Тема № 6 Національно-демократична революція 1917-1920-х років. Утворення та діяльність Української Центральної Ради. Унр

І. Утворення Центральної Ради

ІІ. Політична програма Центральної Ради.

ІІІ. Взаємини з більшовиками. ІІІ Універсал Центральної Ради

ІV. Українська Народна Республіка на міжнародній арені

І. Аналізуючи вплив революційних подій у Петрограді (лютий 1917 р.) на політичне становище в Україні, падіння самодержавства сприяло виникненню на просторах колишньої Російської імперії і в Україні зокрема нової політичної та суспільної ситуації:

1. Влада формально перебувала в руках представників Тимчасового уряду (виконавчих комітетів, губернських та повітових комісарів).

2. У центрі і на місцях виникли альтернативні органи влади – Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів [до кінця 1917 р. в Україні їх було близько 300, з них 70% зосереджувались у промислових центрах Донбасу та Подніпров'я. Особливість: в Україні Ради не відігравали в цей час важливої ролі, оскільки їх було відносно мало і головну роль у них грали партії меншовиків та есерів, а не більшовиків, як у Росії].

3. Оскільки ні очолюваний кадетами Тимчасовий уряд та його представники в Україні, ні есеро-меншовицькі Ради не мали чіткої програми вирішення національного питання (обстоювали унітарну форму російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію), 17 березня 1917 р. в Києві було утворено Українську Центральну Раду як головне представництво політичних інтересів українців перед Тимчасовим урядом. Головою ЦР було обрано (заочно) Михайла Грушевського.

Кульмінаційним моментом революційно-демократичних подій в Україні була 100-тисячна маніфестація в Києві 1 квітня 1917 р. під національними синьо-жовтими прапорами.

Слід підкреслити, що остаточно викристалізував політичну програму ЦР і завершив її організаційну побудову Всеукраїнський національний конгрес (19-22 квітня 1917 р. у м. Київ). На ньому були широко представлені делегати від всіх українських губерній, різноманітних верств населення, багатьох політичних партій та громадських рухів. Серед делегатів конгресу були представники українських громад Петрограда, Москви, Кубані та інших міст, всього більше 900 чоловік. Тому небезпідставно ВНК вважали своєрідними Установчими Зборами, які перетворили ЦР на революційний парламент. Конгрес був тріумфом ідеї української державності, на ньому була представлена вся нація.

ІІ. Спираючись на рішення селянського і II військового з'їздів, 23 червня 1917р. Центральна Рада прийняла свій I Універсал, у якому було проголошено автономію України: "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, – говориться в тексті, – хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям..." (Винниченко В. Відродження нації. Ч. 1. – К., 1990, с. 219-225).

Одним із перших кроків з виконання рішень Центральної Ради після проголошення I Універсалу стало створення уряду – Генерального секретаріату (28 червня 1917 р.) на чолі з В.Винниченком. Генеральний секретаріат перебрав на себе всі колишні виконавчі функції Центральної Ради, а Центральна Рада взяла на себе функції національного сейму (парламенту), тобто законодавчого органу всього українського народу.

16 липня 1917 року II Універсалу Центральної Ради та спеціальної постанови Тимчасового уряду від того ж дня. В II Універсалі офіційно заявлено, що Тимчасовий уряд:

1. Протягує руку українській демократії, закликає у згоді з ним творити нове життя.

2. Визнає Генеральний секретаріат як носія найвищої крайової влади в Україні, склад якого затверджується Тимчасовим урядом за погодженням з ЦР.

3. Допускає представників ЦР до кабінету військового міністра, до генерального штабу з тим, щоб вони брали участь у справі українізації війська без порушення боєздатності армії.

4. Заявив про своє прихильне ставлення до розроблення проекту національно-політичного статусу України, а також проекту про вирішення земельної справи для їх винесення на Всеросійські установчі збори.

Центральна Рада, зі свого боку:

1. Відкладає здійснення автономії України до Всеросійських установчих зборів і рішуче відкидає будь-які самовільні кроки для її досягнення.

2. Поповнювалась на “справедливих основах представниками інших народів, що живуть в Україні” [слід зауважити, що відсоток наданих їм місць (30%) перевищував їх процентну частку серед жителів України (20%); до складу Генерального секретаріату було введено двох росіян, двох євреїв і одного поляка. Таким чином, ЦР і Генеральний секретаріат стали політичним органом не тільки українців, а й всього населення України]. (Див.: Винниченко В. Відродження нації. Ч. 1. – К., 1990, с. 279-284).

Проте Тимчасовий уряд не затвердив цього документа, а сам 17 серпня видав "Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату", яка була прямим запереченням Статуту і суттєво обмежувала права України:

• Генеральний секретаріат мав стати місцевим органом Тимчасового уряду, тобто звичайним адміністративним апаратом;

• Центральна Рада позбавлялась законодавчих прав;

• всі урядові посади затверджував не Генеральний секретаріат (він тільки рекомендував кандидатури), а Тимчасовий уряд;

• найбільшим утиском України було зменшення території; поза її межами опинилась велика частина українських земель (Харківська, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії);

• навіть не згадувалось про автономію України і про те, що це питання розглядатимуть Всеросійські установчі збори тощо.

ІІІ. Відносини з Петроградським урядом далі загострювались, що привело до невирішення економічних, земельних, воєнних питань. Розхитане війною економічне життя завмирало. Суд, поліція не функціонували. З фронту масово втікали дезертири, посилюючи безвладдя в країні. В цей же час (восени 1917 р.) на арену політичної боротьби в Росії активно виступає найрадикальніша частина соціал-демократії – більшовики. Як вказує історик Орест Субтельний:

Через два дні після подій у Петрограді Центральна Рада ухвалила резолюцію про владу в Україні, в якій наголошувалося на необхідності переходу влади "до рук усієї революційної демократії", а не до рад, які "становлять лише частину революційної демократії". Висновок резолюції ЦР був таким: "Українська Центральна Рада висловлюється проти повстання в Петрограді й енергійно боротиметься з усякими спробами підтримки бунту в Україні". Тобто Центральна Рада виступила проти монополії більшовицької партії на владу, яку вона встановила в Росії.

В цих складних політичних умовах Центральна Рада приймає свій III Універсал (20 листопада 1917 р.), в якому проголошувалось утворення Української Народної Республіки (УНР) в межах 9-ти губерній (Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської та Таврійської /без Криму/). Приєднання інших земель: Холмщини, частини Курської, Воронезької губерній, де українське населення становило більшість, мало відбутися згідно з волею їх мешканців.

Окрім цього, в III Універсалі оголошувалось:

1. До Українських установчих зборів вся влада в Україні належала Центральній Раді та її Генеральному секретаріату (Універсал призначав вибори до них 27 грудня, а скликання – 9 січня).

2. Скасовувалась приватна власність на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі і проголошувалась власність всього трудового народу.

3. Встановлювався 8-годинний робочий день.

4. Запроваджувався державний контроль на продукцію промисловості.

5. Домагатися якнайшвидшого досягнення миру.

6. Скасовувалась смертна кара та проголошувалась амністія політичним арештантам.

7. Зміцнювались і поширювались права місцевого самоврядування.

8. Закріплювались загальнолюдські демократичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи і помешкання.

9. Надання росіянам, євреям, полякам права на національно-персональну автономію та на вільний розвиток усім іншим народам, які мешкали в Україні.

Виходячи з основних положень III Універсалу необхідно висловити ряд думок, дати деякі обґрунтування, висновки. Зокрема, III Універсал став актом великої історичної ваги: після багаторічної неволі український народ офіційно задекларував відродження власної держави. Його програма проголошувала перебудову України на нових засадах, з новими законами та економікою.

ІV. Своєю демократичною політикою Центральна Рада привернула увагу інших держав. Зокрема, 3-4 січня 1918 р. Франція і Великобританія визнали УНР і призначили в Києві своїх представників. Прихильно поставились до України й інші держави Антанти. Для справедливості треба відмітити, що й Раднарком Росії також заявив про своє визнання УНР. Однак це був політичний, тактичний маневр, щоб Україні (надалі) не дати можливості вийти зі складу Росії і стати незалежною, самостійною державою. Це підтвердилось у лічені дні. В кінці листопада – на початку грудня 1917 р. стало відомо про підготовку в Києві повстання в червоноармійських військових частинах для захоплення влади. Це змусило український уряд піти на роззброєння цих частин і вислання їх за межі України.

На протидію цим законним заходам Раднарком Росії 17 грудня 1917 р. надіслав українському урядові "Маніфест" (ультиматум), в якому робились грубі втручання у внутрішні справи України. В ньому містились чотири вимоги до УНР:

1. Відмовитись від дезорганізації фронту, що виявилось у відкликанні і передислокації частин, руйнуванні фронту без порозуміння з Росією.

2. Припинити роззброєння більшовицьких частин в Україні.

3. Не пропускати через Україну козацькі формування на Дон (отаман Каледін не визнавав Раднарком Росії).

4. Пропустити через територію України червоноармійські війська на Південний фронт.

РНК Росії вимагала протягом 48 годин позитивної відповіді, а якщо вона не буде надіслана, погрожувала, що вважатиме Центральну Раду в стані війни проти радянської влади в Росії і в Україні.

Слід сказати, що початок січня 1918 р. характеризувався досить складним політичним становищем в Україні. Російська радянська армія під командуванням В.Антонова-Овсієнка розпочала загальний наступ на УНР. Її чисельність, за різними оцінками, була від 35 до 60 тисяч чоловік; наступ підтримували загони червоної гвардії. В багатьох містах (Одеса, Катеринослав, Миколаїв, Херсон та інші) відбувалися повстання збільшовизованих солдатів та червоногвардійців. Впродовж січня більшовицькі війська зайняли майже всю Лівобережну Україну.

Спробою реалізувати ці завдання став IV Універсал (ухвалений на засіданні Малої Ради шляхом поіменного голосування після триденних дискусій 22 січня 1918 р.). В ньому вказувалось:

1. "Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу".

2. Перейменовано Генеральний секретаріат у Раду Народних Міністрів.

3. Після підписання миру з центральними державами армію демобілізувати і замість неї створити народну міліцію (керівництво УНР помилково вважало, що військо потрібне лише під час війни, а в мирний період армію мала замінити народна міліція).

4. Призначено на 2 лютого 1918 р. скликання Українських установчих зборів, де схвалити всі функції державності.

5. Підтверджено всі демократичні принципи, проголошені III Універсалом.

6. Закликано громадян України звільнити її територію "од посланих з Петрограда насильників, які топчуть права Української Республіки" тощо.

10 січня 1918 р. на прохання УНР розпочались переговори з країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією). Українську делегацію очолив В.Голубович (голова нового уряду, який було сформовано після IV Універсалу); пізніше делегацію УНР очолив О.Севрюк. 9 лютого 1918 р. Брест-Литовський договір між УНР і державами німецького блоку було підписано.

В цей же день, 9 лютого, був укладений україно-німецький договір. Через три дні були укладені аналогічні двосторонні додаткові договори між УНР і Австро-Угорщиною, УНР і Болгарією, УНР і Туреччиною. В таємному додатку до мирної угоди між УНР і Австро-Угорщиною було зафіксовано поділ Галичини на українську й польську частини і злучення Східної Галичини з Буковиною в один суцільний "коронний край" Австрійської імперії. (Проте згодом Австрія анулювала цей договір).

Згідно з цими угодами УНР зобов'язувалась протягом першої половини 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса, 400 млн. штук яєць та іншої сільськогосподарської і промислової сировини. 17 лютого члени делегації УНР від імені Центральної Ради звернулись до німецької сторони з проханням "надати допомогу українському народові у важкій боротьбі за своє існування". У відповідь Німеччина та Австро-Угорщина розпочали широкомасштабний наступ силами 450-тисячної армії. Україну було звільнено від радянських військ. На початку березня 1918 р. Центральна Рада повернулася разом з німецько-австрійськими військами до Києва.