134. Постсоціалістичні країни у світовому інтеграційному полі. Інтеграційний вибір України.

З одного боку, європейська інтеграція забезпечує країнам, які поповнили лави ЄС, нові можливості для прискорення економічного зростання, пов’язані з посиленням інтенсивності прямих іноземних інвестицій, кількісним і якісним збагаченням фізичного та людського капіталу, збільшенням трансферу новітніх технологій, розбудовою та удосконаленням суспільних інституцій. А з іншого боку, внаслідок євроінтеграції з’являються і певні виклики економічному розвитку країн:

• диспропорційність структури інвестиційного капіталу (поява значного крену в бік капіталу іноземного походження),

• зміни в системі адміністрування економічного розвитку (значна частина функцій і повноважень передається наднаціональним владним структурам ЄС, що обумовлює детермінованість внутрішньої економічної політики та корекцію її змісту),

• утримання відповідно до Маастрихтських критеріїв низького рівня інфляції (послаблюється мотиваційний механізм нарощення обсягів виробництва),

• зниження гнучкості валютного курсу (регулювання динаміки торгівельних потоків ускладнюється),

• загроза різкого скорочення притоку капіталу іноземних інвесторів після завершення приватизації або ж освоєння ними найбільш прибуткових сфер економіки (виникає потреба в реалізації запобіжних заходів щодо погіршення платіжного балансу).

Що ж стосується негативних наслідків інтеграційного розширення, то вони можуть проявитися у відносному зниженні конкурентоспроможності розширеного регіонального об’єднання за рахунок бюджетних та інших витрат на „асиміляцію” нових учасників зі значно нижчим рівнем розвитку економіки, а також вирішення різноманітних проблем, що виникають в її ході (міграція, соціальне забезпечення, етнічні питання тощо).

135. Проблема формування Україною національної економічної внутрішньої та зовнішньої стратегій розвитку на основі урахування аспектів варіативних світових економічних стратегій.

Основні життєво важливі пріоритети ґеополітичної стратегії України:

1. Відродження европейської ідентичности. інтеґрація до европейських і евроатлантичних політичних структур, посилення економічного й політичного потенціалу і “дієспроможности” України за рахунок прискорення внутрішнього розвитку та участи в европейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо; пріоритетна орієнтація на інтеґрацію до Европейського Союзу і Західно-Европейського Союзу, поглиблення спеціального партнерства з НАТО, курс на приєднання як перший крок до політичних структур цієї організації, яка є наріжним каменем структури европейської безпеки. інтеґрація України до европейських структур повинна супроводжуватись реалізацією широкої програми заходів з метою якнайшвидшого входження в европейський соціокультурний простір, а також відкритістю країни не тільки до економічних, але й до культурних та інформаційних інвестицій, що передбачає цілеспрямоване формування в масовій свідомості універсальних евроатлантичних цінностей і соціо-культурних орієнтацій.

2. Політика активного нейтралітету. Найбільш раціональною та ефективною щодо реалізації власних національних інтересів політикою України є послідовна імплементація в життя стратегії “активного нейтралітету”.

3. Зміцнення і розвиток стратегічного партнерства із США. 4. Розвиток рівноправних і взаємовигідних відносин з Російською Федерацією.

5. Сильна реґіональна політика. Україні потрібен курс на альтернативне лідерство на терені колишнього СРСР, активна кооперація з тими країнами, які вбачають в Україні надійного рівноправного партнера, вільного від великодержавних і геґемоністських амбіцій. Посилення економічного, політичного, військового та культурного співробітництва з новими незалежними державами (особливо з Грузією, Азербайджаном, Туркменистаном, Узбекистаном, Молдовою та іншими, інтереси яких загалом не конфронтують з українськими, а є взаємодоповнюючими) сприятиме не тільки взаємовигідній торгівлі, а й створить у перспективі нову ситуацію у сфері безпеки України, оскільки формуватиметься певна противага російській телурократії в межах пострадянського простору.

6. Зміцнення особливих відносин із стратегічно важливими сусідами.

7. Формування стратегічного трикутника Польща – Україна – Туреччина з можливою участю інших стратегічно важливих країн.

8. Активна участь у створенні европейських і евразійських транспортних коридорів.

9. Розширення економічної (включаючи військово-економічну) та політичної присутности України на Близькому Сході, в Центральній та Південній Азії та країнах АТР.