Загальна характеристика господарства

Двісті з лишком років (1639—1853) Японія проводила політику самоізоляції. В кінці тієї епохи вона значно відставала в своєму роз¬витку і змушена була «відкрити» країну під натиском збройних сил США, Росії та Великобританії. Швидкий економічний розвиток Японії після буржуазної революції 1867 р. (реформи Мейдзі) супроводжувався колоніальними загарбаннями і агресивними війнами з сусідами. Японська колоніальна імперія була серед найбільших: її площа становила 300 тис. км кв., а населення — 35 млн чоловік. Зоною впливу Японії став Китай. Участь у другій світовій війні закінчилася для Японії катастрофою. В 1945 р. вона втратила свої колонії, а її територія була окупована США. Проте, незважаючи на воєнну поразку, в 50-х і 60-х роках знову почався дуже швидкий розвиток цієї країни, названий згодом «япон¬ським дивом». Необхідність перебудови структури господарства після втрати колоній збіглася для Японії з початком у світі науково-технічної революції. Виключна поглинальна здібність японців до¬зволила їм скористатися новітніми досягненнями науки й техніки і утвердитися на світових цивільних ринках. Найважливішу роль тут відіграла наявність в Японії дешевої, але освіченої робочої сили і такі риси японського характеру, як колективізм і повага до старших. Стрибок вперед було здійснено без іноземних позик, за рахунок власних капіталів, при цілеспрямованій політиці держави, державно¬го планування і протекціонізму. Займаючи 0,3 % території і маючи 2,2 % населення світу, Японія нині виробляє 17 % світового ВНП. Серед найбільших корпорацій світу японські автомобільні «Тойота», «Ніссан» і «Хонда», електронні — «Хітаті», «Матсусіта», «Соні» і «Тошіба», банки «Дайїті», «Сумітомо», «Фудзі», «Мітсубісі», «Санва». Структура японської економіки значно змінилася за останні пів¬століття. Зараз у сільському господарстві і рибальстві зайнято 6 % працюючих і їхня частка у ВНП становить 2 %, в промисловості відповідно 24 і 28 % і в галузях обслуговування — 60 і 61 %. Все ще порівняно висока зайнятість у первинному секторі і, навпаки, відносно мала частка третинного сектора свідчать про вразливі місця японського господарства. Японія виступає як третя торгова держава світу після США і Німеччини. Характерним для Японії є великий актив торгового ба¬лансу, що пов'язано як з перевагами її продукції (японська робоча сила все ще дешевша, ніж робоча сила США і Західної Європи), так і з протекціоністськими заходами японського уряду, який не відкриває повністю японські ринки іноземним товарам. Головним у японському експорті є продукція машинобудування, її частка становить 3/4. Далі йдуть чорні метали, хімічні продукти і текстильні вироби. В імпорті головними є паливо, сировина, продо¬вольство, а також машини і хімікати. Японію інколи представляють як величезну майстерню, яка переробляє імпортну сировину і експортує готові вироби. Це не зовсім так. Головним для неї був і залишається внутрішній ринок, а обсяг зовнішньої торгівлі дорівнює тільки 15 % ВНП. Головним торговим партнером Японії є США (ЗО % японського експорту і 25 % імпорту). За ними йдуть Східна і Південно-Східна Азія та Західна Європа. Частка Японії в зовнішньоторговому обігу України в 1995 р. становила 0,4 %. Японія виступає на світовому ринку як великий експортер капіталів. її прямі інвестиції є в США, Західній Європі та Східній і Південно-Східній Азії. Упродовж всього післявоєнного часу Японія виділяється в світі імпортом технологій. Останнім часом імпорт в країну та експорт технологій з країни зрівнялися. Туристичний баланс Японії є негативним. Багаті японці, разом з американцями, німцями і арабами з нафтовидобувних країн — найважливіша складова сучасного міжнародного туризму. Сферою впливу Японії залишається Південно-Східна Азія. Одночасно, разом із США, вона відіграє вирішальну роль у Тихоокеанському регіоні. Ресурсне забезпечення. Японія імпортує 86 % потрібної енергії та 92 % сировини. Власний видобуток вугілля становить 10 млн т, а його імпорт — 75 млн т, нафти, відповідно, 0,5 і 240 млн т (а з нафто¬продуктами 300), природного газу — 2 і 34 млрд м куб, залізної руди — 0,5 і 130 млн т тощо. До 1937 р. постачальниками сировини в Японію були навколишні колонії: Тайвань, Корея, Маньчжурія, зараз — віддалені країни: Австралія, Канада, США, Бразилія, ОАЕ і Саудівська Аравія. Ефективність транспортування на далекі відстані забезпечується великотоннажністю суден і системою «порт — завод», коли судна швартуються на узбережжі біля підприємства і ніякі додаткові перевантаження не потрібні. Залежність Японії від імпортних ресурсів має не тільки негативні сторони: краще.дешеві чужі, аніж свої дорогі ресурси. Крім того, Японія не має екологічних проблем, які супроводжують гірничодобувне виробництво.