136. Україна і наднаціональні регулюючі світові та регіональні економічні інституції: підсумки стратегічного партнерства.

Під стратегічним партнерством розуміється такий рівень співробітництва між державами, який передбачає спільне здійснення ними своїх ключових національних інтересів. Таке партнерство повинне бути довготривалим, максимально ефективним та взаємовигідним. Воно виключає будь-які несправедливі (дискримінаційні) дії однієї держави по відношенню до іншої. Ухвалені спільно рішення підлягають послідовному виконанню незалежно від зміни керівництва країн-партнерів. Якщо сьогоденні інтереси однієї з держав протирічать духу стратегічного співробітництва між ними, то не виключається можливість поступитися такими інтересами на користь партнера (задля досягнення компромісу). У будь-якому разі подібні дії мусять бути продиктовані умовами, що склалися, та спільним курсом, якого держави дотримуються на міжнародній арені. 

Реалізація Україною стратегічного партнерства з іншими країнами повинна відповідати її національним інтересам та сприяти підвищенню державної безпеки. Сьогодні Україна визнає стратегічними відносини з 19 країнами (тобто з кожною десятою країною світу). Серед них: Азербайджан, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Грузія, Ізраїль, Канада, Китай, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, США, Туреччина, Узбекистан, Фінляндія. 

Серед головних сфер стратегічного партнерства України можна виділити економічну, політичну та військову. Оскільки кожна галузь окремо і всі вони разом мають виключне значення для забезпечення життєвих потреб держави.

137. Стратегії мвф. Мвф і Україна: підсумки стратегічного партнерства.

З позитивних результатів реалізації стабілізаційних програм МВФ слід відзначити наступні. У 1999 і 2004 роках Україна була без дефіциту зведеного бюджету. Вперше за роки незалежності у 2004 році відбулося економічне зростання, хоча і завдяки приросту експорту вітчизняної продукції і позитивному сальдо зовнішньої торгівлі в обсязі 1406 млн.дол. США, а не наповненню внутрішнього ринку. У 1999 і 2004 роках ліквідовано дисбаланс поточного рахунку платіжного балансу. Інфляція вперше стала багато в чому контрольованою і тому більш прогнозованою.

Однак слід підкреслити, що на ці позитивні моменти впливали не лише виконання стабілізаційних програм МВФ, а й інші суттєві чинники. Однак їх частку вичленити практично неможливо.

Але з іншого боку є багато й негативного. Так, жорстка монетарна антиінфляційна політика призвела не тільки до стримування дії чинників інфляції витрат, а й до гострої нестачі платіжних засобів у економіці в вигляді платіжної кризи, а звідси і до скорочення вітчизняного виробництва, що власно й відбувалося в Україні. Обмеження грошової маси і внутрішнього кредитування, а також штучне стримування внутрішнього сукупного попиту спричинило небажані соціально-економічні наслідки. Так, зниження темпів інфляції, що відбулося завдяки майже припиненню грошової емісії і низького рівня монетизації економіки, призвело до нестачі готівкових коштів, гострої платіжної кризи, зниження сукупного попиту внаслідок невиплати заборгованої заробітної плати, затримок у виплаті пенсій та інших видів соціальної допомоги. Введення грошово-кредитного обмеження стримувало інвестиційну активність у країні, яка могла б бути спрямованою на економічне зростання. Це, в свою чергу, призвело до згортання виробничих потужностей, небаченого падіння науково-технологічного потенціалу України.