3.Особливості Трипільської культури.

Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с.Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н.е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини.

Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)

Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипілля. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

4. Причини виникнення,занепаду та наслідки грецьких колоній на Північному Причорномор’ї .

Грецькі міста і селища на території України виникли під час «великої грецької колонізації» в VII–VI ст. до н.е.

Причини виникнення колоній: перенаселення Греції;

нестача земель для хліборобства; пошук джерел сировини та ринків збуту; внутрішня соціально-політична боротьба.

Грецькі колонії: Ольвія, Тіра, Ніконій, Херсонес Таврійський, Керкінітіда та ін.

На сході Криму в 480 р. до н.е. постало Босфорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Гермонаста, Гірітака, Кімерік.

Греки-колоністи займались землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Їхніми ремеслами були металургія і ковальство, ткацтво, кушнірство, гончарство. Одне з перших місць у житті колоністів займала торгівля з іншими грецькими містами, а також з місцевими племенами. Основним предметом грецького експорту з території нинішньої України була пшениця, яку вивозили до Греції у великих кількостях. Також вивозили рибу, сіль, шкіру, хутра, мед, віск, будівельний ліс, людей-рабів. Час найбільшого розквіту і самостійності античних міст Надчорномор’я припадає на V–I ст. до н.е. Греки-колоністи підтримували тісні стосунки як з грецькою метрополією, так і з місцевими племенами – скіфами, фракійцями та ін.

Причинами занепаду колоній стали розклад рабовласництва, війни, неврожайні роки.

Грецька колонізація тривала майже тисячу років і мала відчутні господарські та політичні наслідки для південноукраїнських земель.

У ході колонізації було перенесено демократичний устрій, що сприяло розвитку державотворчої традиції на теренах України. Грецькі переселенці передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, залучивши його до товарно-грошових відносин. Різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. Всі ці процеси прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров’я, Побужжя та Подніпров’я, і на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації.