79. Регіоналізація як наслідок глобалізації: економічні та позаекономічні чинники.

Процеси господарського зближення відбуваються і в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Там налічується більше 20 регіональних угрупувань. Форми і сфери співробітництва країн різноманітні, і не всі угруповання мають інтеграційний характер. В основі інтеграційних процесів у країнах, що розвиваються, лежить прагнення правлячих кіл об'єднати зусилля для подолання економічної відсталості. Ліквідація тарифів серед економічних угруповань країн, що розвиваються, розглядається як один із засобів індустріалізації через регіональне заміщення імпорту шля­хом «обміну» ринків для кожного іншого товару. Регіональні об'єднання країн, що розвиваються, іноді досягають економії іноземної валюти шляхом заснування клірингових союзів.

80. Міжнародне конкурентне середовище, інтеграція та національні (регіональні) конкурентні переваги.

Поділ світового господарства на інтеграційні угрупування справ­ляє суперечливий вплив на процес інтернаціоналізації вироб­ництва. Утворення міжнародних економічних об'єднань і союзів сприяє розвиткові виробничих відносин між країнами-членами. Одночасно це створює перешкоди для економічних відносин між країнами, що належать до різноманітних угрупувань, призводить до концентрації товарних потоків усередині економічних об'єднань.

81. Регіональна інтеграція як основа формування регіональних об'єднань.

Економічна інтеграція розвивається в регіональному аспекті й виявляється в кількох формах. У розвинутих країнах - це між­державна інтеграція та інтеграція на мікрорівні або інтеграція, підкріплювана приватними закордонними інвестиціями. Міждер­жавні інтеграційні об'єднання виникають як зона вільної торгівлі і ставлять за мету ліквідувати перешкоди у взаємній торгівлі країн-учасниць, митні союзи яких, окрім згаданої мети, прагнуть за­хистити свій внутрішній ринок від конкуренції третіх країн за допомогою митних і податкових засобів.

82. Світові фінансово-економічні кризи у контексті глобалізації і антикризові стратегії регіональних співтовариств.

Фінансовому капіталу властива підвищена динамічність, різкість і глибина стрибків кон'юнктури. Негативний характер зазначеного впливу особливо посилюється в роки екстраординарних криз, вплив яких виявляється більш руйнівним, ніж кризових фаз звичайного ділового циклу. Відмінними рисами даних циклів є те, що їхня динаміка не вписується в діловий цикл: імпульси нестабільності приходять зі світових товарних або фінансових ринків, а вплив таких екстраординарних шоків на світогосподарські процеси виявляється тривалішим і у більшості випадків набуває перманентного характеру. Відповідно екстраординар ний характер мали кризи 50-х, 70-х і 90-х років, хоча перша торкнулася насамперед економіки США, друга - розвинутих країн, третя - держав з ринками, що народжуються: Мексики (1995), країн Східної Азії (1997), Росії та України (1998), Бразилії (1999).

Світова фінансова криза останніх років не оминула пострадянський простір. Там вона виявилася в різкому падінні цін фондових інструментів, значному зниженні капіталізації ринків цінних паперів. Так, в Російській торговельній системі (РТС) обсяги торгівлі цінними паперами з жовтня 1997 р. до жовтня 1998 р. зменшилися у 65 разів. Ціни на російські акції за 1998 р. порівняно з максимумом, який було досягнуто 6 жовтня 1997 р., знизилися у 13 разів [1, 12]

В Україні у 1998 р. капіталізація 9 компаній, що входять у перший рівень лістингу провідної торговельної системи ПФТС, знизилася з 3,419 млрд грн до 790 млн грн, тобто у 4,3 разу [4, 19]. Й хоча котировки українських цінних паперів у період кризи 1998 р. знизилися на меншу величину, ніж в Росії, це була та межа, за якою проводилася явна недооцінка українських корпоративних цінних паперів навіть в умовах загальної кризової ситуації. Подібна ситуація багато в чому зумовлена тим, що на нестабільних ринках більш гостро, порівняно з ринковими економіками розвинутих країн, виявилася економічна природа фінансового капіталу, його специфіка відносно інших форм капіталу.