140. Ринкові трансформації в Україні у геостратегічному контексті.

Україна є однією з держав-фундаторів СНД, що визначили Алматинську угоду 1991 р. як основу для «м'якого» переходу від єдиного народногосподарського комплексу СРСР до формування збалансованих національних економік суверенних країн із використанням взаємовигідного та рівноправного співробітництва між ними. Концептуальними засадами політики Ук­раїни стосовно СНД завжди були пріоритет економічних підвалин функціонування Співдружності, зверхність національних право­вих норм при вирішенні спільних проблем, орієнтація на двосто­ронні зв'язки, за допомогою яких можна ефективніше враховувати специфічні умови партнерів, особливо на сучасному складному етапі докорінної трансформації національних економік.

Країни СНД залишаються тим основним регіоном світу, з яким Україна здійснює торговельно-економічні відносини, хоча їхня частка в торговельному балансі за останнє п'ятиліття суттєво знизилася. Якщо в 1991 р. 85 % українського експорту припадало на інші республіки колишнього СРСР, то в 1998 р. частка країн СНД та Балтії у вивозі України дорівнювала 35%, в тому числі 33 % — до країн Співдружності. При цьому головним торго­вельним партнером України залишається Російська Федерація (23,0 % загального експорту та 48,1 % імпорту за даними Мінстату), обсяг товарообороту з якою перевищує не тільки рівень обміну з будь-якою іншою країною, але й з таким великим інтеграційним об'єднанням, як Європейський Союз.

141. Україна і стратегії регіоналізації.

Україна вибрала модель асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД, у тому числі в радах Голів урядів та Голів держав, і разом з тим дистанціюватися від тих органів та рішень, які за своїм профілем порушують національний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та органі­зацій. Таку ж позицію відносно СНД займає Туркменистан, знач­ною мірою її поділяють Азербайджан, Молдова, Грузія, Узбе­кистан.

Разом із тим Україна приділяє особливу увагу розвитку спів­робітництва з членами СНД на двосторонній основі. Ще в 1993 р. вона уклала угоди про вільну торгівлю з РФ та Білоруссю, які, на жаль, не були цілком утілені в життя, в основному внаслідок позиції цих двох партнерів. З іншими членами СНД Україна поступово розширює міжнародно-правову базу економічного співробітництва, укладаючи угоди про вільну торгівлю, взаємний захист інвестицій, транспортне сполучення, усунення подвійного оподаткування тощо.

142. Глобальна та цивілізаційна специфіка ринкових трансформацій в Україні.

Серед позитивних економічних зрушень в українській економіці, важливих з точки зору її ринкових перспектив, слід вважати:

• роздержавлення власності, поява недержавного сектору економіки і прошарку приватних підприємців;

• зародження національних ринків товарів, праці і капіталу з переважно ринковим ціноутворенням;

• введення гривні, становлення національної фінансово-банківської системи, в цілому регульованого валютного ринку;

• диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків, поява нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва;

• підвищення рівня економічної свободи в цілому.

Як позитив можна також оцінити перевірену на практиці здатність держави, підприємницьких структур і населення витримувати безпрецедентні економічні труднощі – гіперінфляції, постійних неплатежів, соціальної незахищеності тощо. Можна вже говорити про певний імунітет нації до спонтанних дій органів управління економікою.

Однак більше турбують негативні явища і тенденції:

• не відбулося модернізації структури державного управління у відповідності з об’єктивними законами розвитку ринкової економіки. Зокрема, в процесі приватизації так і не створено інституту ефективних власників;

• не створено дієздатної системи ринкових інститутів;

• втрачені високотехнологічні виробництва, лідерство у багатьох напрямках фундаментальних досліджень, критичного рівня досяг “відплив умів”;

• склалися гіпертрофовані пропорції між реальним і фінансовим секторами економіки, а також в середині кожного з них. Рекордними темпами зростає внутрішній і зовнішній державний борг з неочевидними перспективами не тільки його погашення, але й обслуговування;

• криза внутрішнього інвестування набула рис системної. Прямі іноземні інвестиції не йдуть в Україну. На національному ринку панують портфельні інвестори. Зовнішні кредити міжнародних фінансових організацій, вкрай потрібні для економіки перехідного типу, разом з тим виконали і свою негативну роль – скували ініціативу в пошуку альтернативних, насамперед власних джерел фінансування суспільних потреб;

• відбулося катастрофічне падіння матеріального добробуту населення. Розрив у доходах 10% найбагатіших і 10% найбідніших досяг 14-15 разів, тоді яка у західних країнах він становить 4-6 разів;

• небаченого рівня сягнула тінізація економіки (40-60%).