
- •Компонентна база радіоелектронної апаратури методичні рекомендації
- •1. Загальні вказівки до виконання ргр
- •2. Фізичні властивості напівпровідників
- •2.1. Основи зонної теорії
- •2.2. Концентрація носіїв заряду
- •2.3. Струми в напівпровіднику
- •2.4. Приклади розв’язання задач розділу «Фізичні властивості напівпровідників»
- •3. Напівпровідникові діоди
- •3.1. Електронно-дірковий перехід
- •3.2. Контактна різниця потенціалів
- •3.3. Вольт-амперна характеристика ідеального переходу
- •3.4. Приклади розв’язання задач розділу «Напівпровідникові діоди»
- •4. Транзистори
- •4.1. Приклади розв’язання задач розділу «Транзистори»
- •5. Електронні прилади
- •5.1. Приклади розв’язання задач розділу «Електронні прилади»
- •6. Індивідуальні завдання на розрахунково-графічну роботу
- •Тема 1. Фізичні властивості напівпровідників
- •Тема 2. Напівпровідникові діоди
- •Тема 3. Транзистори
- •Тема 4. Електронні прилади
- •7. Література
- •7.1. Список основної рекомендованої літератури
- •7.2. Список допоміжної рекомендованої літератури
2. Фізичні властивості напівпровідників
В методичних вказівках до теми «Фізичні властивості напівпровідників» наведені необхідні теоретичні відомості і приклади розв’язання завдань з даної теми. Завдання напрямлені на поглиблення і закріплення теоретичних знань з таких розділів навчальної програми дисципліни «Компонентна база радіоелектронної апаратури»: основи зонної теорії напівпровідників; власні і домішкові напівпровідники; основи статистики часток; розподіл Фермі-Дірака; рівень Фермі у власному і домішковому напівпровідниках; залежність рівня від концентрації домішок і температури; концентрація рухомих носіїв заряду у власному і домішковому напівпровідниках і умови виродження цих напівпровідників; стан термодинамічної рівноваги; струми в напівпровідниках; дифузійний, дрейфовий та тепловий рух вільних носіїв заряду; рухливість електронів і дірок; залежність рухливості від температури і концентрації домішок; дрейфовий і дифузійний струми в напівпровіднику; електропровідність напівпровідників.
2.1. Основи зонної теорії
Атом
складається з позитивно зарядженого
ядра, навколо якого обертаються електрони.
Орбіти електронів віддалені від ядра
на різні відстані і групуються в
електронні оболонки. Найбільш слабко
зв’язані з ядром електрони зовнішньої,
валентної оболонки. Ці електрони
забезпечують поєднання атомів в
кристалічній решітці. Вони вступають
в ковалентний, парно-електронний зв’язок
з сусідніми атомами.
Енергія
електрона, який рухається по орбіті,
форма, розміри та орієнтація орбіти в
просторі визначаються комбінацією
чотирьох квантових чисел: головним
квантовим числом
,
де
–
визначається номером хімічного елементу
в таблиці Менделєєва; орбітальним
квантовим числом
;
орбітальним магнітним квантовим числом
;
спіновим магнітним квантовим числом
.
Згідно з принципом заборони Паулі, ніякі два електрона в атомі не можуть мати тих самих значень чотирьох квантових чисел. На орбіті, яка характеризується певним енергетичним рівнем і формою та визначається першими трьома квантовими числами, може бути не більше двох електронів з протилежними спінами. Таким чином окремо взятий атом речовини характеризується деяким дискретним енергетичним спектром, кількість енергетичних рівнів якого визначається головним квантовим числом (рис. 1.а).
Рис. 1. Електронні оболонки атомів
В
твердому тілі атоми розташовані близько
(для кремнія 5·1022
атомів в одному кубічному сантиметрі)
і з-за взаємного впливу атомів енергетичні
рівні розщеплюються в зони. В першу
чергу це характерно для енергетичних
рівнів зовнішньої оболонки. Лінійчастий
спектр окремого атома в твердому тілі
перетворюється в зонний, в якому дозволені
енергетичні зони розділені забороненими
(рис.1.б). По осі абсцис відкладена
міжатомна відстань,
-
відстань між атомами даної речовини.
Кристал з відстанню
характеризується зонною енергетичною
діаграмою.
Електрофізичні властивості твердого тіла визначаються характером розташування і станом двох верхніх енергетичних зон. Електропровідність твердого тіла можлива тоді, коли електрон може переходити на найближчий енергетичний рівень, тобто для провідності потрібні вільні (незайняті) енергетичні рівні. Такі рівні завжди є у верхній дозволеній зоні, яка називається зоною провідності. Зона провідності – це діапазон дозволених енергетичних рівнів, які можуть займати вільні електрони провідності. Нижча енергетична зона називається валентною. Валентна зона – це діапазон енергій, які можуть займати валентні електрони в ковалентних зв’язках. Зонна структура твердих тіл при нульовій температурі Кельвіна лежить в основі класифікації металів, напівпровідників та діелектриків.
У
діелектриків і напівпровідників при
електропровідність відсутня. Вільних
електронів провідності немає. Всі
електрони валентної оболонки утримуються
в атомах ковалентними зв’язками. В
зонній моделі це означає, що зона
провідності порожня, а валентна зона
повністю заповнена.
У металів ці зони перекриваються і при нульовій температурі в зоні провідності є електрони і має місце електропровідність (рис.2).
Рис. 2. Розміщення зон в різних матеріалах
Нижній
енергетичний рівень зони провідності
позначається
і називається дном зони провідності.
Верхній енергетичний рівень валентної
зони позначається
і називається стелею валентної зони.
Між енергетичними рінями розташована
заборонена зона
,
ширина якої складає для напівпровідників
десяті долі - одиниці електрон-вольт.
На енергетичних зонних діаграмах енергія
по осі ординат відкладається в Дж, або
еВ: 1 еВ=1,602∙10-19
Дж.