Транспорт

Японія має ефективну транспортну систему, її особливостями є відсутність трубопроводів (вони не потрібні) і річкового транспорту (для нього немає умов). Специфіку визначають гірський рельєф, зосередження населення і господарської діяльності на невеликих ділянках прибережних рівнин, а також відокремленість островів один від одного. Звичними елементами японського ландшафту стали мости, акведуки, естакади, тунелі. їхня сумарна довжина вимірюється тисячами кілометрів. У перевезенні вантажів найбільше значення мають автомобіль¬ний і каботажний транспорт, а частка залізниць мінімальна (лише 7 %). У перевезенні пасажирів, навпаки, головними є залізниці, включаючи внутрішньоміські, а вже потім — автомобілі. Зростає роль повітряного флоту. Протяжність залізниць — 28 тис. км, 1/3 з них електрифіковані. З 60-х років почала діяти система швидкісних пасажирських заліз¬ниць — Сінкансен. Суперекспреси розвивають на ній швидкість до 270 км/год, протяжність системи досягла майже 2000 км. Розгалуже¬на мережа рейкового електротранспорту характерна для великих міст, дев'ять із них мають метрополітени. Автомобілізація Японії була здійснена недавно. У 1960 р. країна мала 1,5 млн автомобілів, у 1990 р. — 66 млн (друге місце після США). Створено розгалужену систему національних шосейних доріг і майже 5 тис. км першокласних автострад. Складними залишаються проблеми автотранспортного руху в середині міст, паркування і високої вартості пального. Морський транспорт для Японії має виняткове значення як у каботажних, так і в міжнародних зв'язках. За тоннажем морського! флоту Японія, як розвинена острівна держава, займала і продовжує! займати перші місця в світі, хоча за останній час майже половина його передана під «дешеві прапори». Береги країни всіяні портами, з них 120 мають міжнародний статус. Найзавантаженішими є портові комплекси Токійської затоки (Йокогама, Кавасакі, Тіба і Токіо — загальний вантажообіг за рік перевищує 300 млн т), Наґої і Осакської затоки (Осака і Кобе). Японські авіакомпанії «Джапан Ерлайнз» і «Ніппон Ервейз» серед найбільших у світі. Головними міжнародними аеропортами Наріта поруч з Токіо і Кансай поблизу Осаки. «Малюнок» транспортної системи Японії визначився ще за фео¬дальних часів. Його каркас становлять напрямки Токайдо (Токіо – Осака), Саньо (Осака — Хаката на Кюсю), Тохоку (Токіо — Аоморі) і Дзьоецу (Токіо — Наріта). Найважливішу роль відіграє напрямок Токайдо, який з'єднував дві столиці: колишню — Кіото і нинішню – Токіо, а зараз є серцевиною однойменного мегалополіса, інші напрямки з'єднують центральну частину Хонсю з його периферією. Саме цими напрямками проходить залізнична система Сінкансен і автостради. Головні напрямки каботажних перевезень практично ті самі. Домінують Тихоокеанське узбережжя від Токійської до Осаксь-кої затоки і береги Внутрішнього Японського моря. Актуальною для Японії є проблема сполучення між: островами. Діють постійні поромні переправи і регулярні морські лінії, а чотири головні острови зв'язані між собою підводними тунелями і мостами. Кюсю відділяє від Хонсю Сімоносекська протока завширшки 1 км. Зараз острови з'єднані двома підводними залізничними тунелями і автодорожнім мостом. Сікоку і Хонсю з'єднала одна з найбільших у світі мостова система Сето—Охасі. Вона складається з шести мостів і п'яти проміжних доріг на островах. Загальна її довжина 38 км, і нею здійснюється залізничне та автомобільне сполучення між містами Кобе на Кюсю і Наруго на Сікоку. Нині споруджуються ще дві такі системи в центральній і західній частинах Внутрішнього Японського моря. Хоккайдо і Хонсю з'єднані підводним морським тунелем Сейкан (довжина 54 км), прокладеним під водами протоки Цуґару. Ним здійснюється звичний залізничний зв'язок між містами Аоморі на Хонсю і Хакодате на Хоккайдо. Система Сінкансен тут не передбачена.