85. Стратегії та проблеми розвитку європейської спільноти і національних держав.

Головною сферою інтеграційного розвитку в рамках ЄС була і залишається економіка. в цьому плані центральною задачею є формування уніфікованого економічного простору, в якому всі діючі особи, як фізичні, так і юридичні, були б поставлені в усіх країнах ЄС у рівні умови незалежно від своєї національно-державної належності. ЄС набуло характер самостійно діючої особи на міжнародній арені. це виявляється і в ООН, і на багатьох міжнародних конференціях і переговорах, і у зв’язку з різноманітними проблемними міжнародно-політичними ситуаціями.

Союз проводить вельми активну політику по відношенню до країн «третього світу»; по лінії ЄС надається допомога пострадянським країнам (програма економічної реконструкції у відношенні до країн центральної і східної європи (phare) і програма технічної допомоги країнам СНД (TACIS)).

Рівень протекціонізму у країн Східної Європи значно вище ніж в ЄС, але при приєднанні їх господарства залишаються фактично без яких-небудь попередніх захисних бар’єрів перед вельми конкурентоспроможними товарами і послугами євросоюзу, і для того, щоб вижити, підприємствам цих країн буде потрібна всеохоплююча структурна і організаційна перебудова економіки. безумовно, єс надає фінансову допомогу країнам-учасницям, але можливості країн-донорів не нескінченні, і країнам, які вже зараз планують приєднатися до єс прийдеться покладатися на власні сили. причому, як джерело додаткового доходу їм підказуються реформи системи пенсій і соціального забезпечення, налогової системи і підвищення цін місцевого продовольства на 30-80%, тобто до внутрішнього рівня цін ЄС.

Після приєднання до ЄС для претендентів (Болгарії, Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словаччини, Словенії, Чехії, Естонії) стануть остаточно відкритими ринки Євросоюзу. Однак, скористатися цією відкритістю зможуть перш за все аграрні експортери. імпорт промислової продукції країн, які зараз претендують на вступ до Євросоюзу, вже зараз практично безмитний і від вступу можна очікувати лише збільшення жорсткості регулювання виробництва за новими, західноєвропейськими правилами конкуренції, а також за технічними стандартами і нормами захисту споживачів.

Адаптацію країн, що збираються приєдналися до ЄС, до нових умов ускладнює те, що цього разу Євросоюз схильний приєднати нових членів виключно на своїх необговорюваних і нерівноправних умовах:

*від нинішніх претендентів вимагається стовідсоткове і безумовне виконання вимог ЄС, який отримує абсолютний пріоритет над їх національним правом аж до прямого втручання;

*до існуючих претендентів застосовується єдиний і стандартний підхід, який не враховує їх національної специфіки;

*Євросоюз залишає за собою право на обмеження у допуску визначених раніше країн до певних аспектів свої прав і свобод. це, наприклад, стосується свободи пересування робочої сили.

86. Постсоціалістичні країни у світовому інтеграційному полі.

В ході триваючих на постсоціалістичному просторі соціально-економічних перетворень та динамічного процесу глобалізації виникають серйозні виклики національній конкурентоспроможності країн перехідного типу. Реагуючи на ці виклики, вони змушені притримуватися курсу економічної політики, який спрямований на наближення до параметрів та рівня макроекономічного розвитку індустріальних держав, зокрема за таким показником як реальний дохід (реальний ВВП на душу населення). Таке зближення економічних стандартів ринково орієнтовних країн – суть процесу конвергенції, одним з очевидних шляхів якої є регіональна інтеграція.

Об’єктивна необхідність формування надійних систем виробничо-збутових зв’язків і усунення всіляких торгівельних бар’єрів між країнами світу стала передумовою розвитку міжнародних інтеграційних процесів. Традиційно цю необхідність інтернаціоналізації господарського життя пов’язують з розширенням можливостей для більш повної реалізації економічних інтересів окремих держав у випадку їх регіональної чи блокової кооперації. Адже активізація обміну товарами та послугами, науково-технічною інформацією, посилення перетоків інвестиційного капіталу та робочої сили сприяє підвищенню конкурентоспроможності національної економіки