Націонал-нігілізм — молочний брат неомоскалізації

Якось увімкнув телевізор на програму “Саме Той”. Співрозмовником журналістки був президент фірми “Весіл”, яка виробляє спортивно-тренажерні комплекси, Василь Милокостий. Щодо його бізнесових справ, то, виглядало, дай нам, Боже, більше таких підприємців — молодих, але вже досвідчених, ділових і дуже перспективних. Одне слово, “нових українців” у позитивному значенні.

Що мені розходиться, коли пишу про нього? А ось що.

Молодик, виявляється, народився у тому самому селі Моринцях Звенигородського району на Черкащині, що і національний пророк Тарас Шевченко. Ну, хто б не пишався з того?! Хто б із молоком матері, з перших кроків по дорогій кожному українцеві землі не ввібрав у серце і душу рідну мову, якою розмовляв і писав свої геніальні твори Великий Кобзар?!

А якою мовою користувався успішний бізнесмен? Тож бо й воно, що… чужоземною! Вухо слухача різали його часто неоковирні фрази, та він уперто продовжував спілкуватися на “общєпонятном язикє”, хоча ведуча весь час українською. Дивно, соромно й обурливо, але ведуча навіть не поцікавилася у Милокостого, чому це він, односелець Т.Шевченка, відмовляється говорити з українськими телеглядачами українською. Напевно, за улюбленим висловом мого колеги їй і в голову не цукнула така “крамольна” думка…

Я тут уже полинув уявою за найближчі кордони України. Чи дозволив би собі “ісконний” московит, народжений у “бєлокамєнной Москвє”, як і великий російський поет Олександр Пушкін, цвенькати в телеефірі теж чужоземною мовою? Будь-якою! Наприклад, мовою свого старшого брата, себто українською? Чи відважився б його інтерв’юер “не бачити” цього цинічного нахабства чи нахабного цинізму? Та ніколи!

Тисячі таких самих милокостих тяжко хворі націонал-нігілізмом. Словник пояснює: латинське слово nihil означає ніщо, нічого. Отже, націонал-нігілізм характеризується відмовою, запереченням кровними представниками національності, нації, етносу: рідної мови, культури, ідеалів, звичаїв, традицій, моральних цінностей. Походження націонал-нігілізму глибоко закорінене передусім у бездержавному, колоніальному минулому нашого народу.

Навіть після прийняття Конституції України наш чиновник, починаючи від гаранта, бізнесова, технічна, спортивна та іншогалузева еліта, головні канали телебачення і пресові видання наскрізь просякнуті націонал-нігілізмом. Поживний грунт для цієї суспільної хвороби створює передусім “вінценосна” подружня пара. Вся нижча чиновницька рать, переважно ще комуно-російського вишколу, бере її за ганебний приклад і поки що дуже успішно й безкарно заважає українській мові стати справді державною, як польська в Польщі, російська в Росії, литовська в Литві, естонська в Естонії і т.д. Націонал-нігілізм, або “милокостівщина” цупко тримає в обіймах одинадцять років існування самостійної України більшу частину її території та населення.

Кажуть, і деякі нібито націонал-патріоти в “найверхніших” верхах столиці, що з рішучим викоріненням націонал-нігілізму, повсюдним і загальним утвердженням державної української мови поспішати не варто, аби, “наламавши дров”, не зашкодити входженню в європейську цивілізовану спільноту. І все фактично пустили на самоплив. А тим часом націонал-нігілізм, обнявшись з неомоскалізацією, немов два молочні брати, уже взяли народ за саме горло і з наростаючою силою стискають його, як голодний удав свою жертву. Ще трохи і ми задушимось. І не треба буде знову посилати на златоверхий Київ угро-фіно-татарсько-половецьку орду Андрія Боголюбського (сина половчанки від Ю.Довгорукого), Батия, Петра I, Лєніна-Троцького з Муравйовим, Сталіна з Кагановичем (каган — голова хозарської орди).

Я запитую в себе

І питаю у Вас, у Людей,

Я питаю в книжок,

Роззираюсь на кожній сторінці,

Де той рік і той місяць,

Той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись,

Що ми — українці.

Теодор Кукурудза, бард, Україна.

Повзучий націонал-нігілізм разом з манкуртами та яничарами тихою сапою знову блискуче виконають свою історичну місію у допомозі Росії закабалити Україну.

Постає сакраментальне питання:

— Що робити?

Відповідь на нього проста, як правда: робити! Не теревенити, не базікати, не до запаморочення у голові констатувати: як і через кого нам важко жити, а робити! Причому, не надіятися на “когось”, а наказати самому собі: робити!

Не прикидатися слабосилим, безпомічною піщинкою, а діяти. Починати треба з маленьких справ. Яких?

1. Не передплачувати і не купувати те, що друкується в Росії.

2. Не передплачувати і не купувати з надрукованого в Україні: україно-ненависницькі і всілякі чужомовні видання з фіговими листками доброзичливості до нас, які пишуть про Україну тільки відверто негативне або не пишуть нічого.

3. Домогтися, аби принаймні в одному кафе “не крутили” чужоземну пісню низькопробного змісту.

4. Не пройти байдуже повз випадки зумисного приниження нашої нації, мови, культури, пісні і т.ін.

5. Ще й ще раз пояснити дитині, чому слід мати почуття гідності і своє любити: свою землю, свій дім, своїх батьків, свою мову, свою пісню, а хороше чуже шанувати — тоді ти будеш нормальним українцем, а не російсько-суржиковим хохлом, який до всього байдужий і тому є потенційним, а інколи й натуральним, зрадником. А що може бути більшою огидою, ніж зрадник?!

6. Відмовитися заповнювати нехай і офіційний документ будь-якої організації чужою мовою…

7. Ба, навіть не полінуватися надіслати протестного листа з приводу популяризації націонал-нігілізму і неомоскалізації — оце вже Ваша дієвість — Ви щось робите на своє благополуччя.

8. Найважливіші справи:

8.1. Мова зникає не тому,

що її не хочуть вчити інші,

а тому, що нею не говорять

ті, хто її знає.

(Х.А.Арце, баск, поет, Іспанія)

І тому розмовляти треба лише українською, ніколи на російську не переходити на догоду расєяніну-співрозмовнику чи хохлу-перевертню.

8.2. Обирати до Верховної Ради та місцевих Рад — лише і тільки українців! Бажано аж по четверте коліно! Так зробив у свій час Бісмарк: із майже 300 держав-князівств створив одну Німеччину і швидко: бо заборонив взагалі присутність у владних структурах представників інших націй та патріотів інших держав: щоб не заважали будувать національну німецьку державу. Так зробили і прибалти, і поляки і не мали проблем! А нам же неодмінно треба викорінити ще й манкуртів та яничар, які продалися і “змушені” відроблять російські гроші.

Недарма ж незадовго до виборів 2002 року з телеекрана голова Верховної Ради Іван Плющ відповів на запитання: «Справи ідуть кепсько і не приймаються чудові закони тому, що у Верховній Раді дуже потужне проросійське лобі».

Хто ступає перший крок — той вже йде!

Хто зупиниться — той відстає, програє і його, врешті-решт, перемагають. А мирно чи за допомогою зброї…

Тому — не зупиняймося, а йдімо!

І неодмінно дійдемо в омріяну українську багату Україну.

Микола Кабаків.

11.08.02