Завдання для підготовчого періоду

1. Повторіть літературознавчі поняття: «постмодерністський роман», «гротеск», «інтертекстуальність».

2. Розкрийте поняття «маргінальність». Подумайте, чи можна вважати Гренуя митцем-маргіналом?

1. Подумайте, яким чином у романі Зюскінда втілена мрія митця модерністсько­ го напряму?

2. Дайте відповідь на запитання: «Чому мистецтво Гренуя не очищує душу?»

Література

1. Ж. Всесвітня література. — 2002. — № 5—6. — С. 16—87.

2. Ж. Всесвітня література. — 2002. — № 4. — С. 39—44.

3. Ж. Всесвітня література та культура. — 2003. — № 12.

4. Ж. Слово і час. 2002. — № 6. — С. 16—22.

5. Ж. Зарубіжна література. — 2004. — № 4. — С. 23—26.

6. Ж. Слово і час. — 2002. — № 11. — С. 76—80.

1. Патрік Зюскінд — художник постмодерністських ідей (за ред. доктора пед. наук, проф. Давиденко Г. Й.) — Глухів: ГДПУ, 2004. — 33 с.

Інструктивно-методичні матеріали

Інтертекстуальність — це ключова категорія постмодернізму, що позначає різноманітні міжтекстові стосунки як всередині твору, так і за його межами. Ци-татність такого письма передбачає багатоголосе відлуння попередніх текстів, що проглядають крізь текст твору і перебувають із ним у діалозі. Цитати можуть бути прямими і переносними, наявними і ненаявними. Своєрідною «цитатою» може виявитися не тільки вислів, образ чи мотив, а й стиль, напрям, дискурс, певна культура.

У 1984 р. німецька література збагатилася новим твором, який відразу ж став бестселером і залишається ним вже 20 років. Це роман «Запахи». Розгадати його непросто, тим паче, що його творець — історик і журналіст Патрік Зюскінд, — мешкаючи у Франції більше, ніж у рідному місті Мюнхені, віддає перевагу това­риству тенісистів і не любить спілкуватися з літературознавцями. Автор багатьох телевізійних сценаріїв, він ніколи не з'являється на телеекранах і принципово уникає інтерв'ю. Отже, Патрік Зюскінд надає нам абсолютну свободу в тлумачен­ні свого твору.

Назву роману перекладають по-різному: «Аромати» («Пахощі»), «Запахи», «Парфумер», «Парфуми». Але різні варіанти зберігають єдину тему — тему запаху.

Запах є досить звичним природним явищем, так само, як колір або звук. Почи­наючи з давніх часів, запахи мали неабияке значення в житті людини. Давні люди вірили, що приємні запахи (Благовонія) рятують від злих духів, приносять здоров'я і вроду. Через Схід культ благовоній прийшов до давніх греків, які за допомогою ароматичних масел лікували навіть хвороби серця.

Містичне ставлення до ароматів зберігалося до доби ренесансу. У XVI ст., з роз­витком італійських торговельних республік, запозичена в арабів технологія вигото­влення парфумів починає приносити величезні прибутки. У XVII—XVIII ст. пер­шість у сфері парфумерної торгівлі захоплює Франція, яка і тримає таку позицію до сьогодення.

Пахощам завжди протистояв сморід. Рів на околиці Єрусалима, який був звалищем бруду та називався геєною, привертав увагу пророків, Хрис-та і апостолів. Вони зробили його символом Пекла. Сморід, запахи крові,

бруду і гною є неодмінними частинами картини Пекла в «Божественній коме­дії» Данте.

Отже, запахи служили і служать певними ароматичними кодами, основою для дуже давніх символів.

У кожній людині закладено те, що у психоаналітиці умовно називається сферою Еросу і сферою Танатосу. Запахи сфери Еросу пов'язані з відчуттям любові, твор­чої сили, пізнання краси і добра. Запахи сфери Танатосу — з відчуттям смерті, по­мсти, небезпеки.

Глибше зрозуміти сюжет та ідейний зміст твору допомагає підзаголовок: «іс­торія одного вбивці». Ми розуміємо, що в центрі стоїть не герой, а антигерой, людина, наслідувати якій не хочеться і захоплюватися якою просто неможливо. Сам автор постійно це підкреслює, починаючи з самого початку роману (напо­легливо повторює два епітети: «геніальний» і «потворний»). Стає зрозумілим, що слова «пахощі» чи «аромати» аж ніяк не підходять до назви, яка б повною мірою розкривала зміст твору. А ось поняття «запахи» чи «парфуми» цілком відповідають авторському задуму, проте кожен зі свого боку трактує підтекст у романі.

Дослідження постмодерністичного роману відбувається у двох площинах: аналіз на рівні сюжету, композиційних особливостей, тобто аналіз текстуальний (горизон­тальна площина), а також інтертекстуальний (вертикальна площина).

Історія одного вбивці, творця досконалості — жахливе життя:

• життєва мета — еротична насолода, засіб для завоювання любові людей;

• вчинки: вбивав прекрасних молодих і незайманих дівчат; акумулював, кон­ центрував, перетворював запахи у парфуми;

• тріумф: вбивця — кумир натовпу;

• смерть: Жан-Батіст Гренуй до останньої кісточки зник з лиця землі.

Жан-Батіст Гренуй зростав і формувався самостійно, оскільки жодна люди­на (навіть рідна мати) ніколи не переймалися цим дивним хлопчиськом, який з незрозумілих, на перший погляд, причин викликав лише страх, огиду й відразу.

Гренуй мріяв про створення «понадлюдського аромату, янгольського арома­ту, такого надзвичайного, відчувши його, кожен буде зачарований і всім серцем полюбить його, Гренуя, носія цього аромату. Так, він змусить їх полюбити се­бе». Отже, йдеться про любов, за яку мають заплатити своїм життям 26 красунь міста Граса.

Гренуй осягав світ лише нюхом, хоча сам не мав ніякого запаху. Саме через цю ознаку — відсутність у дитини запаху — від нього відмовлялися усі, до кого він час від часу потрапляв. Слова, що означають конкретні поняття (слово «дрова») він ви­мовляв після того, як удихав їх запах із надзвичайною гостротою, а ось абстрактні поняття етичного плану він осягав з великими труднощами, бо вони «не пахли». Роки навчання Гренуя — це своєрідне полювання на різноманітні запахи й ознайо­млення із запахом парфумів, адже його «мета полювань полягала у тому, щоб стати володарем усіх запахів, які тільки мав світ».

Елементи детективної інтриги автор уводить у роман, вкладаючи у них сим­волічний підтекст. Оскільки твір постмодерністичний, то детективні елементи у ньому (йдеться про вбивство молодих дівчат) — це лише зовнішній план вира­ження сюжету. Зовні твір нагадує детектив про серійного вбивцю-маніяка, адже він шукав для себе схожі жертви і таким чином заплутував карти працівникам правопорядку. Проте ідея твору полягає зовсім не у тому, щоб звинувачувати Гренуя у скоєних ним злочинах. Оскільки герой прагне виготовити дивовижні парфуми, то можна розглядати його образ як образ митця, що створює відповід­ний витвір мистецтва.

П.Зюскінд подає у романі чіткий до схематизму опис творчого процесу, що складається із здатності відчувати справжню красу буття, не затемнюючи її своєю власною недосконалістю. Не випадково один із ключових символів роману — від­сутність у Гренуя власного запаху і прагнення увічнити прекрасне. Саме для цього йому потрібно опанувати парфумерне мистецтво.

Звертаючись до проблеми митця і мистецтва у постмодерністичній літературі, слід зупинитися на проблемі маргінальності та появі героя-маргінала.

Маргінальиість слід розуміти, як відмову від культурно-моральних стереоти­пів, як шлях до нових форм протистояння й навіть підкорення соціуму, як випробу­вання естетичного підходу до світу — ось коло ідей, що втілилися в романі П. Зюс-кінда. У центрі його твору — у повному розумінні маргінальна постать — пар­фумер Жан-Батіст Гренуй, людина без властивостей, повз яку проходять ідеї спів­чуття, щастя, Бога, страху смерті тощо. У своєму житті герой керується лише імпу­льсами, що підказують йому феноменальні нюхові здібності. Саме вони є для Гренуя єдиним і найнадійнішим поводирем у світі людей.

Одне із найпарадоксальніших рішень автора полягає у тому, що герой впора­ється зі своїм творчим завданням, досконало опанувавши парфумерне мистецт­во, від добуде абсолютний аромат, що дарує владу над світом. Проте суспільст­во, обурене його аморальними експериментами, замість знищення парфумера-вбивці, схилиться перед ним, зачароване цим ароматом. Коли його запитали про мотиви, він не міг дати задовільної відповіді. Гренуй не міг пояснити натовпу, що був захоплений досконалістю, яку маленькими частинками вбирав із дівчат, убиваючи їх. Про моральні закони він просто не згадував. Отож, коли митець, створюючи витвір мистецтва, відходить від вічних законів моралі, він деградує не просто як особистість, а ще й як митець. Гренуй хотів не просто влади над світом. Ним керувало набагато сильніше бажання — стати джерелом досконало­го аромату, тобто стати Богом.

Завершальна сцена роману присвячена загибелі головного героя. Зневірившись у можливості знайти власний запах, Гренуй повертається на паризький цвинтар, де він з'явився на світ і де продовжує панувати жахливий сморід — антипод його до­вершених парфумів, щоб померти, зникнути. Він обирає спосіб, яким можна одно­часно позбутися і життя, і результатів свого мистецтва. Дочекавшись сутінків, коли на цвинтарі біля багаття збирається увесь паризький набрід — злодії, повії, вбивці, він з'являється і виливає на себе флакон із ароматом, якого вистачило б, аби підко­рити увесь світ. Гренуй знає, чим закінчиться цей його останній експеримент. По­дібно до того, як він прагнув підкорити світ, так усі присутні не можуть встояти пе­ред бажанням долучитися до цієї досконалості. Розбійники просто роздирають Гренуя на шматки і з'їдають.

Отже, автор у романі створив власний міф про мистецтво. Його головні ідеї такі: творчий геній — породження світового смороду, він із самого початку зло, бо пе­ребуває не в гармонії зі світом, а виникає всупереч світові як опозиція для нього. Шлях мистецтва виявився антигуманним, бо творчий пошук і творчі досягнення не мають нічого спільного з моральністю.

Парфуми — це витвір мистецтва маргінального героя Гренуя. Парфуми водно­час відчужені від матеріальності та вилучені з часу завдяки своїй стійкості. Світова досконалість у них не лише збережена, а й облагороджена. Саме вони дають мож­ливість владарювати над світом, а таку силу дає мистецтво.

Однак не слід забувати про шляхи і методи створення таких витворів, вони не повинні бути аморальними і відірваними від реалій буття.

На початку роману письменник подає детальний опис цвинтаря, де народив­ся головний герой. Саме картина смороду, який панував там, стає символом не­досконалості світу. Адже народившись у такому світі, Гренуй як митець був приречений. Так і сталося, герой пішов із життя у тій самій атмосфері, де пану­вали запахи смерті.