Промисловість

В енергобалансі Японії частка вугілля — 17 %, нафти і природного газу — 67 %, гідро- і атомної енергії — 16 %. Загальне споживання енергії (4,2 т умовного палива на одного жителя) є приблизно таким же, як і в Західній Європі. В структурі енергоспоживання підвищеною є частка промисловості, особливо металургії та хімії; низькою — частка тран¬спорту і комунально-побутового сектора. Виробництво електроенергії досягло 900 млрд кВт • год/рік. До другої світової війни в цій галузі переважали невеликі ГЕС, розкидані по всій країні, і Японія вже тоді виділялася високим рівнем електрифікації сільської місце¬вості. В 50-х роках почали будувати великі ГЕС, але першість перей¬шла до ТЕС, на які зараз припадає 2/3 виробленої електроенергії. Це потужні станції, які працюють на нафті або газі. Розміщені недалеко від споживача, тобто на тихоокеанському узбережжі в районах Канто, Токай і Кінкі. За розвитком атомної енергетики Японія пос¬тупається лише СІНА і Франції. В 90-х роках вона почала самостійно збагачувати уран. АЕС є в усіх районах, але найбільше їх на березі Тихого океану в префектурі Фукусіма (Токійська енергосистема) і на березі Японського моря в префектурі Фукуї (Кансайська енер¬госистема). Обидва ареали можуть розглядатися як унікальний при¬клад концентрації ядерної енергетики для забезпечення потреб величезних промислових зон.

Обробна промисловість. Цей сектор є вирішальним у матеріаль¬ному виробництві Японії. Він має новітнє обладнання й технології. Особливою його рисою є співіснування великих та дрібних підпри¬ємств. 1/3 промислового персоналу країни працює на підприємствах з кількістю зайнятих менше 30, в тому числі 12 % — на підприєм¬ствах з кількістю зайнятих менше 10 чоловік. За обсягом промислового виробництва Японія поступається лише США, а за густотою його розміщення в розрахунку на 1 км кв. території чи на одного жителя займає перше місце. Майже половину продукції обробної промисловості дають ма¬шинобудування, металообробка і чорна металургія. Виплавляють понад 100 млн т сталі. Країна займає провідні місця за розмірами автомобіле- і суднобудування. За рік виготовляють 8 млн легкових і 4 млн вантажних автомобілів, половина їх експортується. Частка країни в світовому суднобудуванні залишається на рівні 2/5. Особливе місце посідає Японія в електронному машинобудуванні. її заводи випускають електроніку промислового призначення, робото¬техніку, напівпровідники, комп'ютери, кольорові телевізори та відеоапаратуру тощо. Японія відома своїми точними приладами — оптика, фото- і кінокамери, годинники. Автомобілі, судна, електро¬ніка, прилади і сталь — головні статті експорту Японії. Якість їх відповідає найвищим міжнародним стандартам. Інші галузі машинобудування більш орієнтовані на внутрішній ринок і практично повністю задовольняють його потреби в промисловому та енергетич¬ному обладнанні, електротехніці, сільськогосподарських та будівель¬них машинах, в обладнанні для третинної сфери. Японія виділяється розвиненою хімічною і нафтохімічною, дере¬вообробною і целюлозно-паперовою промисловістю. Як виробник пластмас, синтетики, синтетичного каучуку, паперу та картону вона поступається тільки США. Країна має одну з найкращих поліграфічних баз. У 30-ті й перші післявоєнні роки головною галуззю обробної промисловості Японії була текстильна, в першу чергу бавовняна, а також шовкова. Бавовну ввозили, шовк-сирець був свій і, частково, імпортний. Тканини вивозили в колонії і слаборозвинені країни. Як виробник та експортер текстилю Японія входила до першої п'ятірки країн світу. Зараз текстильна промисловість втратила свою панівну роль, її частка знизилась з 27 % (у 1937 р.) до 2,5 %. Харчова промисловість розвинена в Японії все ще порівняно менше, ніж у США та країнах Західної Європи. Як і Німеччина та Італія, Японія не має розвиненої авіаційної і ракетно-космічної промисловості, і її воєнне виробництво є досить помірним. Традиційними товарами Японії залишаються шовк-си¬рець, вироби з натурального шовку, фарфор, кераміка, лаки, ляльки та іграшки. Структура промислового виробництва Японії, як і в інших розвинених країнах, змінюється. Японії вже важко конкурувати з «азіатськими тиграми» і окремими містами Китаю і країн Південно-Західної Азії, де робоча сила набагато дешевша. Сучасні зміни пов'язані із зниженням частки базових енерго- і сировиноємних, а також трудоємних галузей. Разом з тим, в японській промисловості невпинно збільшується частка новітніх наукоємних виробництв, особливо електроніки, програмного забезпечення, інформатики, фармацевтики та біотехнології. В Японії немає аграрних територій. І в той же час для країни характерна висока територіальна концентрація промислового вироб¬ництва. Сучасна географія обробної промисловості Японії складала¬ся історично, починаючи з кінця XIX ст., коли Осака і Наґоя перетворилися на світового значення центри виробництва бавов¬няних тканин. Тихоокеанське узбережжя виявилось найкращим місцем і для розміщення важкої промисловості. Тут була робоча сила, тут були ринки збуту, а паливо та сировину з інших країн все одно треба було звідкись везти. Так виник «промисловий пояс», який простягнувся від Токіо до Нагасакі. Головними його скла¬довими стали райони Канто, Токай (округа Наґої), Кілкі, Сетоуті | (узбережжя Внутрішнього Японського моря) і Північний Кюсю. Найбільша частка виробництва припадає на Канто, Токай та Кінкі, тобто на мегалополіс Токайдо. Тут на 21 % території (78 тис. км кв.) зосереджено 69 % промислового виробництва країни. За своїми параметрами (вартість продукції на 1 км кв. площі та на одного жителя) це промислове утворення є найбільшим у світі. Райони Канто, Токай та Кінкі мають практично однакові умови, а звідси і однакову промислову структуру. Всі вони лежать на Тихо¬океанському узбережжі субтропічної Японії і в них однакові пере¬ваги щодо імпорту сировини та енергії, всі вони є величезними внутрішніми ринками і скупченнями робочої сили. Як наслідок, їхня промислова структура аналогічна. В кожному випадку вона включає всі галузі базових, машинобудівних і споживчих виробництв. Все¬редині кожного з трьох районів на самому узбережжі, переважно на намивних землях, розміщені електростанції, нафтопереробні і нафтохімічні заводи, металургійні комбінати та судноверфі. Для внутрішніх зон міст характерні дрібні підприємства легкої та харчо¬вої галузей, поліграфії і, особливо, електроніки. Далі, ближче до гір, розташовані нові великі машинобудівні підприємства, які не потре¬бують багато сировини. Цікавим для японської практики явищем було створення в 50-х і 60-х роках за безпосередньої участі держави величезних портово-промислових комплексів. Прикладом може бути Касіма на узбережжі Тихого океану за 100 км від Токіо. Річні виробничі параметри цього гіганта становлять: вантажообіг порту — 80 млн т, потужність ТЕС — 4,4 млн кВт, потужність нафтопереробки — 40 млн т сирої нафти, виплавка сталі — 10-15 млн т. Будівництво здійснювалось на чистому місці, здебільшого на штучних землях. «Промисловий пояс» не є незмінним. Занепав вугільно-металургійний комплекс північного Кюсю і, навпаки, розширилось вироб¬ництво на берегах Внутрішнього Японського моря в районі Сетоуті. В 70-х та 80-х роках у розміщенні японської промисловості почали проявлятись нові тенденції. Підприємства атомної енергетики і, особливо, електроніки, не зв'язані з імпортом, але зацікавлені в дешевій землі і робочих руках, почали розміщуватися за межами традиційного «промислового поясу». Ця тенденція очевидна на прискореному промисловому розвитку південного Тохоку, Хокуріку, Тосана і південного Кюсю. Сільське господарство

В історичному плані сільське господарство Японії було типовим трудоінтенсивним виробництвом мусонної Азії. Але впродовж життя лише одного покоління воно трансформувалося у високомеханізовану і капіталоємну систему. Це єдиний приклад таких змін у мусонній Азії, якщо не брати до уваги Сінгапур. У 1946—1950 pp. під тиском США в окупованій Японії було здійснено прогресивну аграрну реформу. На селі, крім традиційної селекції та органічних добрив, почали використовувати сортове насіння, мінеральні добрива, теплиці та гідропоніку, поліетиленову плівку, пластмасові лотки й труби, а також широкий набір «компактної» (за габаритами) машинної техніки. Як і раніше, високим залишався процент зрошуваних земель (2,9 млн га). Уряд надавав фермерам постійну допомогу. Було створено мережу технічних шкіл, експериментальних станцій, здійснювалися різноманітні програми. Проте і зараз японські ферми дуже дрібні, в середньому 1 га землі. На одного зайнятого припадає лише 1,5 га сільськогосподарських угідь. Тобто продуктивність праці тут значно нижча, ніж у Західній Європі, не кажучи вже про США. Але японське сільське господарство за своєю інтенсивністю стоїть на одному з провідних місць у світі. Самозабезпеченість власними продуктами становить 70 %, тобто можна вважати, що в Японії 1 га сільськогосподарських земель годує 15-20 осіб. Одночасно Японія є одним з найбільших у світі імпортерів сільськогосподарських продуктів. Ввозять пшеницю і кормове зерно, боби, олію, цукор, продукти тропічного землеробства і тваринництва. У структурі японського сільського господарства історично переважає рослинництво, а в ньому культура поливного рису. І зараз під рисом зайнято 1/2 посівних площ. Збори (13—15 млн т на рік) і врожайність (65 ц/га) — одні з найвищих у мусонній Азії, хоча Японія є її найпівнічнішою частиною. Рисове господарство захища¬ється протекціоністською політикою держави. Японія навіть могла б експортувати рис, але він занадто дорогий через високу вартість робочої сили і не конкурентоздатний за межами Японії. Рис вирощують всюди, але «рисовими житницями» є північні рівнини: Кітакамі в Тохоку, Етіїо в Хокуріку, Ісікарі і Кусіро на Хоккайдо. В субтропічній Японії менше рівнинних земель і з рисом там конку¬рують більш цінні культури. Ще зовсім недавно в субтропічній Японії взимку на рисових полях вирощували пшеницю. Японія також була значним виробни¬ком сої. Ліквідація протекціоністських тарифів на ці культури призвела майже до припинення їх виробництва, воно не витримало конкуренції дешевих канадської пшениці і соєвих бобів із США. Важливе значення в Японії мають овочівництво і садівництво як помірних, так і субтропічних широт. Вони повсюдні. Особливо відомі японські полуниці, яблука, груші, персики, мандарини. Роз¬виток технічних культур стримує брак землі. Найбільше значення мають тютюн, чай і шовковиця. Японія залишається другим, після Китаю, виробником шовку-сирцю в світі. Вона також знаменита якістю свого чаю. Тваринництво в Японії довгий час не мало ніякого значення. Японці вегетаріанці. Продуктів тваринництва вони не вживали, робочою худобою також не користувалися. Розвивалося лише коняр¬ство для потреб армії. Зараз ситуація змінилася, і ця галузь отримала нові стимули для розвитку. Швидко зростає поголів'я великої рога¬тої худоби м'ясного та молочного напрямів, свиней і бройлерів та виробництво м'яса, молока і яєць. Традиційною їжею японців були рис, боби, овочі й риба. Цей раціон зберігається і зараз. Одночасно зростання добробуту населен¬ня і тенденції «європеїзації» побуту ведуть до все більшого спожи¬вання пшениці і продуктів тваринництва. Національним напоєм японців є зелений чай без цукру. Рибальство. Японія справедливо претендує на звання першої риболовецької країни світу, хоча в неї і за якісними (в перерахунку на одного жителя), і за кількісними показниками є конкуренти. Зараз виловлюють 12 млн т риби та морепродуктів щороку і ще до 5 млн т імпортують. Риба — най¬важливіший традиційний продукт харчування японців. Для них це було основне джерело тваринних білків. Багатства оточуючих морів на рибу, значна берегова лінія, зосередження населення на прибе¬режних рівнинах, поєднання прибережного і сучасного механізова¬ного (глибоководного) промислів — такі умови розвитку цієї галузі в Японії. Глибоководний промисел почав швидко розвиватися в роки першої світової війни, коли Японія, захопивши німецькі ко¬лонії на Далекому Сході, обмежила свою участь у війні продажем державам Антанти рибних консервів і за їх рахунок створила великий риболовний флот. Він і зараз залишається найбільшим у світі. Глибоководний вилов риби здійснюється Японією як у північно-східній частині Тихого океану, так і в усіх інших зонах світового рибальства. Встановлення багатьма країнами 200-мильних економічних морських зон негативно позначилося на японському глибоководному промислі. Тривалий час Японія була серед провідних китобійних країн світу. В 1988 р. вона приєдналася до міжнародного мораторію на вилов китів. Усе це змусило Японію збільшити імпорт риби і рибо¬продуктів. У країні всі порти виконують риболовні функції. Серед найбільших у світі Хакодате на Хоккайдо, Аоморі і Сендай — в Тохоку, Токіо і Тьосі в Канто, Нагасакі на Кюсю. Лісовий промисел. Ця галузь для Японії також має виняткове значення. 70 % її території вкрито лісом. Великих масштабів набуло штучне лісовідновлення. Колись ліс у вигляді деревного вугілля був основним видом побутового палива. Зараз він є найпоширенішим будівельним матеріалом. Японія — важливий виробник паперу і картону. Заготовляють 20—30 млн м куб деревини на рік. Але, виходячи із сучасних потреб, країна сьогодні перетворилася на одного з найбільших імпортерів цієї сировини.