Характеристика законів XII Таблиць як джерела пізнання римського приватного права.

До середини V ст. плебеї в боротьбі з патриціями домагаються деяких успіхів. Записані децемвірами закони були опубліковані для загального зведення. “Ці закони відомі в історії, під назвою законів Дванадцяти таблиць. Вони являють собою запис звичайного права. Зі слів Тіта Лівія, Дванадцять таблиць були основним джерелом римського права, як публічного, так і приватного.

Справжній і повний текст Законів XII Таблиць невідомий. Значення справжніх визнане за приблизно 140 положеннями, які систематизовані по розділах: Про виклик до суду (Табл. I), Про вирішення позовів (Табл. II), Про боргове рабство (Табл. Ш), Про порядок манципації при угодах (Табл. IV), Про заповіт і сімейні справи (Табл. V), Про користування земельною ділянкою (Табл. VI), Про злодійство (Табл. VII), Про особисту образу (Табл. VIII), Про карні покарання (Табл. IX), Про порядок похорону і церемоній (Табл. X), Про публічні справи в місті (Табл. XI), Про заборону привілеїв (Табл. XII).

Закони XII Таблиць заснували розвиток того, що стало узагальнено називатися римським загальногромадянським правом і складалося з двох основних форм - понтифікального тлумачення і наступного законодавства - jus civile.

Сенатусконсульти.

У період принципату імператори були змушені прикривати свої авторитарні форми правління зовнішнім збереженням республіканських установ. Але довірити прийняття законів народним зборам влада не могла. Формально закони створювалися сенатом (т. зв. сенатусконсульти), але по суті це були одноосібні розпорядження принцепсів, які сенат приймав практично без обговорення.

Сенат — своєрідна державна рада Риму (за часів Ромула — 100 членів, після скинення царів — 300, за Цезаря — 900, за Августа — 600). Постанови Сенату — sena tusconsultum — стали джерелом римського права ще за часів Республіки. Зберігалися у храмі Церери , потім Сатурна. В епоху принципату — основне джерело права.

З І до сер. III ст. н. е. сенатусконсульти виступали основною формою законодавства, що прикривалося давньою формулою, ніби сенат лише вважає, радить і рекомендує (censet, videtur, placet). У сенатусконсультах давалися тільки загальні принципові установки, а потім приписувалося преторам в едикті вказувати засоби їх практичного застосування.

Кодифікація імператорських конституцій.

Користування імператорськими конституціями утруднювали їх численність та безсистемність. Виникла потреба в їх кодифікації. Проте потреба в кодифі­кації імператорських конституцій була викликана й деякими іншими причинами, а саме: 1) намаганням закріпити в твердій і систематизованій формі існуюче пра­во, яке виражало правомочність рабовласників; 2) кризою і розпадом Римської імперії, західна частина якої зазнавала на­паду варварів. Однак ініціативу кодифікації уряд не взяв на себе, спочатку вона була проведена приватними особами. Так в кінці III ст. (295 р.) був виданий перший приватний Кодекс Грегоріана, названий на честь його укладача. Кодекс мав значне поширення і вміщував імператорські конституції від 196 до 295 року.