німеччини, зборів в іспанських королівствах (Корсунский А.Р. з історії кортесів Кастилії та Арагону “История Испании ІХ-ХІІІ веков”), не втратила значення робота Піскорського В.К., що з’явилась вперше ще у 1897 р. (“Кастильские кортесы в переходную эпоху от средних веков к новому времени”). Але механізм дії станової монархії, конкретно у центрі і провінціях, ще вивчається.

У кінці 15 ст. починається перехід до: