Колегіаль­ний фар­ний кос­тел Прес­вя­тої Діви Марії

Колегіаль­ний фар­ний кос­тел Прес­вя­тої Діви Марії — най­давніша мо­нумен­таль­на спо­руда міста після ратуші. Точна дата зве­ден­ня кос­те­лу невідома. Знаємо, що зас­новник міста Андрій По­тоць­кий, роз­по­чав­ши зво­дити фор­течні мури дов­ко­ла міста, од­но­час­но взяв­ся за спо­руд­ження римо-ка­толиць­ко­го парафіяль­но­го кос­те­лу. До­пома­гав і радив йому в цьому його ста­рий при­ятель, пас­тор і ка­пелан Войцєх Бя­лачевскі. Дерев’яна свя­тиня пос­та­ла до­сить швид­ко. Ма­буть, на час на­дан­ня місту Маг­де­бурзь­ко­го права уже існу­вав за­родок парафії, адже з 1662 року до нас дійшла мет­ри­ка хре­щен­ня сина га­лиць­ко­го віце-ста­рос­ти Юрія. Но­воз­бу­дова­ний кос­тел носив ім’я Прес­вя­тої Діви Марії, свя­того Андрія і свя­того Станіслава (єпис­ко­па краківсь­ко­го і му­чени­ка, пат­ро­на Станіслава Ре­вери, бать­ка Андрія), а також святої Анни (пат­ро­неси дру­жини Андрія Анни з роду Рисінь­ських).

У 1669 році Андрій По­тоць­кий до­бив­ся підне­сен­ня дерев’яного кос­те­лу до рангу колегіати. Це­ремонію провів свя­щеник Ян Тар­новсь­кий, тодішній архієпис­коп львівсь­кий. При колегіаті фун­да­тор відкрив публічну школу — так звану «Колонію універ­си­тету Ягел­лонсь­ко­го», тобто філію Краківської ака­демії (Ягел­лонсь­ко­го універ­си­тету). Тут діяла нав­чаль­на прог­ра­ма зраз­ка західноєвро­пей­ських шкіл та­кого типу.

У 1672 році роз­по­чало­ся спо­руд­ження му­рова­ного кос­те­лу за про­ек­том і керівницт­вом фран­цузь­ких архітек­торів Фран­суа Ко­рассіні та Ка­роля Беное. В ос­новно­му бу­дову колегіати за­вер­ше­но у 1703 році. Пос­та­ла ба­роко­ва спо­руда у формі три­неф­ної базиліки з тран­септом. Фасад був прик­ра­шений дорій­ськи­ми і ко­ринфсь­ки­ми ко­лона­ми, ви­вер­ше­ний бор­до­вим фрон­то­ном, увінча­ний трь­ома ве­жами. Го­лов­ний вівтар і два бічні були різь­блені з мар­му­ру. На бічних внутрішніх стінах виднівся герб По­тоць­ких. Ос­вя­чен­ня колегіати здійснив архієпис­коп львівсь­кий Кос­тянтин Зелінсь­кий. До речі, ні Андрій По­тоць­кий, ані його стар­ший син Станіслав не до­жили до цього дня.

У 1718 році школа пе­рей­шла до єзуїтів, а через чо­тири роки от­ри­мала ста­тус колегії, в якій про­тягом півроку нав­ча­лись 400 учнів. До 1737 року в кос­телі вста­нови­ли бокові ба­рокові вівтарі, ви­кона­ли де­кора­тив­ну ліпнину. У другій по­ловині XVIII століття колегіату прик­ра­сили ба­рокові скуль­пту­ри. У XIX столітті будівля от­ри­мала конт­рфор­си. На висоті дру­гого по­вер­ху, перед конт­рфор­са­ми, можна по­бачи­ти герб По­тоць­ких.

У 1751 році в кос­телі відбув­ся пом­пезний по­хорон Й­оси­па По­тоць­ко­го (мо­лод­шо­го сина зас­новни­ка міста Андрія По­тоць­ко­го), який ке­рував містом після смерті бать­ка. Так, колегіата була не лише сак­раль­ною спо­рудою, а й сімей­ною уси­паль­ни­цею По­тоць­ких. Вхід у крип­ту із за­хоро­нен­ня­ми роз­та­шову­вав­ся перед вівтар­ною час­ти­ною. Як було досліджено, у підзе­мел­лях кос­те­лу є три крип­ти — цент­раль­на, західна та східна. По­тоць­ких хо­вали у цент­ральній.

У другій по­ловині XIX століття внутрішнє оз­доблен­ня храму по­нищи­лось із пли­ном часу і пот­ре­бува­ло віднов­лення. На про­хан­ня тодішнь­ого пас­то­ра Кра­совсь­ко­го нові роз­пи­си кос­те­лу ви­конав Е. Р. Фабіянсь­кий. У 1882 році ви­бух­ну­ла по­жежа, в якій згорів дах кос­те­лу, го­лов­на вежа і свіжо роз­пи­сане склепіння. Та за ко­рот­кий час усе було відрес­тавро­вано. З тих часів при кос­телі пра­цюва­ла му­зич­на школа, де вчили цер­ковно­му співу. Ко­лись на хорах над го­лов­ним вхо­дом ко­лись був орган, який впер­ше заз­ву­чав у 1900 році. Але орган був втра­чений у післявоєнний час.

Вся історія храму від його ут­во­рен­ня тісно пов’язана з поль­ською гро­мадою міста. Після закінчен­ня Другої світової війни по­ляки по­чали пос­ту­пово по­кида­ти місто. Вони таємно ви­вози­ли з кос­те­лу різні кош­товності та клей­но­ти. Парафіяни док­ла­ли не­малих зу­силь, щоб уря­тува­ти бодай якусь час­ти­ну цінного внутрішнь­ого оз­доблен­ня кос­те­лу. Але в часи ра­дянсь­кої влади ба­гато що було втра­чено й по­нище­но у зв’язку з ви­корис­танням кос­те­лу в гос­по­дарсь­ких цілях.

Дзвіниця поруч із кос­те­лом була зве­дена у 1744 році, на ній вста­нови­ли дзвін вагою більше 2 тонн. У 1963 році дзвіницю зруй­ну­вала ра­дянсь­ка влада. Лише у 2000 році дзвіницю відбу­дува­ли за ста­рими фо­тог­рафіями і крес­лення­ми.

Нині колегіаль­ний кос­тел Прес­вя­тої Діви Марії — єдина куль­то­ва спо­руда в місті, яка ви­корис­то­вується не за приз­на­чен­ням. У 1965 році тут розмістили ге­ологічний музей. Про­веде­не у зв’язку з цим пе­ре­об­лашту­ван­ня приміщення не спри­яло збе­режен­ню унікаль­ної пам’ятки. Пов­торна рес­таврація відбу­лася у 1980 році, відколи в кос­телі розміщується Івано-Франківсь­кий ху­дожній музей. У ньому екс­по­ну­ють­ся унікальні зраз­ки об­ра­зот­ворчо­го, на­род­но­го та сак­раль­но­го мис­тецт­ва краю.