5. Інтер’єр центрального нефа Софійського собору в Києві. 11 ст.

Київська Русь прийняла християнство саме від Візантії, тому архітектура й живопис Київської Русі формувалися під впливом візантійських канонів. У Києві також був споруджений храм Святої Софії. Просторова організація Софії Київської відповідає середньовічній моделі світу.

В куполі зображений Христос Пантократор (Вседержитель) в супроводі архангелів, в апсиді – Богоматір Оранта. Ці зображення (див. вище збільшені фрагменти) ілюструють середньовічний іконописний канон: перевага віддається духовній красі; композиційним центром є очі – “дзеркало душі”; тіло прикрите одягом; Христос благословляє тих, хто прийшов до храму, жестом благословення; золоте тло означає присутність Бога й символізує горній світ. В апсиді храму, трохи нижче зображення Оранти, показана сцена Євхаристії (Причастя). Ісус стоїть біля престолу й благословляє своїх учнів (апостолів) хлібом і вином. Важливо, що фігура Христа показана двічі – праворуч і ліворуч від престолу, тоді як кожен із апостолів показаний один раз. Це означає, що персонажі перебувають в іншому, неземному вимірі, де відсутнє традиційне, звичне для людини сприйняття часу й простору. Згідно з Біблією, божественний час – це вічність, тоді як земний час – мить на тлі цієї вічності. Згідно з каноном, апостоли показані майже однаково (в іконографічній традиції однаково зображалися святі, мученики: це символізувало їх рівність перед Богом) й різняться тільки деякими деталями, за якими їх можна впізнати: формою бороди, зачіскою, візерунками одягу. Відкриті долоні апостолів означають прийняття благословення.

6. Богоматір Оранта. Мозаїка апсиди Софійського собору в Києві.

Марію-заступницю вважали захисницею Києва, або, як тоді говорили, „непорушною стіною”, через яку не перелетить жодна стріла. Давні майстри втілили цю ідею в мозаїчному зображенні Богоматері-Оранти. (Загалом існувало кілька встановлених церквою найпоширеніших типів зображення Діви Марії: на повний зріст із піднесеними в молитві руками – „Оранта” (з гр. „Благаюча”); сидячи з дитиною на лівій руці – „Одигітрія” (з гр. „Провідниця” в житті, дорозі, в морі); з дитиною, яка обіймає за шию матір і пригортається до неї, – „Елеуса” (з гр. „розчуленість”, „зворушення”)). Образ Оранти в Софії Київській винесений на чільне місце – він прикрашає вівтарну частину храму – й тому одразу привертає увагу глядача. Сферична поверхня апсиди вимагала незвичайного вирішення пропорцій постаті. І майстер врахував, що зображення на угнутій площині здається меншим, ніж насправді (шестиметрова постать Богоматері-Оранти є найбільшою у монументальному мистецтві тієї доби). Усе тло художник виклав золотою смальтою. Тисячі полисків від кубиків збираються до центру, тому при освітленні постать огорнута м’яким, неяскравим золотистим сяйвом. Використав мозаїст і ефект фокуса світла, відбитого від угнутого дзеркала. І завдяки тому, що поверхня не гладка, а світло не пряме, „віддзеркалення” вийшло не різке. Це заспокійливе, тихе сяйво. У ньому Марія-Оранта з серйозним, навіть суворим обличчям здається справді непорушною, всесильною. А сині, золотисті, бузкові й чорні барви її вбрання надають постаті урочистості, святковості. Контури зображення і внутрішні лінії, що окреслюють складки тканини, чіткі й виразні (вони викладені правильними рядочками, дужками, згинами). Це надає постаті рівноваги й, дійсно, непорушності.