60. Глобальні проблеми сучасності та антикризові стратегії економічного розвитку.

Послідовність є визначальним чинником успішності стратегії. Проте, оскільки як з суб’єктами, так і з об’єктами економічної стратегії відбуваються постійні трансформації, мають систематично змінюватися напрями, завдання та пріоритети, а також мета стратегії. Стратегія має передбачати динамізм критеріїв та пріоритетів залежно від стану економічної системи, що забезпечуватиме більшу гнучкість економічної політики. Важливою характеристикою ефективної стратегії є несуперечливість цілей. Тому актуальним є передбачення необхідності вчасної відмови від заходів економічної політики, які вже виконали своє призначення та перетворилися на дестабілізуючі чинники. Геоекономічна парадигма повинна бути первинною за визначення внутрішньоекономічної стратегії та моделі поведінки як державних інститутів, так і суб’єктів господарювання. Внутрішня стратегія має здійснюватися в комплексі геополітичного самовизначення в системі відносин з основними регіональними економічними та політичними об’єднаннями.

61. Сучасні світові інноваційні економічні стратегії в умовах глобалізації та регіоналізації.

Після завершення ІІ світової війни протягом усього післявоєнного періоду промислово розвинуті країни прагнули сприяти прискоренню науково-технічного прогресу і, в першу чергу, використанню його результатів у всіх областях економічного і громадського життя. Як самостійний напрямок державної політики цілеспрямоване стимулювання нововведень, так звана інноваційна політика, остаточно сформувалася лише наприкінці 60-х – на початку 70-х років. Термін “інноваційна політика” (ІП) вперше був використаний у відомій “доповіді Charpie”, підготовленій Міністерством торгівлі США в 1967 р. Зміст поняття ІП з самого початку не був точно визначений, тому в різних країнах воно тлумачилось по-різному.

Поняття інноваційної моделі тісно пов’язане з поняттям інноваційної політики держави. Проте якщо інноваційна модель є певним зразком, ідеальним об`єктом, який держава прагне побудувати, то сучасна державна інноваційна політика – це сукупність заходів (науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-побутових), пов’язаних зі створенням нових чи вдосконаленням існуючих продуктів або технологічних процесів, застосуванням їх у виробництві та комерційною реалізацією, з просуванням нової чи поліпшеної продукції на ринок збуту.

Сучасна світова інноваційна економічна стратегія – це сукупність науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-побутових та інших заходів, пов’язаних з просуванням нової чи поліпшеної продукції на ринок збуту. Інноваційна політика, в широкому розумінні, поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління. Вона торкається всього соціально-економічного середовища, включаючи виробництво, банки, науково-технічні кадри, рівень науково-технічної грамотності населення країни. В сучасній розвинутій, економічно незалежній державі науково-технічна політика здобуває рис стратегії загального розвитку, підкоряючи собі структурну та інвестиційну політику, економічна політика орієнтується на формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, коли зростання ефективності суспільного виробництва досягається за рахунок зростання знань.