1.2. Сутність, значення та види ризиків в інноваційній діяльності

Необхідність урахування ризику при прийнятті інноваційних управлінських рішень постала наприкінці XIX ст., коли розпочалося будівництво великих промислових підприємств, з’явилися нові види транспорту. Перший план управління ризиками був розроблений у США в 90-х роках XIX ст. для компанії, яка займалася будівництвом залізниць. Як не дивно, світова економічна криза 1920-1930 рр. не дала відчутного поштовху для розвитку теорії економічного ризику. Водночас каталізатором у дослідженні ризику, як вважає Н.Хохлов, стали промислові аварії та катастрофи¹³. Наприклад, катастрофа на газозберігаючому підприємстві у Клівленді (США) 1944 р., сприяла дослідженню методики оцінки ризиків. Крім того, після Другої світової війни зросли як технічні, так і економічні ризики внаслідок НТР (поява дорогої техніки, нові технології, розвиток великого будівництва, поява нових засобів пересування тощо). Саме у 50-х роках XX ст. управління ризиком знову стало актуальним, виникла нова професія – менеджер з ризику (ризик-менеджер). Уже в 60-х роках XX ст. ризик отримує статус загальнонаукового поняття, яке виходить за рамки тої чи іншої конкретної науки¹⁴. Проте утвердження самого управління ризиком і поява професійних ризик-менеджерів припадають на початок 70-х років¹⁵. Саме учасники та оргкомітет першої всеукраїнської науково-практичної конференції з проблем економічного ризику, які репрезентували переважну більшість науково-промислових центрів України, констатували той незаперечний факт, що дослідження і врахування невизначеності, конфліктності й породжуваного ними ризику в управлінських системах стало однією з магістральних ліній розвитку економічної теорії другої половини XX ст.¹⁶.

В СРСР ризик в управлінні враховувався як на мікро-, так і на макрорівні, про що свідчить низка прийнятих у 20-х роках законодавчих актів, які містили поняття виробничо-господарського ризику. Керівники тих часів вважали, що від вирішення питання ризику залежить розвиток як економіки загалом, так і підприємства зокрема. Однак уже в середині 30-х років термін “ризик” супроводжується означенням “буржуазний”¹⁷. Вважалось, що невизначеність і ризик у функціонуванні адміністративно-командної системи відсутні, оскільки економіка розвивається планово. Доказом ігнорування ризику як у соціальному житті, так і в управлінських системах є відсутність у радянських словниках самого поняття “ризик”. Воно не розглядається ні в останніх виданнях “Большой советской энциклопедии” ні в “Советском энциклопедическом словаре”, ні в “Философском энциклопедическом словаре” та інших виданнях. Проте невиконання поставлених планів, прорахунки у зовнішньоекономічній діяльності яскраво свідчать про присутність ризику у функціонуванні радянських підприємств¹⁸.

1.3. Ризик-менеджмент як функція управління

Найпоширенішим методом управління ризиком на українських підприємствах залишається ситуаційний. Застосування цього методу виправдане за умов, коли ситуація розвивається надзвичайно динамічно та передбачити її достатньо важко. Проте практика показує, що попереднє моделювання ризикованих ситуацій і на його основі розробка програми управління ризиками дає змогу отримати кращий результат за оптимального співвідношення “ризик-прибуток”¹⁹.

За ознакою місця у менеджменті виділяють загальні (основні) функції (планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання), тобто ті, які беруть участь у будь-яких управлінських процесах, і конкретні (часткові), з допомогою яких здійснюються певні управлінські процеси, та об’єднувальну функцію менеджменту (керівництво), яка пронизує усі управлінські процеси в організації²⁰. Відповідно до даної класифікації управління економічним ризиком (ризик-менеджмент) слід віднести до конкретних функцій менеджменту. При цьому зазначимо, що конкретні функції менеджменту, які відіграють панівну роль, реалізуються через основні на засадах керівництва.

Існує багато визначень та тлумачень управління економічним ризиком як системи, яка складається з якісного та кількісного аналізу економічного ризику та методів його зниження²¹. Однак в жодному із них не відображено те, що ризик-менеджмент є конкретною функцією менеджменту, а також більшість визначень є однобічними, упускаючи те, що економічний ризик створює додаткові шанси та можливості для підприємства, якими можна скористатись на засадах ефективного управління економічним ризиком та підприємством загалом. Отже, під управлінням економічним ризиком (ризик-менеджмент) ми розуміємо конкретну функції менеджменту, яка послідовно реалізується шляхом планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання і націлена на уникнення чи обмеження негативних наслідків та отримання додаткових вигод в результаті настання ризикованих подій.

Управління ризиком, як і будь-яка інша конкретна управлінська функція, здійснюється шляхом послідовного застосування загальних функцій менеджменту, а саме: планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання. Планування полягатиме у аналізі та передбаченні певних ризикованих подій. Організація взаємодії – це процес об’єднання людей, які разом розроблятимуть і впроваджуватимуть програму з реалізації ризикованих проектів та планів на підставі визначених правил та процедур. Мотивація – спонукання ризик-менеджерів та інших спеціалістів до діяльності, спрямованої на досягнення особистих цілей або цілей організації. Контролювання – перевірка діяльності організації з оптимізації ризику. Регулювання – усунення міри відхилень у діяльності підрозділу ризик-менеджменту.

Управління ризиком як система складається з трьох підсистем: керованої - об’єкта управління, керуючої - суб’єкта управління, а також інформаційної підсистеми, через яку, власне, і відбувається зв’язок. У системі управління об’єктом управління є ризик, а суб’єктом - певна група людей (менеджер з ризику, менеджери з фінансових питань тощо), яка за допомогою різних прийомів і способів спрямовано впливає на об’єкт управління.

Менеджерам, які розробляють програми управління ризиком, варто мати на увазі, що склад та обсяг ризиків підприємства постійно змінюється; тому оптимальних, універсальних та готових рецептів не існує. В кожній конкретній ситуації ризик-менеджер, який повинен знати й володіти методами, підходами та способами вирішення завдань, пов’язаних з ризиком, повинен врахувати специфіку сфери діяльності, стратегію та тактику організації, фінансовий стан тощо і лише тоді розробляти програму управління ризиками. Загальноорганізаційну політику управління ризиками, включаючи методику ідентифікації, вимірювання, моделювання і контролю, розробляє вище керівництво, зважаючи при цьому на загальноорганізаційні стратегії та вимоги законодавчих актів. Така програма повинна бути ефективною, комплексною і в водночас реалістичною, а також забезпеченою достатньою кількістю ресурсів, в тому числі інформаційними та людськими.

У ризик-менеджменті, виокремлюють систему засад та правил²² на підставі яких слід приймати рішення:

- недоцільно ризикувати більше, ніж це дозволяє власний капітал;

- завжди необхідно обдумати можливі наслідки ризику;

- рішення про реалізацію проекту приймаються лише за відсутності сумніву;

- недоцільно ризикувати більшим заради меншого;

- за наявності сумніву проект відхиляється;

- помилковою є думка про те, що існує лише одне рішення, - можливо, що є і інші варіанти²³.

Аналіз ризиків в організаціях вимагає не стільки точної кількісної оцінки ризику, скільки надійного визначення ймовірних джерел та ймовірних конкретних подій, що загрожують чи можуть загрожувати ефективній діяльності (ідентифікації ризику), а також формування системи ефективних методів та прийомів для уникнення та зниження можливих негативних наслідків. Ризик-менеджер повинен розуміти управлінські процеси та технологію виробництва, досконало знати продукти підприємства та зовнішні фактори, які можуть впливати на бізнес-процеси організації, мати досвід роботи, в тому числі управлінський, а також добрі аналітичні та математичні навички. Крім того, необхідний широкий кругозір, стійкість до стресів, здатність приймати рішення за недостатнього обсягу інформації. Володіючи цими якостями, ризик-менеджер зможе прогнозувати та моделювати ситуації за умови існування економічного ризику.