Тема 6. Товарне виробництво і товарно-грошові відносини.

1. Форми організації виробництва.

2. Товар і його властивості. Вартість: альтернативні теорії. Двоїстий характер праці,

втіленій у товарі.

3. Форми вартості. Закон вартості і його роль у розвитку товарного виробництва

4. Сутність і функції грошей.

5. Закони грошового обігу. Інфляція.

6. Еволюція грошей.

1. Форми організації виробництва

Натуральне виробництво – це така форма господарювання, за якої продукти праці

призначаються для задоволення власних потреб виробників, споживання всередині господарств,

в яких вони зроблені.

Натуральне виробництво характеризується такими рисами: примітивне, замкнене

господарство, орієнтоване на власні ресурси, де продукти створюються для особистих потреб,

тобто безпосереднього споживання там, де продукт було виготовлено. Суспільний поділ праці в

ньому перебуває у зародковому стані, характерні примітивна техніка, малопродуктивна ручна

праця, властиві прямі натуральні економічні зв’язки: виробництво – розподіл –споживання.

Товарне виробництво є формою господарювання, за якої продукти праці виробляються

відособленими господарюючими суб’єктами, які функціонують не для власних, а для

задоволення потреб інших суб’єктів через ринок. Основні риси – це господарство відкритого

типу, продукти виробляються для суспільних потреб. Виробництво засноване на суспільному

поділі праці та економічній відокремленості товаровиробників. Для нього характерні постійний

розвиток продуктивних сил, технології виробництва, використання всіх компонентів людської

(розумової, фізичної) праці; властиві непрямі економічні зв’язки: виробництво – розподіл –

обмін – споживання. Економічним фундаментом є розширене відтворення.

Товарне виробництво характеризується тим, що продукти виробляються відокремленими

спеціалізованими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж

тих продуктів, що стають товарами. Основними причинами виникнення товарного виробництва

є: суспільний поділ праці і спеціалізація виробництва, обмеженість ресурсів; соціально-

економічна відособленість виробників; необхідність обміну продуктами праці на основі

еквівалентних виробничих витрат. З погляду соціально-економічних відносин приватна

власність як одна з основних умов виникнення і розвитку товарного виробництва.

Товарне виробництво буває двох типів: просте і розвинуте (капіталістичне,

підприємницьке).

Просте товарне виробництво – це таке товарне виробництво, що характеризується:

розрізненістю, роздробленістю, невеликими розмірами; безпосереднім і добровільним

поєднанням працівника із засобами виробництва; відсутністю купівлі-продажу робочої сили;

власною працею товаровиробників; продукт праці належить товаровиробнику.

Розвинуте (капіталістичне) товарне виробництво ґрунтується на значній машинній

індустрії та автоматизованих системах; виробник відчужений від засобів виробництва;

допускається загальна праця товаровиробників і купівля-продаж їх робочої сили; мета

виробництва – одержання високого прибутку власниками засобів виробництва.

Просте і розвинуте товарне виробництво мають спільні риси: суспільний поділ праці;

повну соціально-економічну відособленість товаровиробників; еквівалентність відносин;

ринкові зв’язки між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через

ринок; рух економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;

виробництво для обміну з метою одержання прибутку; конкуренцію і відкритість відносин;

стихійний характер розвитку; економічну мотивацію до праці.

За товарного виробництва саме ринок вирішує, що виробляти, як виробляти, для кого

виробляти. Тому товарне господарство є ринковим.

26

2. Товар і його властивості. Вартість: альтернативні теорії. Двоїстий характер

праці, втіленій у товарі

Товар – це продукт праці, призначений не для безпосереднього споживання там, де він

виготовлений, а для обміну (купівлі-продажу на ринку).

З одного боку, товар – корисна річ, здатна задовольнити відповідну потребу людини. Ця

його властивість називається споживчою вартістю. З іншого боку, товар має спроможність

обмінюватися на інші товари, причому у визначеній пропорції, наприклад, сокира на 50 кг

пшениці. Цю властивість товару називають міновою вартістю.

Як споживчі вартості товари можуть задовольняти різноманітні потреби людини. Одні

види корисних речей служать забезпеченню виробничих потреб, наприклад, машини, верстати,

інструменти, сировина і т.п. Інші товари задовольнять особисті потреби людей матеріального

або духовного характеру. Річ як товар повинна бути не тільки суспільною споживчою вартістю,

але й міновою вартістю.

Багато західних економістів намагаються пояснювати зміни мінової вартості товарів та їх

вартості в цілому співвідношенням попиту і пропозиції. Вони вважають, що коли попит на

даний вид товару підвищується, а пропозиція залишається без зміни, то мінова вартість зростає.

Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується.

Дана теорія була спробою пов’язати теорію трудової вартості з реальною дійсністю, з

ціною і грошима, з ринковими відносинами. У цьому - заслуга авторів теорії Г. Маклеода і Дж.

Стюарта.

Інша теорія – теорія витрат виробництва – підтверджувала, що у разі даного

співвідношення попиту і пропозиції вартість товару визначається витратами виробництва.

Основоположниками її виступили Р. Торренс, Дж. С. Мілль, Д. Мак-Куллох. З погляду

суспільства витрати виробництва будь-якого товару зводяться до витрат утіленої праці,

необхідної праці і додаткової праці.

З теорією витрат виробництва безпосередньо межує теорія трьох факторів виробництва

(автор – французький економіст Ж.-Б. Сей). Вона вказує на участь у процесі виробництва

капіталу, праці і землі, оскільки кожний з цих чинників у міру своєї корисності і цінності робить

внесок у створення вартості.

Найбільш популярною є теорія граничної корисності. Автори її - Г. Госсен (Німеччина),

К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк (Австрія). Сутність даної теорії полягає в тому, що вартість

товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, за умов його

граничної корисності. Згідно з цією концепцією, цінність (вартість) речі визначається

психології, але об’єктом політичної економії є тільки відносини, пов’язані прямо або

опосередковано з виробництвом.

Тим загальним, що міститься в усіх товарах і робить їх зіставними, є праця. Всі товари –

продукти праці. Порівнюючи товари один з одним, люди по суті зіставляють втілену у цих

товарах працю. Матеріалізована таким чином праця утворює вартість товару і визначає ті

пропорції, в яких товари обмінюються один на один. Мінова вартість служить формою прояву

вартості.

Проте, мінова вартість визначається не індивідуальною, а суспільною вартістю товару. У

свою чергу, величина вартості товару встановлюється за витратами суспільно необхідної

праці, що вимірюється суспільно необхідним робочим часом (тобто таким, що потрібний для

виготовлення якоїсь споживчої вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і за

середніми в даному суспільстві рівнями продуктивності й інтенсивності праці.

Праця, що створює споживчу вартість, називається конкретною працею. Конкретна праця

товаровиробника безпосередньо виступає як приватна праця. На відміну від конкретної, що є

якісно різнорідною, абстрактна праця характеризується як праця якісно однорідна. Абстрактна

праця і являє собою специфічну суспільну форму праці. Отже, абстрактна праця – це

специфічна економічна категорія товарного виробництва, що відображає певні економічні

відносини.

27

3.Форми вартості

Для розвинутого товарного господарства характерні грошова форма вартості, вираз

вартості товарів у грошах. Проте, грошова форма вартості – результат тривалого історичного

розвитку.

Теоретично першою формою вартості була проста, або випадкова, форма вартості.

Проста форма вартості виражена формулою: Тх = Ту. Ця форма вартості називається простою

тому, що тут вартість одного товару виражається тільки у вартості якогось одного товару.

Перший товар перебуває у відносній формі вартості, тобто виражає свою вартість у споживчій

вартості іншого товару, відмінного від його власної натуральної форми. Другий товар має

еквівалентну форму, виступає еквівалентом першого товару, служить матеріалом, в якому він

виражає свою вартість.

У міру розвитку товарного обміну здійснюється перехід від простої форми вартості до

повної, або розгорнутої, форми вартості. Окремий товар починає виражати свою вартість не в

якомусь єдиному товарі, а в цілому ряді інших товарів, що можна виразити такою формулою:

де Тх протистоїть кільком товарам-еквівалентам: ТА, ТВ, ТС і т. д.

У міновому відношенні товари, що виступають у відносній формі вартості, служать, у

свою чергу, для товару, що перебуває в еквівалентній формі, його еквівалентом. Він виражає в

них свою відносну вартість.

Тх виступає в ролі загального еквівалента, він є тим матеріалом, в якому виражають свою

вартість усі інші товари.

На різних етапах історичного розвитку у різних країнах роль загального еквівалента

виконували різноманітні товари – худоба, хутро, зерно і т. д.

Грошова форма вартості характеризується тим, що всі товари постійно виражають свою

вартість тільки в одному товарі. Оскільки роль загального еквівалента міцно поєднується із

золотом, воно стає грошима – особливим товаром, в якому виражають свою вартість усі інші

товари. Вартість, виражена в грошах, називається ціною. Ціна є визначений вид мінової

відносної вартості.

Всі товари виступають як споживчі вартості, а гроші – як втілення їх вартості. Щоб

виразити свою вартість, кожний товар повинен попередньо перетворитися на гроші.

Закон вартості і його роль у розвитку товарного виробництва

Закон, що регулює розвиток товарного виробництва шляхом обміну товарами відповідно

до кількості втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці, називається законом

вартості.

Закон вартості виражає внутрішньо необхідний і стійкий зв’язок між суспільно

необхідною працею, витраченою на виробництво товару і цінами товарів за умов відносної

відповідності попиту і пропозиції.

Механізм дії закону вартості в умовах стихійного господарства припускає коливання цін

навколо вартості.

4. Сутність і функції грошей

Гроші – категорія товарного виробництва.

Чіткого й такого, щоб визнавалося економістами всіх теоретичних шкіл і напрямів,

визначення сутності грошей не існує. Раціоналістична концепція пояснює походження грошей

=ТА

Тх = ТВ ,

=ТС та ін.

ТА

ТВ = Тх

ТС та ін.

28

як результат угоди між людьми, які переконалися в тому, що для пересування вартостей в

обміні товарів необхідна спеціальні інструменти. Ця ідея щодо грошей як угоди безроздільно

панувала аж до кінця XVIII ст. Суб’єктивно - психологічний підхід до походження грошей є

присутнім у поглядах і багатьох сучасних західних економістів. Так, П. Самуельсон визначає

гроші як штучну соціальну умовність. Американський економіст Дж. К. Гелбрейт вважає, що

„закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами – продукт

угоди між людьми”.

Більшість західних економістів – дослідників питання теорії грошей – виводять їх сутність

з того, які функції виконують гроші.

Металістична теорія грошей (набула розвитку ще на зорі капіталізму – у XVI- XVII ст.)

ототожнює їх із благородними металами.

Номіналістична теорія грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є

умовним знаком, цінність якого визначається державою.

Кількісна теорія грошей стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх

кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу.

Відповідно до марксистської концепції гроші є товар, що стихійно виділився з маси всіх

інших товарів і виконує роль загального еквівалента.

Гроші – необхідна форма руху товарів. Функції грошей, будучи проявом їх сутності,

обслуговують ті певні відносини, в які вступають товаровиробники в процесі обміну товарів.

Класичні п’ять функцій грошей: міра вартості; засіб обігу; засіб нагромадження; засіб

платежу;світові гроші.

Сучасні три функції: гроші – це засіб обігу; засіб створення багатства (нагромадження),

міра вартості (масштаб цін, розрахункові гроші).

Функцію міри вартості гроші виконують як уявні в думках, тобто ідеальні гроші. Ціна є

грошовим виразом вартості.

Як міра вартості і як масштаб цін гроші виконують дві різні функції. Міра вартості – це

суспільна функція грошей. Масштаб цін як функція грошей пов’язаний з необхідністю

порівняння різноманітних кількостей золота.

Процес функціонування грошей як міри вартості нерозривно пов’язаний з реальним

міновим процесом, в якому гроші виконують функцію засобу обігу.

Гроші відіграють роль посередника обміну. Товарний обмін набуває форми товарного

обороту, а гроші виконують функцію засобу обігу.

Функція грошей як засобу нагромадження грошей (скарбів) полягає насамперед у тому,

що цю функцію виконують дійсні гроші, у той час як мірою вартості були ідеальні гроші, а як

засіб обігу вони (золото) могли бути заміщені своїми замінниками.

Поряд із нагромадженням грошей у монетній формі відбувається нагромадження скарбів у

вигляді предметів розкоші, виготовлених із золота і срібла, але не функціонуючих

безпосередньо у вигляді грошей.

Функцію засобу платежу. Гроші досить поширені як засіб платежу і поза сферою

товарного обігу, як – от при виплаті заробітної плати, при оплаті всякого роду кредитних

зобов’язань.

Як засіб платежу гроші можуть бути використані тільки за умови виконання функцій міри

вартості, засобу обігу і скарбів.

5. Закони грошового обігу. Інфляція

Залежно від специфічної природи грошей і тих функцій, що вони виконують, діють

відповідні закони грошового обігу.

При золотому обігу і тоді, коли грошово – кредитні гроші вільно обмінюються на золото,

кількість грошей, необхідних для обороту (КГ), залежить від суми цін і швидкості обігу

грошової одиниці. Це можна визначити за такою формулою:

КГ = СЦ – К + ПЛ – ВП

О

де СЦ – сума товарних цін;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

29

ПЛ – сума платежів за борговими зобов’язаннями;

ВП – сума взаємопогашених безготівкових платежів;

О – швидкість оборотів грошової одиниці.

Основними елементами грошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу;

рівень цін на товари; швидкість обороту грошей.

В обігу, крім повноцінних, перебувають і паперово-кредитні гроші, що підпорядковуються

закону обігу паперових грошей. Суть його полягає в тому, що їх кількість у сфері обігу повинна

дорівнювати кількості золотих грошей, необхідних для нормального функціонування

товарообігу.

Завдяки функції грошей як засобу платежу стала можливою поява кредитних грошей.

Виконуючи функції міри вартості, засобу обігу і засобу зберігання вартості, гроші

відіграють важливу роль у ринковій економіці: вони обслуговують кругообіг ресурсів, товарів і

доходів.

За умов інфляції реальна вартість грошей різко падає і зберігання багатства у вигляді

грошей втрачає економічний смисл. У суспільному розумінні інфляція – це знецінювання

грошей через те, що кількість грошових знаків, які перебувають в обороті, перевищує суму

товарних цін.

Основними причинами інфляції є: диспропорції в народному господарстві – між

нагромадженням і споживанням, між попитом і пропозицією, між доходами і витратами держав;

монополістичні тенденції в економіці і панування монополій; руйнація золотого стандарту;

надмірне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу; нестабільна економічна

політика.

До чинників, що стимулюють інфляцію, належать: значні військові витрати, великі

витрати на управління, незбалансованість інвестиції, тотальне одержавлення, наявність великої

кількості посередників.

Інфляція, як правило, призводить до негативних соціально-економічних наслідків:

дезорганізує внутрішні і зовнішні зв’язки, викликає кризу державних фінансів, сприяє

інтенсивному підвищенню цін практично на всі товари, що знижує життєвий рівень населення,

знецінює трудові заощадження, негативно впливає на процес товарного обміну, послаблює

мотивацію високопродуктивної праці, посилює соціальну і політичну напруженість у

суспільстві.

Основні напрями боротьби з інфляцією:

Вилучення зайвих грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу

називається дефляцією.

Проведення нуліфікації, коли знецінені грошові знаки анулюються, а замість них

здійснюється емісія (випуск нових).

Девальвація, тобто зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї держави стосовно

грошової одиниці іншої.

Повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків, так звана

ревалоризація.

В епоху панування золотого стандарту інфляція була епізодичним, а не всеосяжним

явищем. Сучасна інфляція істотно відрізняється від інфляції часів вільної конкуренції. Зараз

знецінюються і кредитні гроші.

6. Еволюція грошей

Еволюція грошей являє собою двоєдиний процес. За сучасних умов грошима служать не

золоті, а кредитно-паперові гроші. Звичайно золото і сьогодні не втратило спроможність

виконувати функцію міри вартості, оскільки воно не загубило своїх властивостей. Але відбулися

важливі зміни в зовнішніх умовах функціонування золота як грошей.

Еволюція функції грошей як міри вартості пов’язана з процесом демонетизації золота,

тобто втрати благородними металами (сріблом, золотом) грошових функцій.

Міжнародно-правового закріплення демонетизація золота дістала в статуті Міжнародного

валютного фонду (МВФ), доповненням до якого від 01.04.78 скасовано офіційну ціну на золото і

його вилучено з розрахунків між МВФ і членами цієї організації. У сфері міжнародних

30

економічних відносин золото виконує лише обмежені функції: фонду страхування наслідків

інфляції; засобу забезпечення кредитів (для погашення заборгованості за платіжними

балансами), а також резерву ліквідних грошових ресурсів.

Під час Першої світової війни золото остаточно зникло з обігу. Це було першим етапом

демонетизації золота.

Другим етапом демонетизації золота стало подальше послаблення не тільки фактичного,

але й формального зв’язку паперових грошей з офіційним золотим запасом, що тривало до

останніх років.

Наступним етапом процесу еволюції грошей став випуск дебет-карток, що дістали

поширення завдяки системі автоматичної видачі готівки. Ця система розрахунків за допомогою

ЕОМ має назву „електронні гроші”.

Система електронних грошей включає ряд елементів: автоматизовану розрахункову

палату, систему автоматизованого касира і систему терміналів, встановлених у пунктах купівлі

товарів або надання послуг. Автоматизована розрахункова палата являє собою мережу банків,

пов’язаних єдиним обчислювальним центром.

Ще одним нововведенням банківської технології є смарт-картка (smart – від англ.

кмітливий, розумний). Смарт-картка по суті являє собою електронну чекову книжку.

Використання банківських карток дозволяє з’єднати всі банки в одну систему таким

чином, що, користуючись персональним комп’ютером, клієнт може проводити розрахунки по

картках будь-якого банку будь-якої країни світу.

31