§ 2. Підхід діалектичної і формальної логік до людського мислення

Формальна логіка досліджує формальні аспекти висновків і заключень, зроблених на основі посилань, які базуються на логічних відношеннях; діалектична логіка комплексно вивчає виникнення і розвиток думки в її протирічливому історичному русі.

Ф.Л. зосереджує увагу на процесах руху самої думки, формуючи правила та критерії правильності мислення. ДЛ вивчає людське мислення в історичному конспекті, у його взаємозв”язку та співвідношенні з суспільною практикою, відповідно, в його історичному розвитку.

ДЛ не вважає поняття. категорії і закони постійним, а пов”язує зміст цих форм мислення зі змістом дійсності і самого процесу пізнання в його русі, розвитку. Тому для ДЛ основною є проблема як, яким чином відобразити в поняттях мислення рух, розвиток, внутрішні протиріччя явищ, їх якісні зміни, перехід одного явища в інше і т.д.

§ 3. Істинність і правильність мислення

ДЛ прагне досягти об”єктивно істинного знання. Передумовою досягнення цієї мети є розуміння ідеальних форм реального змісту (тобто логічних категорій) як форм мінливих і взаємопов”язаних, що являють собою систему, що постійно збагачується і розвивається як в окремих складових елементах, так і в цілому. ДЛ не відміняє дію формальної логіки, і вона вимагає, щоб розумові операції були формально вірними, і саме як умова істинності їх результатів. Але істинність логічних прийомів не можна доводити лише в сфері свідомості і її потрібно перевіряти в сфері практичної діяльності людини.

§ 4. Логіка і правове мислення

Мислення юриста - це певний вид професійного мислення, це визначена сфера мислення людини, яка не обмежується суворими рамками і яка визначена своїм предметом, тобто правом.

Предметом правового мислення та його метою передбачені деякі його особливості, перед усім його раціональність та свідома недостатність емоційності, його точність, яка є більшою, ніж в “обьіденом” мисленні.

Правове мислення пов”язане з високими вимогами його логічності, що підкреслює значення в правовому мисленні логіки діалектичної і формальної. Правовому мисленню відповідає правова мова, в якій виділяють різноманітні частки, приклад, мова правових приписів, наукова мова права... Під правовою логікою ми не розуміємо особливий вид логіки; її особливості (пр. логіки), визначаються особливостями мислення, вони обумовлені предметом і метою останнього, не змінюючи нічого суттєво в загальних основах логіки як такої. По своєму предмету і цілям правова логіка безпосередньо пов”язана з загальною теорією права.

§ 5. Природа діалектичної логіки та її значення для юристів

Правове мислення довгий час вважалося виключно сферою ФЛ. Виходили з того, що при тлумаченні та застосуванні правових норм повинен бути чітко встановлений як зміст нормативного тексту, так і зміст розглянутого випадка. В цьому проявляється специфіка мислення юриста, яка і відрізняє його від “буденної свідомості”, оскільки буденній свідомості притаманне лише застосування окремих аспектів ФЛ і ДЛ при їх взаємопроникненні та поєднанні, але в неусвідомленому вигляді.

Мислення юриста при вирішенні теоретичних і практичних питань не може обмежуватися формально-логічною вірністю висновків. Юридичне мислення можливе лише при поєднанні діалектичної і формальної логік. З однієї сторони, ФЛ в юридичному мисленні використовується, в той час, коли вона обмежена протирічливістю та багатоманітністю об”єктивної реальності, яка в праві відображається і правом опосередковується, а відповідно, є обмеженою також протирічливістю та багатоманітністю самого права. Вимога істинності пізнання права тягне за собою вимогу використання логічних засобів діалектики. З іншої сторони, послідовне застосування діалектики іноді стає неможливим, т.я. може перекрутити однозначність і недвузмістовність певних практичних і правових питань.

ДЛ внаслідок того, що це логіка “Змістовна”, не несе однозначності логіки формальної Тим не менш діалектично-логічний характер юридичного мислення не може вести і не веде до обмеження його точності, оскільки воно, так само як і формально-логічне мислення має притримуватись певних принципів і законів, хоча їх характер відрізняється від формально-логічних.

Основу ДЛ складають закони, що відображають рух понять (категорій), в яких відображається розвиток реальних об”єктів та окремих їх сторін (аспектів). Під такими законами ДЛ розуміють 3 основних закона діалектики: розподіл деякого цілого (тобто права) та вивчення протилежних його сторін та протирічливих тенденцій його розвитку (закон єдності і боротьби протилежностей); розрізнення кількісних і якісних змін права та їх взаємні переході (закон переходу кількості в якість) та закон заперечення як пошук життєздатних тенденцій розвитку права та їх розмежування з тенденціями, що гальмують його. Поряд із законами важлива роль належить принципам ДЛ. Принципи ДЛ є вихідним початком, положенням діалектичного мислення, які орієнтують, спрямовують підхід до розгляду явища, в нашому випадку до права. Вони являють собою загальну здогадку вірного в наукових категоріях і поняттях.

Принципи ДЛ поділяються на три групи:

1) принципи об”єктивної реальності, які також є принципами її пізнання, а відповідно і логіки (принцип протирічливого розвитку об”єкта); дані принципи відображають в діалектичному мисленні риси самого об”єкта пізнання;

2) основоположні начала діалектики, які пов”язані з проблематикою співвідношення відображаємого об”єкта, процеса відображення та його результата (принцип об”єктивності);

3) принципи, притаманні лише мисленню, оскільки пізнання є не лише аналогом розвитку об”єкта, що пізнається, його буття, але має і власне значення, що залежить від самих якостей відображення дійсності в людському мисленні (пр. від абстрактного до конкретного).

В процесі створення права необхідно враховувати діалектичний характер протиріч в суспільних відносинах. Мова йде про відмінності і протиріччя в потребах та інтересах окремих індивидів, соціальних груп, які, природньо, не можуть не переноситися на цілі прав.регулювання.

Досягнення будь-якої цілі тягне за собою зміну певних суспільних відносин або деяких їх елементів. Будь-яка реалізація цілі має об”єктивні наслідки, які стосуються різнихх сфер суспільного життя. Зв”язки, які складаються в процесі реалізації цілей не можуть не знаходити відображення в механізмі правового регулювання. Законодавець має прагнути звести до мін. випадки, коли дві з формальної точки зору непротирічливі норми права стають протилежними з точки зору цілей, для досягнення яких вони прийняті.

Одним з важливих питань правоутворення, що виникають на етапі створення тексту правового приписа, є питання однозначності (точності) і невизначеності (неточності) понять. При формуванні легальних* понять зіткаються вимога однозначності правових понять з т.д. законності з вимогою їх достатньої “гнучкості”, яка враховує багатомагонітність об”єктивної реальності.

Отже, мова йде про конкретний прояв співвідношення формальної і діалектичної логік.