«Будденброки» (1929 р.)

Роман являє собою велику оповідь про долю чотирьох поколінь любекського патриціанського роду. Основою для сюжету послужила історія про занепад і крах однієї торговельної фірми в Любеці. Використовуючи традиційну форму сканди­навської сімейної саги, письменник надав своєму творові воістину епічні риси: в долі героїв можна простежити долю всієї буржуазної культури.

Ознаки сімейної саги:

• стереотипна побудова;

• картини сімейної ідилії довгі і монотонні;

• обіди та вечірки перетворювалися у певну сцену, де розігрувався спектакль;

• добрий та дотепний дідусь — обов'язковий аксесуар — патріарх клану;

• батько-педант та симпатичне жіноцтво тощо.

У романі Томас Манн переосмислив і перебудував ці ознаки, просто спаро­діювавши їх. У цьому полягає новаторство німецького письменника, який без­доганно відтворив картину деградації німецького бюргерства. Томас Манн у своєму творі намагався знайти відповіді на запитання: що прийде на зміну аго­нізуючому бюргерству?

Підзаголовок роману — «Занепад однієї родини» — осмислюється як прояв де­яких спільних біологічно-метафізичних закономірностей, але має і соціальну харак­теристику: несумісність духовно витончених людей із грубою, агресивною дійсніс­тю Німеччини, що вступала в епоху імперіалізму. У більш широкому плані «Будденброки» говорять про загальний занепад буржуазного суспільства, прониза­ні почуттям вичерпаності колишніх форм життя.

Перше покоління представляє Йоганн Будденброк (Старший) та його дружина Антуанета Будденброк. Йоганові під час наполеонівської війни вдалося накопичити статки і забезпечити таким^ином матеріальний добробут родини.

Друге покоління — це Йоганн Будденброк (Молодший) та Елізабет Будденброк (з роду Крегерів). Син продовжив справу батька, але не так упевнено, як він.

Діти Иоганна та Елізабет — Тоні, Томас та Хрістіан — є представниками тре­тього покоління родини Будденброків. Батько покладає всі надії на сина Томаса, який видається бадьорим та енергійним лише зовні. На самоті Томас слабкий, в усьому сумнівається і вагається. Проте він сподівається, що справу батька й діда

зможе продовжити його син.

Четверте покоління родини представляє Ганно Будденброк — хворобливо враз­лива дитина: «Я ніким не хочу бути. Я всього боюсь...». Він надто тендітний і бояз­кий, захоплюється музикою (надихала мати). Хист скрипаля і композитора підно­сить Ганно над світом прози. Хлопець помирає від лихоманки (а по суті, від нестачі волі і непристосованості до життя) і руйнується родина, і обривається сімейна лінія. З одного боку в реалістичному, а з другого, — повного інакомислення романі відчувалося прагнення автора до естетизму, а також до бюргерського здорового глузду. Від того, як кожне нове покоління Будденброків ставало більш невпевне­ним у собі, слабшала і жага діяльності.

Другий роман «Його королівська величність» написаний в умовній казковій ма­нері. У 1924 р. вийшов роман Томаса Манна «Чарівна гора», у якому автор подав картину ідейного життя буржуазного суспільства в переддень Першої світової вій­ни 1914—1918 років. Дія у творі розгортається у високогірному швейцарському са­наторії, куди потрапляє молодий інженер Ганс Касторп. Стикаючись із мешканця­ми санаторію, які втілюють різні сторони сучасної буржуазної свідомості, Ганс Касторп проходить ряд етапів внутрішнього розвитку, наближаючись до поглибле­ного гуманістичного розуміння світу. Йому не до вподоби декаданс і смерть, він з

огидою відкидає фрейдизм.

Назва твору є символічною. «Чарівна гора» — це місце, де раніше, ніж у ни­зині, згустилася нова духовна атмосфера, центром якої стає Ганс, це місце, де людина розуміє сенс життя. Парадоксальним є те, що людина вдосконалюється серед хворих.

Роман продовжив традиції німецького виховного роману і став одним із найва­жливіших філософських романів XX століття. Для роману характерна «симфоніч-ність» — своєрідний ритм розкриття і зміни тем, повернення до безлічі намічених мотивів. Роман завоював світове визнання. Він вважається одним із найбільш знач­них і складних творів німецької літератури XX століття.

Томас Манн цікавився долею європейської культури і, як наслідок, з'явилася його історична тетралогія на біблійну тему «Йосип і його брати», над якою пись­менник працював 10 років (1933—1943).

Тетралогія переповнена антифашистськими ідеями, вона складається з само­стійних романів «Історія Якова», «Юність Йосипа», «Йосип у Єгипті», «Йосип-годувальник». Крім того, цим романам передує передмова самого автора «Пеке­льний шлях», що коротко викладає історико-міфологічні та філософські конце­пції книги.

Автор поставив за мету простежити еволюцію свідомості від колективного до індивідуального. В основу покладено біблійну розповідь про Йосипа Прекрасно­го— сина Якова. Його схопили рідні брати через заздрість і кинули до в'язниці, щоб позбутися. Але його врятовує купець. Йосип тікає зі своєї батьківщини і по­трапляє до вельмишановного і могутнього чоловіка в Єгипті. Дружина господаря закохується в молодого юнака, але той відштовхує її. Тоді жінка зробила наклеп, що юнак посягався на її честь і на Йосипа знову чекала в'язниця На цей раз його звільняє народ, який любить Йосипа. Історія його страждань — це історія страж­дання людства. В житті завжди повинне перемагати добро. Пояснюючи свої пере­конання написати твір на основі біблійних мотивів, Томас Манн говорив у своїй доповіді, присвяченій створенню книги: «Одного вечора в Мюнхені мене чомусь потягнуло розкрити мою стару родинну Біблію. Я був у захопленні і одразу почав шукати шляхи і зважувати можливості — чи не можливо піднести цю захоплюю­чу історію зовсім по-іншому, розповісти її спочатку, використовуючи при цьому засоби сучасної літератури, починаючи з арсеналу ідей і закінчуючи технічними прийомами розповіді».

У цьому творі письменник хотів показати мальовничий, ілюзорно-пластичний світ стародавності. Роботу над цими романами він назвав «зухвалою грою». За до­помогою арсеналу художніх засобів Т.Манн вирішив оживити стародавній світ, ґрунтуючись на легенди, міфи, пісні і сказання. З цією метою письменник у 1930 р. вирушив до Палестини та Єгипту, які збирався описувати. Гуманізуючи міф та по­казуючи його соціально-історичні джерела, Томас Манн виступив тут проти харак­терних для фашизму спроб возвеличити міф і взагалі інтуїтивний ірраціоналізм за рахунок раціонального людського мислення. Перехід до широкого зображення іс­торичної та сучасної дійсності і висування масштабних, репрезентативних героїв дозволили авторові більш безпосередньо і повно висловити найсуттєвішу пробле­матику епохи. Томас Манн був переконаний у тому, що лише люди порядні, чесні і шляхетні можуть змінити життя на краще.

З 1933-го року, після приходу до влади Гітлера, Томас Манн^ емігрував до Швейцарії, аз 1938 р. жив у США. У 1939 р. побачив світ роман про Й. Гете «Лотта у Веймарі» — підсумок багаторічних роздумів про творчість Й. Гете. У романі гли­боко трактується співвідношення між мистецтвом і дійсністю, між геніальним ху­дожником і навколишнім середовищем.

У 1943 р. Т. Манн розпочав роботу над романом «Доктор Фауст», який закінчив і надрукував у 1947 р. Це найбільш значний твір останнього періоду творчості. Це філософський роман про духовні витоки усього відсталого й реакційного, що

призвело до виникнення німецького фашизму. Для Німеччини цей роман мав особ­ливе значення, у ньому Т. Манн показав духовну неспроможність інтелігенції. Ав­тор звернувся до легенди про Фауста, яку переповідали різні письменники.

Головний герой роману — німецький композитор Адріан Леверкюн, котрий ви­ступає носієм вад західної інтелігенції, прирікає себе на сердечну спустошеність, творче безсилля і апатію. Леверкюн теж іде на своєрідну угоду з дияволом, знехту­вав свій духовний дар, перейнявся згубним честолюбством і почав створювати ан-тигуманну музику. Цим і пояснюється його знущання над талантом і хибне уявлен­ня про цінності життя.

Автор переконаний, що саме інтелігенція несе відповідальність за трагічні події XX століття. У романі відчувається значний вплив Ф. М. Достоєвського.

Останні роки життя письменник провів у Швейцарії, у Цюріху. Ще у 1933 р. він разом зі своєю дружиною Кетрін Прінцгейм (одружився у 1905 р.) покинув Німеч­чину. У 1936 р. письменника було позбавлено німецького громадянства, а також почесного докторського ступеня Боннського університету, який йому повернули лише в 1949 р.

У 1938 р. родина Маннів переїхала до США. Протягом трьох років він читав ле­кції з гуманітарних дисциплін в Принстонському університеті, аз 1941 по 1042 рр. жив у Каліфорнії, займався літературою, підтримував стосунки з Б. Брехтом. Пев­ний час письменник був консультантом з літератури в Бібліотеці конгресу США. В роки Другої Світової війни Томас Манн часто виступав в радіопередачах, котрі транслювалися в Німеччині, із засудженням нацизму і закликом до німців зупини­тися. У Литві письменник мав дачний будинок, і влітку 1939 року мало не щодня чув фашистські пісні й гарчання військових команд: неподалік по той бік кордону, до якого було йти півгодини, розташовувався військово-спортивний табір льотчи-ків-планеристів, часом морським узбережжям прогулювалися й вони самі. Тут, се­ред ідилічної природи, письменник провів своє останнє балтійське літо: попере­джений Ерікою (донькою) та Клаусом (сином) про небезпеку, яка чатувала на нього вдома, Томас Манн не повернувся в Німеччину, де його родина була занесена у чо­тири чорних списки осіб, котрих гітлерівська влада позбавила німецького грома­дянства. Після війни, будучи вже громадянином США, Т.Манн відвідав Західну і Східну Німеччину, де на цього чекав досить теплий прийом, проте повернутися на батьківщину він відмовився і продовжував жити неподалік від Цюріха. 80-річчя письменника в червні 1955 року відзначалося в усьому світі. Помер письменник 12 серпня 1955 року в Цюріху.

Аналізуючи свій творчий шлях на схилі років він зазначав: «Моє життя було мінливим, але там була єдність». Творчість Томаса Манна відобразила його непро­сте життя.