2 Виникнення і основні етапи розвитку економічної науки

Економічна думка зародилась в давні часи й пройшла довгий і складний шлях становлення

та розвитку. Самостійний розвиток економічної теорії почався в епоху зародження капіталізму в

середині другого тисячоліття н.е.

Меркантелізм – перша школа економічної теорії

Початок самостійному розвитку економічної теорії поклав меркантилізм. Міцну основу

багатства кожної нації вони вбачали не в примноженні натуральних продуктів, а в

нагромадженні натуральних грошей (монет з золота та срібла). Джерелом їх нагромадження,

меркантелісти вважали прибуток (доход), який виникає при торговому обміні, зовнішній

торгівлі.

Ранній меркантилізм (остання третина XV – сер. XVI ст.) був названий монетарною

системою.

Пізній меркантилізм (друга половина XVI – XVIІ ст.) виступив проти заборони вивозу

грошей.

Французький меркантиліст Антуан де Монкретьєн в 1615 р. дав назву економічній теорії,

що обґрунтувала політику держави, - політична економія (гр. politike – мистецтво керувати

державою), тобто наука про державне управління економікою. Тоді ж складалось уявлення про

політичну економію як науку, яка розкриває роль держави у збільшенні національного

багатства.

Класична політична економія теоретично вивчає вже всі сфери економіки –

виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг. В класичній

політичній економії утворились дві школи (французька, фізіократи) та англійська.

Фізіократи (гр. physis – природа + kratos – сила, влада) школа політичної економії, яка

виникла у Франції в сер. XVIІІ ст. Засновником школи фізіократів у Франції був Франсуа Кене

(1694-1774 рр.). Основною ідеєю його вчення було визнання сільського господарства єдиною

галуззю виробництва, де природним шляхом виникає той додатковий „чистий продукт”, за

рахунок якого збільшується багатство країни.

Англійська класична політична економія виникла та розвивалась в XVIІ – XVIІІ ст.

Родоначальниками цієї теорії були Вільям Петті (1623-1687 рр.), Адам Сміт (1723-1790 рр.) та

Давид Рікардо (1772-1823 рр.).

Багатство створюється в усіх інших галузях матеріального виробництва. Вони показали,

що всезагальною формою багатства є вартість, втілена в товарах та грошах. Саму вартість

створює праця робітників, які виробляють товари. В. Петті висловив: „Природа – мати, праця –

батько багатства. А. Сміт перетворив політичну економію в наукову систему, після чого вона

стала навіть викладатись у вищих навчальних закладах.

Адам Сміт та Давид Рікардо розробили і намагались застосувати трудову теорію вартості

до дослідження змісту та законів розвитку капіталістичної економіки. Робітники своєю працею

Економічні науки

Конкретні

економічні науки

Економічна теорія

Галузеві економічні науки

економіка

промисловості;

економіка

будівництва;

економіка

сільського

господарства.

бухгалтерський

облік;

статистика;

фінанси та інші

Економічні науки на

стиці з іншими

науками

економічна

географія;

економічна

історія;

демографія

та ін.

Загальнотеоретична

основа теми

економічних наук

5

створюють нову вартість. Ця вартість лише частково дістається їм у вигляді заробітної плати, а

іншу частину (додаткову вартість) присвоюють капіталісти. За рахунок додаткової вартості вони

розплачуються за банківський відсоток, за оренду землі у землевласників і отримують

особистий доход.

Створивши свою теорію вартості, класики глибоко розкрили її залежність головним чином

від виробництва, від умов пропозиції товарів на ринку, але не дослідили вплив попиту покупців

на ціну.

Марксистська економічна теорія

До теоретичної спадщини англійських класиків деякі економісти відносять вчення Карла

Маркса (1818-1883).

В своїй головній економічній праці „Капітал”, якій він присвятив 40 років життя, К. Маркс

багато в чому розробив класичну теорію вартості та теорію приватної власності. Економічне

вчення К. Маркса одержало неоднозначну оцінку.

К. Маркс був переконаний, що в капіталістичних країнах політична економія відбиває

інтереси приватних власників. Тому він прагнув поставити свій варіант класичного напрямку на

службу інтересам робітничого класу. Такий класовий підхід негативно позначився на науковій

об’єктивності ряду висловлених ним положень та висновків.

Вчення К. Маркса, всупереч його прагненням, дозволило виявити суперечності та

обмеженість всього класичного напрямку політичної економії. Тому невипадково з’явився

зовсім новий альтернативний напрямок – неокласичний.

Економічний лібералізм (теорія економічної свободи). Представники цієї течії не визнають

необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором його, на їх думку,

виступає ринок.

Інституціоналізм - течія в політекономії, яка виникла в кінці 19 – початку 20 ст.

Прибічники її стоять на тій позиції, що рушійними силами економічних процесів є

позаекономічні фактори. Тому головним завданням політекономії вони вважають вивчення

впливу на економіку різних „інституцій”.

Неолібералізм – один із напрямків сучасної політекономії, який прийшов на зміну

економічному лібералізму, ідеї якого виявилися не життєспроможними в умовах, коли постійне

безпосереднє втручання держави в господарське життя стало невід’ємним фактором процесу

відтворення.

Кейнсіанство – один з провідних напрямів у політекономії, який обґрунтовує необхідність

державного регулювання процесу відтворення. Сформувався в другій половині 30-х рр. 20 ст.

під впливом різкого загострення суперечностей капіталістичного відтворення під час світових

економічних криз 1920-21 рр. 1929-33 рр. Засновник – англійський економіст Дж. М. Кейнс у

1936 р. опублікував монографію „Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей”, в якій

викладені основи його теорії та програма державного регулювання економіки.

Неокласицизм – суб’єктивна школа в політекономії. Виникла в останній третині 19 ст. як

реакція на марксизм. Необхідно було захистити капіталізм від нападок марксистів, і цю функцію

беруть на себе представники неокласицизму. В той же час це була спроба сформулювати

закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах системи

вільної конкуренції, визначити принципи рівноваги цієї системи.

Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм.

Монетаристи, виходячи з бурхливого розвитку інфляційних процесів у багатьох країнах світу,

надають вирішального значення в економічному розвитку регулюванню грошової сфери.