Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Актуальні проблеми(історія україни).doc
Скачиваний:
32
Добавлен:
23.11.2018
Размер:
1.38 Mб
Скачать

2. Джерела формування українського козацтва

та його соціальна природа.

Одним з найбільших джерел формування українського козацтва було місцеве подніпровське населення, що продовжувало жити на території Південної України та Середнього Подніпров’я. Воно зосереджувалось в так званих “острогах”, було особисто вільним, незакріпаченим і могло переходити з одного місця на інше. Основним їх заняттям, окрім хліборобства, було “уходництво” (промисли) та “добичництво” (Д.Яворницький). Таким чином, утворились громади вільних людей на чолі з отаманом, котрі йшли в степи за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми, іншою здобиччю. Через часті набіги татар це населення жило на військовий лад, готове у будь-який момент відбити ворожий напад. Виходячи в степ, кожен завжди мав рушницю на плечі і шаблю біля пояса.

Чисельність цих “уходників” зростала за рахунок втікачів, невдоволених існуючими в Литовсько-Польській державі порядками, які намагалися вийти з-під важкого соціально-економічного і національно-релігійного гніту, рятуючись від закріпачення, втікали в малозаселені вільні землі степової України.

Поряд з “уходниками” та втікачами важливим джерелом була військово-службова верства. Необхідність оборони південного порубіжжя потребувала створення при староствах спеціальних збройних загонів, як правило, з дрібної шляхти. Такі ж загони мали у своїх маєтках і окремі магнати. Поступово частина цих шляхтичів також ішла в степи – “забавитись походами на татарські улуси”.

Історичні джерела (зокрема люстрації замків сер. ХVІ ст.) фіксують ще одну групу так званих неосілих, або міських козаків, які мешкали в замках тимчасово, а влітку йшли в степи на промисли.

Таким чином, українське козацтво формувалося з багатьох джерел, на широкій соціальній базі, яка постійно оновлювалась і динамічно змінювалась і ніколи не була закритою кастою,або класом,як намагалася пояснити марксистська ідеологія. Через козакування пройшли сотні тисяч представників різних категорій і верств населення українських земель.

Щодо етнічного складу козацтва, то радянська історіографія намагалася інтернаціоналізувати його, підкреслюючи багатонаціональний характер, а зарубіжна, зокрема польська, заперечувала український характер козацтва, показуючи його як конгломерат різнонаціональних елементів, понаднаціональну спільність, яка не визнавала ніякої релігії. Не відкидаючи присутність іншоетнічних складових, потрібно підкреслити – основна маса козаків була українцями, майже виключно православними. Врешті, пізніше (на Запорозькій Січі) існувало, як відомо, п’ять умов прийняття в козацтво, серед яких були й такі: бути православними; розмовляти козацькою тобто українською мовою. (Д.Яворницький./ Історія запорозьких козаків. – Т.1. – К., 1990. – С. 145).

3.Утворення реєстрового козацтва.

З самого початку козацтво формувалося як категорія людей, що виходила за вузькі рамки феодальної становості (хоч і розвивалось у межах феодальної формації). Козацтво не вписувалося в звичайну ієрархічну регламентацію феодального законодавства і фактично виглядало аномалією. Адже кожна суспільна верства – магнати, духовенство, шляхта, міщани, вільні землероби і селяни-кріпаки – мали фіксовані права і обов’язки, навіть король підлягав законодавчій регламентації (обирався на сеймах, укладав так звані pacta conventa із шляхтою тощо), і лише козаки не мали ніяких обов’язків по відношенню до Речі Посполитої. Як влучно підмітив М.Грушевський з цього приводу: “Є козаки de facto, але немає їх de jure”. Ця правова колізія була розв’язана в процесі утворення так званого реєстрового козацтва.

У 1524 р. польський король Сигізмунд І запропонував створити для захисту південних кордонів наймане військо із козаків. Але вперше вдалося це здійснити його наступнику Сигізмунду ІІ Августу в 1572 р. Наймані козаки (300 чоловік) були записані в окремий реєстр (список), від чого дістали назву реєстрове козацтво. Справу було доручено коронному гетьману Юрію Язловському, який і втілив цю постанову в життя, призначивши старшим над козаками Яна Бадовського. В 1576 р. король Стефан Баторій набрав на службу 500 козаків (пізніше 1578 р. – 600) і надав реєстровцям ряд привілеїв:

  • право землеволодіння;

  • право власної військової, адміністративної та судової юрисдикції;

  • платню: по 6 коп литовських грошей (кінь коштував ≈ 2 копи);

  • сукно на жупан;

  • містечко Трахтемирів (нині село на Київщині) з монастирем для розміщення арсеналу та лікування поранених і хворих козаків;

  • право мати гармати, коругву, литаври тощо.

Перші 2–3 десятиліття старшого реєстру та іншу старшину, в тому числі суддів, призначав королівський уряд, потім вибирали самі реєстрові козаки. Так відбулася легітимація (узаконення) козацького стану, формування його імунітету. Реєстрове військо офіційно називалося “Низовим” та “Запорозьким”, ділилося на полки і сотні, на відміну від війська Запорозької Січі, яке ділилося на курені.

Створенням реєстрових козаків польська влада намагалася внести розкол в середовище українських козаків. Так зав’язався ще один тугий вузол між владою та козацьким станом, тому що кількість бажаючих стати козаками і вже козакуючих набагато перевищувала встановлені норми реєстру.