4. Етапи (періоди), розвитку римського приватного права.

Якщо брати до уваги виникнення, зміну та становлення джерел римського права, то його розвиток можна поділити на п'ять основних періодів:

1. найдавніший, архаїчний (753—367 pp. до н. є.) - відбувається становлення головних видів джерел римського права, перехід від звичаїв, звичаєвого права до державного законодавства та заснованої на ньому постійної су­дової практики;

2. докласичний (367—17 pp. до н. є.)- здійснюється закріплення всіх інститутів римської державності та судової системи.;

3. класичний (17р. до н. є. - 284р. н. є.) - здійснюється формування принципів публічного права як права, яке виражає суверенітет римського народу;

4. післякласичний (284—476 pp. н. є.) - З часів домінату здійснюється спрощен­ня та уніфікація різних класичних правопорядків. Правотворча ді­яльність повністю зосередилася в руках імператора як єдиного і необмеженого законодавця.;

5. юстиніанівський (527—565 pp. н. є.) - Завдяки правовій політиці імператора Юстиніана та виконаної при ньому кодифікації всього римського права для правової культури були збережені неоціненні тексти римських класичних юристів та імператорських конституцій.

5. Складові частини римського приватного прала: jus civile, jus gentium, ius praterum.

Споконвічне і найдавніше право Риму було цивільне право -jus civile. Це система національно-римських правових норм, які застосовувалися тільки до римських громадян (civis).

Предметом регулювання цивільного права з самого початку його виник­нення і в наступні епохи є майнові відносини, які складаються у сфері матеріального виробництва, подальшого обороту товарів, будівництва різних об'єктів, їх ремонту, в сфері побуту і обслуговування тощо. Надання прав перегринам досягалося відбувалося шляхом створення нової системи права, яка регулювала відно­сини римлян і неримлян, так званого jus gentium - права народів. Нерідко jus gentium перевершувало римське цивільне право і воно довело свою життєвість та придатнсіть для регулювання обороту в но­вих умовах.

Преторське право виникло в результаті практичної діяльності преторів та інших магістратів. Воно регулювало майнові відносини як між римськими гро­мадянами, так і перегринами, але застосовувалося переважно в тих випадках, коли норми названих вище двох систем виявилися неспроможними врегулю­вати нові відносини.

6. Основні риси римського приватного права.

До приватного права відносили норми речового, спадкового, сімейного, зобов'язального права. У Римській державі до приватного права відносили норми, які закріплювали право власності і правове становище певних категорій осіб. Норми приватного права фактично мають не категоричний, а диспозитивний характер. Це означає, що приватне право надає певну автономію, певний простір для сторін, які вступають у правові відносини. Людина може захища­ти свої права або відмовитися від захисту.

Вона може подати позов до суду, а може цього і не робити. А це означає, що зміст договору визначається вільним міркуванням сторін. Ще в законах XII таблиць зазначалося: "Якщо особа здійснює договір позики чи набуває у власність якусь річ, то її словесні розпо­рядження нехай будуть правом". Проте ця приватна автономія мала свої межі, визначені тими ж нормами цивільного права. Наприклад, римському грома­дянину уповноваженою нормою було надано право скласти заповіт і вказати у ньому, кого він хоче мати своїм спадкоємцем, але якщо цей громадянин та­ким правом не скористався, диспозитивна норма вказує, хто закликається до спадкування.