Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Актуальні проблеми(історія україни).doc
Скачиваний:
32
Добавлен:
23.11.2018
Размер:
1.38 Mб
Скачать

5.Репресії проти культури і церкви на західноукраїнських землях в другій половині 40-х років.

Як відомо, радянська влада в західноукраїнських землях повела активну боротьбу з неграмотністю, значно розширила мережу освітніх культурних закладів, забезпечила умови для появи і розвитку нового покоління української інтелігенції. Проте ця робота часто проводилася з метою встановити жорстокий контроль над духовною сферою, розправитись з усіма тими, хто не сприйняв радянську владу, найперше із національно свідомою інтелігенцією, духівництвом, поширити русифікацію краю.

Ще з XIX ст. духовним джерелом патріотизму, національної свідомості в західноукраїнських землях була Українська греко-католицька церква. До встановлення радянської влади греко-католицька конфесія мала тут 4440 церков, Духовну академію, 5 духовних семінарій, 127 монастирів. За нею йшло понад 5 млн. віруючих.

Після смерті в листопаді 1944 року митрополита А.Шептицького радянська влада почала активний наступ проти УГКЦ. Незважаючи на певну лояльність нового митрополита Й.Сліпого до влади, уже в квітні 1945 року органи держбезпеки заарештували всіх українських греко-католицьких священиків на чолі з митрополитом.

Тоталітарна влада діяла давно випробуваними способами – обманом і терором. За вказівкою і сприянням НКВС була створена ініціативна група (Г.Костельник, М.Мельник, А.Пельвецький), яка мала завдання розірвати унію з Римом і возз'єднати греко-католицьку церкву з російською православною. 8–10 березня 1946 року так звана “ініціативна група із самоліквідації УГКЦ" скликала собор у Львові в храмі св.Юра згідно з його рішенням Берестейська унія 1596 року скасовувалась, а "греко-католицька церква возз'єднувалась з російською православною церквою".

Наслідком такого "возз'єднання" стала жорстока розправа із греко-католицьким духовенством: 1400 священиків, 800 монахів заслано в Сибір, понад 200 розстріляно.

За таким же сценарієм в 1947–1949 роках було ліквідовано українську церкву на території Закарпаття.

Такими були наруга, насильство над совістю, сумлінням мільйонів віруючих, але навіть такі жорстокі методи не зламали сили духу західноукраїнської інтелігенції, духівництва, вони продовжували боротьбу словом і думкою і в неймовірно тяжких умовах виховали покоління нинішніх провідників нації, церкви, культури.

6.Особливості боротьби з радянською репресивною системою

на західноукраїнських землях у другій половині 40-х – початку 50-х років.

Незважаючи на жорстокі репресії, терор, страх, які чинила радянська система, народ не скорився чужій владі. На західноукраїнських землях і в післявоєнні роки продовжується національно-визвольна боротьба, масовий рух опору, який очолила ОУН, УПА.

Настав новий період боротьби українських патріотів- повстанців, який умовно можна поділити на два етапи:

перший (1945–1946 рр.) – відкрите збройне протистояння великих з'єднань.

другий (1947–1950 рр.) – перехід до підпільної боротьби, діяльність невеликих бойових груп.

Метою боротьби українських повстанців після 1944 року було:

  • не дати можливості радянській владі швидко закріпитися у західноукраїнському регіоні;

  • утримувати під своїм контролем частину української території, створивши тут альтернативні радянським органам влади національно-державні структури;

  • підтримати національний дух українців, вселяти віру у неминучість здобуття української самостійної держави.

То була жорстока, трагічна, але справедлива боротьба з боку українських повстанців.

Це була відповідь на репресії, терор, який проводили радянські органи влади на українських землях.

Це була війна між регулярними частинами Червоної армії, підрозділами НКВС і частинами УПА. Сили були нерівні, жертви незіставні: в післявоєнні роки сталінська репресивна машина знищила понад 400 тис. населення, а українські повстанці – 30–40 тис. військовослужбовців, державних та охоронних органів, партійних і радянських активістів.

Не все було справедливим і однозначним у цій боротьбі, були і невинні жертви з обох сторін, були випадки, коли боївка діяла на свій розсуд, повстанці ставали на шлях зведення особистих рахунків, були зради серед своїх, але чимало було провокацій, організованих НКВС, – створення спеціальних псевдобоївок, завданням яких було скомпрометувати національно-визвольну боротьбу повстанців.

Отже, в післявоєнні роки УПА і її координаційний воєнно-політичний центр, утворений в липні1944 року – Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) були, по суті, єдиною силою в Радянському Союзі, яка організовано вела боротьбу проти сталінізму і тоталітаризму, на чолі якої стояв командувач УПА, генерал-хорунжий Роман Шухевич (псевдонім – Тарас Чупринка), який загинув у нерівному бою з енкаведистами в с.Білогоща на Львівщині 5 березня 1950 року.

Ця героїчна і трагічна сторінка нашої історії ще чекає свого грунтовного, об'єктивного дослідження, але незаперечно – це була вагома, бойова ланка в безперервному ланцюгу боротьби за українську державу в XX столітті.