4. Жанр антиутопії в українській літературі

В українській літературі прикладом антиутопії є роман В. Винниченка «Сонячна машина». Твір В. Винниченка має присвяту «Моїй сонячній Україні», автор плекав надію, що це буде візитна картка української літератури в Європі. Відомо, що письменник сподівався згодом доопрацювати роман, дописати ще один розділ, за­мінити фінал. У його «Щоденнику» читаємо: «Коли б ще років три над нею попра­цювати, могла б бути путньою річчю. Зараз маю сум за неї, жаль до неї, як до ди­тини, від якої батьки ждуть геніальності, а з неї виходить жалюгідний, непомітний та й ще кривджений іншими середняк».

Справді, здійснити письменницький задум не судилося. Причини та обставини нам відомі, бо автор відчув матеріальну скруту. Роман В. Винниченка відразу ж пі­сля опублікування в 1929 році, незважаючи на ряд вад, стає новим оригінальним самобутнім явищем світової літератури. Соціально-утопічний роман як художнє втілення уявлень про майбутній, досконало влаштований соціальний світ та про шляхи боротьби за нього.

Найдосконаліший винахід— сонячна машина— може діяти лише з допомогою людської енергії (людського поту), без якої не видобути чарівної їжі. Цей момент, за задумом автора, мав демонструвати суспільству дію принципу соціалізму «Хто не працює, той не їсть». Найкращі сторінки роману пов'язані з гостро сатиричним зо­браженням верховодів фінансово-промислового капіталу— гумового фабриканта і президента об'єднаного банку Мертенса та його оточення. Екерований король Німеч­чини Мертенс володіє необмеженою владою, бо за гроші купив усе: парламент і уряд, банки і підприємства, поліцію і пресу, а для остаточного задоволення безмежних чес­толюбних амбіцій прагне придбати ще й аристократичний герб разом із родовитою принцесою-красунею Елізою. Претензії Мертенса та необмежене володарювання над усією землею нагадують не лише гітлерівську маячню про «новий порядок», а й мрії фінансово-промислового комплексу Америки та Європи про всесвітнє панування.

Тодішня Німеччина постає у романі як залізобетонний дім божевільних, мора­льно оголених, хижо жорстоких і нещасних істот, над якими гнітюче панує капі­тал — черевата потвора з крихітною голівкою самозакоханого кретина і загребу­щими та немилосердними руками професійного кота. До вершин соціалістичної сатири підіймається письменник у полохливо-гострому і дотепному зображенні Світового Конгресу, скликаного для боротьби і «підлою коаліцією».

У романі протиставлено цим майбутнім реаліям:

• винахід геніального інтересу Рудольфа Штора — сонячну машину, що симво­ лізує визволення від економічних, соціальних та політичних форм утиску;

• соціально-невиразну анархо-змовницьку секту під назвою ІНАРАК (інтерна­ ціональний авангард революційної акції), яка об'єднала групу фанатично відданих, невловимих та непереможних прихильників індивідуального терору. У поєднанні цих можливостей Сонячна машина й має породити нове суспільство без експлуата­ ції та примусу, кличів та партій, релігій і псевдоморалі.

У романі переконливо показано, що людина, яка прагне стати над добром і злом, складає всі «суспільні ланцюги» — обов'язки і перетворюється не стільки на вільну й всевладну істоту, подібну до Бога, скільки на примітивну жуйну тварину.

«Сонячна машина» як витвір фантазії «кремлівського мрійника» про комунізм, ІНАРАК чітко асоціюється з діями червоного диктатора Сталіна. Хоч до трагічного 1937 року ще було десятиліття, але В.Винниченко застерігає про потворні ексцеси, породжені безмежною диктатурою та суспільною аполітичністю, відтворює атмос­феру сталінської доби, суть поліційного, терористичного «соціалізму».

Таким чином, розношена уява тодішніх борців за «ідейну утопливість» сприй­няла «Сонячну машину» як наклеп на революцію, і, треба сказати, вони по-своєму були далекими від істини. У романі конфлікти нарочито укрупнюються і загост­рюються, зображення гіперболізуються. Творчий принцип реалістичної естетики письменника полягає в тому, що автори не прагнуть до вичерпного відтворення со­ціального побуту, а намагаються поставити насущні проблеми суспільного і індиві­дуального буття, створити узагальнену художню модель людських відносин в умо­вності.

Роман «Сонячна машина» прочитується як застереження від небезпеки, що при­ховується у сучасному суспільстві інженерної думки, примітивне споживання і призвело до нівелювання людської особистості. У творі домінує настрій зневіри, герої починають вагатися і сумніватися в корисності Сонячної машини. її існування переплітається з небезпекою й одночасно надією на щастя, що і викликає розгубле­ність. Велику увагу приділяє В.Винниченко змалюванню психологічних роздвоєнь і душевних вагань героїв.

Отже, особлива роль Володимира Винниченка у розвитку антиутопії визна­чається:

• високохудожнім вирішенням основних проблем попередньої традиції й злобо­ денних питань сучасності;

• перенесення акцентів художньої оповіді з критичного зображення утопічних ідеалів на змалювання катастрофічних наслідків їх повного впровадження в життя;

• надання негативній утопії завершеного, канонічного вигляду;

• тоталітаризм як найбільш страшне явище сучасної епохи стає головним об'єктом дослідження і художнього відтворення у романі;

• система образів має завершений і самодостатній характер.

Отже, модель майбутнього, закладена утопістами і антиутопістами, має визна­чальні проблемні дефініції і відповідні персонажні стереотипи, які на рівні індиві­дуально-авторської регуляції знайшли широке втілення у романах письменників-антиутопістів.

Запитання для самоконтролю

1. Хто з письменників і в якому творі вперше ввів у літературу поняття «утопії» ?

1. Чим відрізняється утопія та антиутопія як жанри літератури?

2. Назвіть письменників-антиутопістів у світовій літературі.

2. Хто з письменників світової літератури продовжив у своїй творчості тра­ диції письменників-антиутопістів світової літератури?

;їі.>' '. Г< ' , .-• іг і •:./--. •.•,., ■>..;.' . <■ =»'......! ■ • . -і

ЛЕКЦІЯ 16 ТЕАТР АБСУРДУ

1. Поняття «театр абсурду». Риси, парадокси та символи «театру абсурду».

2. Швейцарський драматург-абсурдист Ф. Дюрренматт. Про­ блема ціни життя окремої людини, спокутування боргів ми­ нулого у драмі «Візит старої дами».

3. Протистояння романтично-авантюрної та обиватель­ сько-затишної моделей існування у драмі М. Фріша «Сан- та Круз».

4. Е Йонеско — представник французького «театру абсур­ ду». Зображення духовної та інтелектуальної спустошенос­ ті сучасного суспільства у п'єсі «Носороги».

5. Загальна характеристика життя і творчості С. Беккета.