12. Заупокійна література давнього єгипту.

Велику роль в єгипетській міфології грали уявлення про потойбічне життя як безпосередньому продовженні земний, але тільки в могилі. Її необхідні умови - збереження тіла померлого (звідси звичай муміфіковані трупи), забезпечення житла для нього (гробниці), їжі (принесені живими заупокійні дари та жертви). Пізніше виникають уявлення про те, що померлі (тобто їх ба, душа) днем виходять на сонячне світло, злітають на небо до богів, мандрують по підземному царству (Дуата). Сутність людини мислилася у нерозривній єдності її тіла, душ (їх, вважалося, було декілька: ка, ба; російське слово «душа», однак, неє точною відповідністю єгипетського поняття), імені, тіні.

Мандрівний по підземному царству душу підстерігають усілякі чудовиська, врятуватися від яких можна за допомогою спеціальних заклинань і молитов. Над покійним Осіріс разом з іншими богами вершить загробний суд (йому спеціально присвячена 125-та голова «Книги мертвих»). Перед лицем Осіріса відбувається псіхостасія: зважування серця померлого на вагах,врівноважених істиною (зображенням богині Маат або її символами).

Грішника пожирало страшне чудовисько АМТ (лев з головою крокодила),праведник оживав для щасливого життя на полях іару. Чи виправданий на суді Осіріса міг бути тільки покірний і терплячий в земному житті, той,що не крав, не зазіхав на храмове майно, не поставало, не говорив зла проти царя і т. д., а також «чистим серцем» ( «Я чистий, чистий, чистий» --стверджує померлий на суді).

Землеробські міфи

Культ Осіріса пов'язаний з поширенням землеробства в Єгипті. Він бог продуктивних сил природи (у «Книзі мертвих» він названий зерном, в «Текстах пірамід» - богом виноградної лози), в'яне і воскресає рослинності. Так, сівши вважався похоронами зерна - Осіріса, поява сходів сприймалося як його відродження, а зрізання колосків під час жнив - як умервщленіе бога. Ці функції Осіріса відбилися в надзвичайно поширеному оповіді, описує його смерть і відродження. Осіріса,щасливо царювали в Єгипті, підступно вбив його молодший брат, злий Сет.

Сестри Осіріса Ісіда (в той же час є його дружиною) і Нефтида довго шукають тіло вбитого, а знайшовши, оплакують. Ісіда зачинає від мертвого чоловіка сина Гора. Змужнівши, Гор вступає в боротьбу з Сетом, на суді богів він здопомогою Ісіди домагається визнання себе єдиним правомочним спадкоємцем Осіріса. Перемігши Сета, Гор воскрешає батька. Однак Осіріс, небажаючи залишатися на землі, стає царем загробного світу і верховним суддею над померлими. Трон Осіріса на землі переходить до Гору. (В іншому варіанті міфу воскресіння Осіріса зв'язується з щорічними розливами Нілу, які пояснюються тим, що Ісіда, що оплакує Осіріса, після «ночі сліз»наповнює ріку своїми сльозами.)

Пов'язані з Осірісом міфи знайшли відображення в численних обрядах. В кінці останнього зимового місяця «хойяк» - на початку першогомесяцп весни «тібі» відбувалися містерії Осіріса, під час яких у драматичній форми повторювались основні епізоди міфу про нього. Жриці в образах Ісіди і Нефтіди зображували пошуки, оплакування і поховання бога.

Потім відбувався «великий бій» між Гором і Сетом. Драма завершувалася водруженіем присвяченого Осірісу стовпа «джед», який символізував відродження бога і, опосередковано, - всієї природи. У до династичний період свято закінчувався боротьбою двох груп учасників містерій: одна з них представляла літо, а інша - зиму. Перемогу завжди здобувало літо (воскресіння природи). Після об'єднання країни під владою правителів

Верхнього Єгипту характер містерій змінюється. Тепер борються дві групи, одна з яких у одеждах верхнього Єгипту, а інша - Нижнього. Перемога,природно, залишається за групою, яка символізує Верхній Єгипет. У дні містерій Осіріса справлялися також драматизовані обряди коронації фараонів. Під час містерії молодий фараон виступав в ролі Гора - сина Ісіди, а померлий цар зображувався Осірісом, що сидять на троні.

Характер Осіріса як бога рослинності відбився і в іншому циклі обрядів. У спеціальному приміщенні храму ставився зроблене з глини подобу фігури Осіріса, яке засівалось зерном. До свята Осіріса його зображення покривалося зеленими сходами, що символізувало відродження бога. На малюнках нерідко зустрічається мумія Осіріса з пророслими з неї сходами, які поливає жрець (мал. 6, 9).

Подання про Осіріса як про бога родючості було перенесено і на фараона, який вважався магічним средеточіем родючості країни і тому брав участь у всіх основних обрядах землеробського характеру: з настанням часу підйому Нілу кидав у річку сувій - указ про те, що початок розливу настав; перший урочисто починав підготовку ґрунту для посіву; зрізав перший сніп на святі жнив (рис. 8), за всю країну приносив вдячну жертву богині врожаю Рененутет і статуям померлих фараонів після закінчення польових робіт.

Яскравий слід у єгипетській міфології залишив культ тварин, поширених в усі періоди єгипетської історії. Боги у вигляді тварин, з головами птахів і звірів, боги-скорпіони, змієбогі діють в єгипетських міфах поряд з божествами в людському вигляді. Чим могутніше вважався бог, тим більше приписувалося йому культових тварин, в зовнішності яких він міг постати перед людьми.

У єгипетських міфах знайшли відображення особливості світосприйняття жителів долини Нілу, їхні уявлення про походження світу і його влаштувало,склалися впродовж тисячоліть і йдуть своїм корінням в первісні часи. Тут і спроби знайти витоки буття в біологічному акті творіння богів, пошуки початкової субстанції, уособлений божественними парами, - зародок пізніших вчень про першоелементів світу,і, нарешті, як одне з вищих досягнень єгипетської теологічної думки --прагнення пояснити походжень світу, людей і всієї культури як результат творчої сили, втіленої у слові бога.

З єгипетських міфів, в їх нерозривному єдності з ритуалами,магічними заклинаннями, із загальною системою релігійних уявлень, ми черпаємо відомості не тільки про духовне життя єгиптян, але і про окремі сторонах їх повсякденного буття, починаючи від трудових турбот хлібороба і пастуха і закінчуючи сферою державної політики.

13. АФОРИСТИКА Й ДИДАКТИКА В ДАВНЬОЄГИПЕТСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ.

    На ниві літератури єгиптяни не дали творів найвищого рівня. В їхніх письменницьких працях виявляється тверезість і поміркованість, яка примушує їх триматись конвенціональних зразків і не дозволяє розвинути ширше індивідуальні сили. Коли з’являлась якась літературна форма, письменники трималися її цілими століттями, не зважуючись будь-чим змінити спосіб писання. Тому єгипетске письмо здається нам сірим і одноманітним.

    Приповідки

Під приповідками подразумеваются тексти, що не містять елементів надприродного, близькі до реального історичного фону (Повість Синухета, Повість Петєїсе). Викладені ці «оповідання» в 1-ій особі як спогади розповідача. Їх мова і стиль образна, яскрава. Серед «оповідань» виділяється папірус середини 11 в. до н. е., звіт, що містить, про подорож єгиптянина Ун-амуна в Бібл - один з кращих творів єгипетської літератури. У нім є цікаві відомості про країни, розташовані по східному побережжю Середземного моря. Витримане в реалістичних тонах, це «оповідання» є, поза сумнівом, літературною обробкою справжнього звіту. Єгиптяни високо цінували подібний художній твір, про що свідчать окремі твори, що дійшли до нас, в декількох екземплярах. «Оповідання» історичного характеру мали відношення до правлячої династії і писалися за замовленням двору на користь підняття престижу центральної фараонної влади. У дидактичних творах, т.з. повчаннях, як правило, згадується автор - реальний або вигаданий (у останньому випадку який-небудь відомий мудрець минулих часів). «Повчання» нерідко містять грубо утилітарні повчання, всілякі мудрі ради, що відносяться до різних сторін життя.

Найстаріший вид літератури в Єгипті – це приповідки філософсько-морального змісту. Вже з часів IV династії зберігся збірник таких повчань міністра Кагеммі. Життєві науки цього мудреця доволі обмежені.

“Треба бути поміркованим – води й зілля вистачить на поживу. Але неможна воювати з людьми, що інакше думають, - навіть із пияком можна сидіти за одним столом аби тільки самому зберегти поміркованість. Не варто говорити зайвого перед людьми, які не вміють мовчати. Не треба бути занадто гордовитим, бо майбутнє – непевне... “

Птахотеп, королівський міністр із часів V династії, починає свої міркування такими словами:

“Приходить слабість, і людина стає дитиною. Кожний день приносить свою біду. Очі слабнуть, вуха глухнуть; серце затикається, вуста мовкнуть; пам’ять зникає і її не вистачає, щоб згадати те, що сталось вчора. Що було добрим, стає лихим. Людина втрачає апетит; ніс її затканий, вже не видихає...”

Старий філософ звертається до людей різних класів і дає їм практичні вказівки, як жити.

“Багатий може жити по своїй вподобі, бо має всього доволі. Але йому загрожує небезпека від облесників та від його власних пристрастей. Треба стримувати свою вдачу, утримувати лице у спокої, завжди мати погідний погляд. Коли він мудрий – одружується вчасно, добре поводиться з жінкою, доглядає її і одягає. Хото шукає жінок у чужих домівках, той пропадає. Освідчений письменник повинен бути приязним до всіх, бо від кожного можна чогось навчитися. Треба мовчки прислуховуватися, як говорять люди, що добули мудрість. Не треба впадати у гнів, навіть коли хто має за собою правду. Залежні люди повинні бути покірливими і слухняними: панові подобається покора і глибокий уклін слуги. Хто слухатиме таких вказівок, той зайде високо й сам стане паном. Люди говоритимуть про нього: “Яким добрим є те, що виходить із його вуст!”

Письменник Енеї у своїх повчаннях говорить багато про жінок. Він наказує мати найглибшу пошану до матері й вірність для дружини. Мудрий чоловік старається утримати жінку в доброму гуморі, не докучає їй непотрібними наказами, завжди є лагідним, не починає сварки. Але від чужих жінок треба триматися здалека:

“Бережися перед жінкою, яку не знають у місті. Не дивися на неї, як вона проходить, не старайся познайомитись з нею. Вона є потік глибокої води: його вирів ніхто не знає!”

Найглибщі за змістом є повчання фараона Аменемхета І, які він залишив своєму синові. це вже не практичні вказівки щодо життя, а поважний погляд на світ і його вартість. Заповіт фараона сумний: він зневірений у людях – всі вони зрадливі й невірні, важко знайти між ними добро і чесноту...

Сатира

До найстаріших зразків сатири належить історія про “красномовного мужика”. Нечесний урядовець безправно забрав у селянина віслюка, але мужик так хитро й красномовно боронив свою справу, що його промову записали й передали фараонові. “Серцю його світлості це було приємніше, ніж усе, що є в усій країні”. Це – сатира на єгипетське урядництво.

У сатирі “На вибір” автор жартує з долі військового старшини:

“Що ти кажеш, що офіцерові доводиться краще, ніж писареві? Ходи оповім тобі про долю славетного офіцера! Приводять його ще дитиною й замикають в казармі. Дістає кулаком у живіт, дістає вдруге в чоло, голову має розлупану раною, кладуть його і б’ють, аж нагаї ріжуть йому шкіру. Ходи, я скажу тоді, як він іде походом до Сирії, як марширширує через гори; свої харчі і воду несе сам на рамені, навантажений, наче віслюк... Коли зійдеться з ворогом, то як впійманий птах. Коли повернеться назад, до Єгипту, то є як дерево, яке перегриз хробак. Він хворий, лежить, везуть його на віслюкові додому, його вбрання розкрадають, а його служник утікає. Тому, писарю, звертай назад зі своєю думкою про щастя офіцера”.

Ту саму тему зустрічаємо в листах писаря Веннофре до його приятеля Нехтсотепа. І тут із гумором й іронією описано, як амбітний старшина намагається здобути собі вищу кар’єру й як потрапляє у всілякі трагікомічні ситуації.