- •Компонентна база радіоелектронної апаратури методичні рекомендації
- •1. Загальні вказівки до виконання ргр
- •2. Фізичні властивості напівпровідників
- •2.1. Основи зонної теорії
- •2.2. Концентрація носіїв заряду
- •2.3. Струми в напівпровіднику
- •2.4. Приклади розв’язання задач розділу «Фізичні властивості напівпровідників»
- •3. Напівпровідникові діоди
- •3.1. Електронно-дірковий перехід
- •3.2. Контактна різниця потенціалів
- •3.3. Вольт-амперна характеристика ідеального переходу
- •3.4. Приклади розв’язання задач розділу «Напівпровідникові діоди»
- •4. Транзистори
- •4.1. Приклади розв’язання задач розділу «Транзистори»
- •5. Електронні прилади
- •5.1. Приклади розв’язання задач розділу «Електронні прилади»
- •6. Індивідуальні завдання на розрахунково-графічну роботу
- •Тема 1. Фізичні властивості напівпровідників
- •Тема 2. Напівпровідникові діоди
- •Тема 3. Транзистори
- •Тема 4. Електронні прилади
- •7. Література
- •7.1. Список основної рекомендованої літератури
- •7.2. Список допоміжної рекомендованої літератури
2. Фізичні властивості напівпровідників
В методичних вказівках до теми «Фізичні властивості напівпровідників» наведені необхідні теоретичні відомості і приклади розв’язання завдань з даної теми. Завдання напрямлені на поглиблення і закріплення теоретичних знань з таких розділів навчальної програми дисципліни «Компонентна база радіоелектронної апаратури»: основи зонної теорії напівпровідників; власні і домішкові напівпровідники; основи статистики часток; розподіл Фермі-Дірака; рівень Фермі у власному і домішковому напівпровідниках; залежність рівня від концентрації домішок і температури; концентрація рухомих носіїв заряду у власному і домішковому напівпровідниках і умови виродження цих напівпровідників; стан термодинамічної рівноваги; струми в напівпровідниках; дифузійний, дрейфовий та тепловий рух вільних носіїв заряду; рухливість електронів і дірок; залежність рухливості від температури і концентрації домішок; дрейфовий і дифузійний струми в напівпровіднику; електропровідність напівпровідників.
2.1. Основи зонної теорії
Атом складається з позитивно зарядженого ядра, навколо якого обертаються електрони. Орбіти електронів віддалені від ядра на різні відстані і групуються в електронні оболонки. Найбільш слабко зв’язані з ядром електрони зовнішньої, валентної оболонки. Ці електрони забезпечують поєднання атомів в кристалічній решітці. Вони вступають в ковалентний, парно-електронний зв’язок з сусідніми атомами. Енергія електрона, який рухається по орбіті, форма, розміри та орієнтація орбіти в просторі визначаються комбінацією чотирьох квантових чисел: головним квантовим числом , де – визначається номером хімічного елементу в таблиці Менделєєва; орбітальним квантовим числом ; орбітальним магнітним квантовим числом ; спіновим магнітним квантовим числом .
Згідно з принципом заборони Паулі, ніякі два електрона в атомі не можуть мати тих самих значень чотирьох квантових чисел. На орбіті, яка характеризується певним енергетичним рівнем і формою та визначається першими трьома квантовими числами, може бути не більше двох електронів з протилежними спінами. Таким чином окремо взятий атом речовини характеризується деяким дискретним енергетичним спектром, кількість енергетичних рівнів якого визначається головним квантовим числом (рис. 1.а).
Рис. 1. Електронні оболонки атомів
В твердому тілі атоми розташовані близько (для кремнія 5·1022 атомів в одному кубічному сантиметрі) і з-за взаємного впливу атомів енергетичні рівні розщеплюються в зони. В першу чергу це характерно для енергетичних рівнів зовнішньої оболонки. Лінійчастий спектр окремого атома в твердому тілі перетворюється в зонний, в якому дозволені енергетичні зони розділені забороненими (рис.1.б). По осі абсцис відкладена міжатомна відстань, - відстань між атомами даної речовини. Кристал з відстанню характеризується зонною енергетичною діаграмою.
Електрофізичні властивості твердого тіла визначаються характером розташування і станом двох верхніх енергетичних зон. Електропровідність твердого тіла можлива тоді, коли електрон може переходити на найближчий енергетичний рівень, тобто для провідності потрібні вільні (незайняті) енергетичні рівні. Такі рівні завжди є у верхній дозволеній зоні, яка називається зоною провідності. Зона провідності – це діапазон дозволених енергетичних рівнів, які можуть займати вільні електрони провідності. Нижча енергетична зона називається валентною. Валентна зона – це діапазон енергій, які можуть займати валентні електрони в ковалентних зв’язках. Зонна структура твердих тіл при нульовій температурі Кельвіна лежить в основі класифікації металів, напівпровідників та діелектриків.
У діелектриків і напівпровідників при електропровідність відсутня. Вільних електронів провідності немає. Всі електрони валентної оболонки утримуються в атомах ковалентними зв’язками. В зонній моделі це означає, що зона провідності порожня, а валентна зона повністю заповнена.
У металів ці зони перекриваються і при нульовій температурі в зоні провідності є електрони і має місце електропровідність (рис.2).
Рис. 2. Розміщення зон в різних матеріалах
Нижній енергетичний рівень зони провідності позначається і називається дном зони провідності. Верхній енергетичний рівень валентної зони позначається і називається стелею валентної зони. Між енергетичними рінями розташована заборонена зона , ширина якої складає для напівпровідників десяті долі - одиниці електрон-вольт. На енергетичних зонних діаграмах енергія по осі ординат відкладається в Дж, або еВ: 1 еВ=1,602∙10-19 Дж.