Деякі собливості домашнього життя запорозьких козаків.

Козаки жили в Січі, зимівниках і бурдюгах. У Січі жили нежонаті козаки. Такий звичай запорозьких козаків перш за все пояснюється їх військовим становищем.

Звичайне щоденне життя козаків у Січі складалось таким чином. Зранку піднімались до сходу сонця, умивались холодною річковою водою, молились Богу, а через деякий час сідали за стіл до гарячого сніданку. Час від сніданку до обіду козаки проводили по-різному: хто оглядав зброю, хто вправлявся стрільбою, хто об’їжджав коня та ін. Рівно о 12-й годині курінний кухар ударом у котел повідомляв про обід. До столу переважно подавались: соломаха (житнє борошно, густо зварене з водою); тетеря (житнє борошно, не дуже густо зварене на квасі); щерба (те ж рідко зварене борошно на юшці з риби). Якщо козаки бажали поїсти, крім звичайних харчів, ще м’ясо, рибу, вареники тощо, то вони збирали гроші, купували продукти, які передавали курінному кухарю. Опріч цього, до столу подавались різні напої: мед, горілка, пиво, наливки.

Час від обіду до вечері проводився в тих же заняттях. Після вечері молились Богу і лягали спати, взимку в куренях, а влітку і в куренях, і на відкритому повітрі.

У дні великих свят (Різдва Христового, Великодня) запорозькі козаки протягом усього тижня поздоровляли зі святом кошового, суддю, писаря, приносили їм подарунки, частувались у них різними напоями і в цей же час стріляли з гармат. У звичайні святкові дні козаки нерідко розважали себе кулачними боями. Великі веселощі були у козаків після повернення з військових походів.

Зовсім по-іншому складалось життя козаків, які проживали в степу по зимівниках (садиба, яка переважно будувалась трьома-чотирма господарями, в ній було три хати, стайня, загорожа та ін.). Вони розташовувались в основному по берегах рік, по островах. В зимівниках жили сімейні козаки або люди, які залишили свою січову службу. На війну вони призивались у виняткових випадках (особливим пострілом з гармати в Січі або через гінців від кошового отамана).

Ще простішим було життя козаків по бурдюгах. Бурдюгами в запорозьких козаків називались одиночні, без додаткових прибудов, землянки. В них жили зовсім одинокі козакі, які усамітнювались від Січі або від тяжкого сімейного хуторянського життя. Це були переважно козаки, які приходили до своєї природної старості.

8 .Козацько-селянські повстання проти шляхетської Польщі в кінці ху1 – першій половині ху11 ст.

Татаро-турецька агресія XVI ст. – початку XVII ст. була однією з найгостріших проблем історичного розвитку Європи. Османська імперія володіла майже всіма Балканами, Угорщиною, впритул підійшла до Відня, нависла над Італією, розширивши воєнні дії по всьому Середньоморському басейну, до Іспанії включно. Але найбільша загроза нависла над українськими землями в силу їх сусідства з васалом Туреччини – Кримським ханством (стало васалом в 1475 р.).

На початок 80-х років ХV ст. татарська експансія розширюється і набирає рис систематичності. Татарська агресія привела до страшної руйнації краю, пограбування, фізичного знищення та захоплення в полон, а потім продаж у рабство великої маси українського населення. За приблизними підрахунками львівського історика Я.Дашкевича, протягом XV – першої половини XVІI ст. втрати населення українських земель становили не менше 2 – 2,5 млн. осіб убитих і взятих в полон. Як відзначають польські дослідники, в українських землях, що зазнавали нападів, селянська хата не стояла більше 10-ти років. Безумовно, протидіяти чисельній, мобільній, добре організованій армії ворога було надзвичайно важко. За відсутності національної державності, яка б мала взяти на себе захист власних кордонів, українське козацтво утворило своєрідний бар’єр проти татаро-турецької агресії. Козаки не лише відбивали напади, а й здійснювали далекі сухопутні та морські походи проти султанської Туреччини та Кримського ханства, руйнуючи фортеці, спустошуючи їх володіння, визволяючи своїх полонених співвітчизників.

Найбільшого розмаху козацькі походи досягли в першій чверті XVII ст., викликаючи широкий відгомін у різних країнах Європи. В 1604 році запорожці зробили успішний похід на анатолійське узбережжя Туреччини і атакували кілька міст, а через два роки захопили і зруйнували Варну – на той час одну із головних турецьких фортець на Чорному морі. В 1608 році вони зруйнували татарську фортецю Перекоп, а наступного року напали на турецькі придунайські фортеці Аккерман, Кілію та Ізмаїл. В 1614 році вперше зазнав нападу Трапезунд у Малій Азії, захоплений Синоп, а через рік козаки з’явились під турецькою столицею Константинополем і спалили її портові причали на очах у султана та його двору. В 1616 році було здобуто і зруйновано найстрашніший невільничий ринок у Криму – Кафу, звільнено тисячі невільників.

З 1616 року походи очолював знаменитий гетьман Петро Сагайдачний, котрий уславився багатьма діяннями, зокрема походами на Москву 1618 року, а особливо битвою під Хотином 1621 року, де він з 40-тисячним козацьким військом врятував Річ Посполиту від неминучої поразки в турецько-польській війні. П.Сагайдачний з військом Запорозьким вступив до утвореної в Західній Європі “Ліги християнської міліції”, яка ставила своїм завданням вигнати мусульманських завойовників з Європи.

П.Сагайдачний родом із с. Кульчинці (нині Самбірського району Львівської обл.), мав високу освіту, закінчив Острозьку академію. Для підтримки діяльності Київського братства гетьман записався до його складу разом з усім Запорозьким військом. За його допомогою була заснована братська школа, яка згодом стала колегією і поклала початок майбутній Києво-Могилянській академії.

Таким чином, саме героїчна боротьба українського козацтва врятувала населення українських земель від фізичного винищення та поневолення.

Потрібно відзначити, що з самого зародження українське козацтво було силою, ворожою польській державі; його перші масштабні виступи проти Польщі відбулися ще в 90-х рр. ХVІ ст. Перелік козацько-селянських повстань виглядає так:

• Повстання під проводом К.Косинського (1591–1593 рр.).

• Повстання під проводом С.Наливайка (1594–1596 рр.).

• Повстання під проводом М.Жмайла (1625 р.).

• Повстання під проводом Т.Трясила-Федоровича (1630 р.).

• Повстання під проводом І.Сулими (1635 р.).

• Повстання під проводом П.Павлюка, Я.Остряниці, Д.Гуні та інших (1637– 1638 рр.).

Про хід цих повстань та історичні події, пов'язані з ними, можна прочитати в підручниках, акцентуємо увагу лише на спільних ознаках, що об'єднували низку вищезазначених повстань, хоча кожне з них мало свої специфічні особливості.

По-перше, всі ці повстання за рушійними силами були козацько-селянськими, вони не носили всенародного характеру ні за числом учасників, ні за територією поширення; щодо останнього, то вони мали в основному локальний характер.

По-друге, всі вони закінчились поразкою, причини якої були в основному спільними для всіх: стихійність, відсутність далекосяжних цілей; невиробленість чіткого ретельно осмисленого плану та відсутність належного керівництва; непослідовність дій, які поглиблювалися соціально-економічними відмінностями у середовищі козацтва та у прагненнях козацтва і селянства.

По-третє, перші повстання мали здебільшого соціальний характер, в них національно-релігійні аспекти виявилися порівняно слабо, що свідчило про відставання свідомості козацтва від його можливостей. І лише з другого десятиліття ХVII ст. окреслилася тенденція до посилення захисту інтересів "всього народу руського".

Отже, незважаючи на ці та інші недоліки, повстання кінця ХVІ – перших десятиліть XVII ст. яскраво засвідчили загострення соціальних, економічних, релігійних протиріч у Речі Посполитій, котрі можна було розв'язати тільки шляхом збройної боротьби. Вони також демонстрували зростання сили та військового досвіду повсталих, збільшення їхньої чисельності, удосконалення тактики, зміцнення зв'язків козацтва з селянством.