2. Держава епохи феодальної роздробленості

Феодальна роздробленість стала апогеєм протистояння публічної та приватної влади, співвідношення сил королівського центру та носіїв територіальної влади. Її традиційно представляють як період розпаду раніше єдиної держави на окремі феодальні території. Але такий підхід скоріше носить формальний, поверховий характер, і не завжди поєднується з історичними реаліями, наприклад Англії чи Німеччини. Визначення цього періоду представляється як гостре протистояння двох тенденцій: королівської влади, що прагнула утримати публічні функції на всій території країни і феодального класу, який привласнив і юридично оформив владні функції на місцях. Носіями приватної влади могли виступати й міста-комуни, сільські комуни, окремі області. Боротьба монархів та феодальної аристократії проходила з перемінним успіхом, залежала від співвідношення багатьох факторів, в різних районах Європи мала різні результати: від часткового обмеження функцій центру (Англія) до повного відособлення територій.

Феодальна роздробленість – це закономірний етап в розвитку середньовічної держави, коли відбувається ослаблення центральної влади і посилення окремих територій, аж до їх самостійності.

Епоха феодальної роздробленості мала своїм наслідком в Європі розвиток регіоналізму, який в середньовічний період представляв провінціоналізм. Основою для нього стала перевага системи внутрішніх зв’язків над зовнішніми, яка утворювала комплексну регіональну систему.

Передумови ф.р.:

1. Економічна основа – натуральне господарство, слабкі зв’язки між територіями

2. Формування феодальних вотчин вимагало надання феодалам адміністративної, судової, військової влади для здійснення позаекономічного примусу над залежними селянами

3. Слабкість матеріальної бази держави – відсутність розвинутої інфраструктури, слабкі можливості для швидкої передачі інформації з місць до центру

Оформлялась ф.р. роздачею королем імунітетних грамот феодалам, хартій на самоврядування містам. Проявляється в “озамкуванні” – масовому будівництву замків, які втілювали в собі символ влади феодала, захисту ним своїх володінь від всяких зазіхань – зовнішньої агресії, селян, короля тощо.

Наслідки: - Відроджується вибори короля, аристократія отримує права участі в центральному управлінні: засідає по праву народження в Королівській раді, 2 рази на рік збори знаті. - Феодальний клас зміцнює внутрішні зв’язки, консолідується в монолітну групу через оформлення васально-ленних відносин ( на васалів спиралась місцева аристократія). – відбувається економічний підйом територій (знать зацікавлена в прибутках: розвиває міста, ремесло, торгівлю, освоюються пустоші ­ внутрішня колонізація, з’являється система обмежень експлуатації селян, щоб залучити їх на свої землі). – міжусобні війни між феодалами, феодалами та королем за владу.

В історії окремих територій середньовічної Європи можна прослідкувати пошук економічної єдності, формування політичної єдності, механізмів реалізації законів, системи виконавчої влади, соціального контролю. Ці процеси розвивались в тісному переплетінні й знайшли відображення в формуванні регіональної ідеології. Ідеологічна єдність знаходила свій прояв в різноманітних формах:

– культ місцевих святих (Рене Арден “Агіографії. Їх джерела, методи, історія”. – Париж, 1953. Нараховує приблизно 25000 святих. Вони формували релігійні спільності: чернечі ордени, міста, регіони, національні, родинні, етнічні, ремісничі цехи, селянські общини. Щорічні свята, святий заступник за своїх людей)

– створення місцевих хронік (“історій дзвіниці”).

Це однозначно сприяло зближенню суб’єктів регіональної ідеології, формуванню своєї системи цінностей, які в свою чергу визначали механізми дії регіональних процесів для його самовизначення, саморозвитку. Саме на місцевому, провінційному рівні в цей період знайшла свій вияв як активна творча роль політичної еліти, яка формувала морфологію регіону, так і основної маси населення, творців системи економічної, соціальної, ідеологічної єдності.

Відбувається етнічна консолідація в рамках територій, формуються етнічні територіальні групи та топоніми територій – як то Нормандія, Бретань, Фландрія, Франкенія, Галичина, Волинь, Брацлавщина тощо.

Боротьба центру і територій по різному в різних країнах. В Англії королі могли спиратись на англо-саксонське населення, вільне селянство і знать могла тільки користатись коли на троні слабкі королі і боротись за збільшення своїх прав, тому тут громадянські війни – ознака ф.р. У Франції майже самостійні автономні території, і королі реально володіли власним доменом, а публічну владу представляли на міжнародній арені. В країні вони були лише “першими серед рівних” і могли тільки вести інтриги проти своїх могутніх супротивників, бути арбітрами, не допускати їх згуртування. В Німеччині ф.р. розвивалась повільно, бо імператори вели зовнішню завойовницьку політику, що було всім вигідно, але в ХІІ-ХІІІ ст. Князі отримали поступово комплект широких прав на місцеве управління: власну монету, кордони, юрисдикцію, вести самостійно загарбницькі походи (проти слов’ян), вибирати імператора.

Наслідком феодальної роздробленості, стало приближення владних функцій до конкретних територій, стало формування середньовічного сепаратизму, що знайшов свій прояв в замкнутості областей, земель, окремих міст, розширенню корпоративності середньовічного суспільства Саме на цій основі почнеться будівництво централізованих держав. Хід централізації вирішував долю сепаратизму: або він трансформувався в провінційну територіальну централізацію (як в Німеччині та Італії), або відбувалось об’єднання територій в єдину державу. Але централізовані монархії протягом довгого часу формували відносини з територіями через вирішення проблеми сепаратизму. Це був важкий процес, що вилився в боротьбу тенденцій бюрократичної уніфікації та еволюції сепаратизму в федералізм. Результат такого протистояння залежав від комплексу факторів, які ми можемо постежити на прикладі історичної долі територій у Франції та сусідніх Нідерландах.