«Кентервільський привид. Матеріально-ідеалістична історія»

Назва оповідання, місце дії, деякі пейзажні замальовки викликають певні асоціації з готичним романом. Американський посол Хайрам Б. Отіс із родиною оселяється у старовинному Кентервільському замку, де «мешкає» привид старо­го лорда Кентервіля. Але атрибути «роману жахів» автор використовує для ви­рішення власного творчого завдання. За законами готичної літератури живі лю­ди мають боятися привиду, але у «Кентервільському привиді» все не так: практицизм нових господарів замку викликає жах у привиду. Таким чином, па­радокс став принципом побудови характерів персонажів і сюжету. Дух і живі люди ніби помінялися ролями — своїми сюжетними функціями, і таке парадок­сальне вирішення окремих ситуацій і всього сюжетно-подієвого ланцюжка при­зводить до виникнення комічного ефекту, однією з функцій якого стає і розвін­чання романтичної легенди.

Проблемі складних зв'язків між мистецтвом і життям було присвячене опові­дання «Портрет містера XV. Н.», що вперше вийшло друком 1889 року. Через деякий час О.Уайльд повернувся до цього твору і переробив його, збільшивши майже вдвічі. Рукопис нової редакції загадково зник у фатальному для письмен­ника 1895 році і знайшовся через чверть століття у США, де й був надрукований 1921 року. На батьківщині поета цей варіант вийшов друком лише 1958 року.

Сюжетні лінії оповідання згруповуються навколо одного з нерозв'язаних пи­тань шекспірології. Знавцям і шанувальникам поезії В.Шекспіра добре відомі іні­ціали «\У. Н.», адже перше, 1609 року, видання сонетів славетного англійця, здій­снене ще за його життя, було присвячене власнику цих ініціалів. Але хто той «^. Н.» і досі залишається загадкою. У своєму оповіданні Уайльд примушує ви­гаданих персонажів розмірковувати над новою гіпотезою, запрошуючи, безумов­но, до роздумів і читачів. Хоча критики не сприйняли серйозно теорію, яку об­стоював Уайльд у своєму оповіданні, все ж мусили визнати, що автор виявив неабияку обізнаність із творчістю Шекспіра. В оповіданні згадуються різні, які існували на той час, варіанти розгадки ініціалів «\¥. Н.», ґрунтовні трактати, при­свячені біографії та тлумаченню творів Шекспіра. Таким чином, загадка сонетів набуває якостей «головного персонажа», а ставлення до цієї загадки стає засобом розкриття характерів реальних дійових осіб оповідання. Перша частина оповідан­ня — «розповідь у розповіді»: у бесіді з оповідачем Х'юї Ерскін викладає гіпотезу Сіріла Грема на «загадку шекспірівських сонетів». З розповіді Ерскіна читач до­відується, що власником загадкових ініціалів «\¥. Н.» був хлопчик-актор на ім'я Віллі Хьюз, для якого Шекспір створив жіночі ролі Джульєтти, Розалінди, Дезде-мони, Клеопатри та ін. У другій частині оповідач «заступає місце» покійного Сі­ріла Грема і, продовжуючи його справу, вносить у гіпотезу деякі, хоча й не дуже істотні, доповнення й корективи.

3. Метод «потоку свідомості» у творчості Дж. Джойса

Мистецтво XX ст., література зокрема, розвивається під незаперечним впливом модернізму. А уособлен­ням мистецького пошуку та мистецького експери­менту в літературі цієї доби є постать видатного ір­ландського письменника, лауреата Нобелівської премії Джеймса Джойса.

Джеймс Августин Алоїзув Джойс народився 2 лютого 1882 р. у столиці Ірландії — Дубліні, у ро­дині, котра відбила проблеми ірландського суспіль­ства наприкінці XIX ст. Батько письменника, Джон Джойс, був патріотом Ірландії і болісно реагував на її підневільний стан у Великій Британії. Саме від батька Джеймс успадкував погляд на ірландську іс­торію як на низку зрад і непотрібних жертв. Дядько Чарльз брав активну участь у визвольних змаганнях

ірландців, часто перебував на нелегальному становищі та ховався в будинку Джой-сів. Мати Джойса Мей Меррі була майже фанатичною католичкою і намагалася прищепити дух релігійного служіння своєму синові. Саме за її наполяганням той вступає до єзуїтської школи.

У 9-річному віці Джеймс написав політичний вірш «І ти, Хілі» про сподвижника національного героя Ірландії і свого кумира Чарльза Стюарта Парнелла, який зра­див його у складний час, а на початку навчання у коледжі підліток створив гімн Ді­ві Марії.

Освіту Джеймс здобув у єзуїтському пансіоні Клонгоуз-Вуд, що вважався одним з кращих навчальних закладів Ірландії, а згодом — у школі Християнських братів, і, нарешті, у престижному Бельведер-коледжі. Надзвичайно талановитий і обдаро­ваний юнак одразу привернув пильну увагу настоятелів; вражали його філологічні здібності, неабиякими були знання філософії, історії релігії Йому пророкували ре­лігійну кар'єру, але він не лише не прийняв постригу, а й епатував ірландські като­лицькі закони: демонстративно відмовився вінчатися зі своєю нареченою Норою Барнакль, не хрестив своїх дітей, після смерті був похований без священика. Сту­дентські роки майбутнього письменника минули в Дублінському католицькому університеті, де він студіював англійську та італійську літературу. Незважаючи на те, що життя Джойса було присвячене письменству, глибока обізнаність із творами церкви, сюжетами і образами біблійних текстів позначилися на його художніх тво­рах (але не як релігійний матеріал, а як суто літературний). В університеті він пише статті — про Шекспіра, Ібсена, який був ідеалом письменника Рьоскіна, перекладає п'єси Гауптамана.

Після навчання Джойс налагоджує контакти з ірландськими літературними ко­лами. На початку XX ст. література й культура його батьківщини переживали бур­хливе піднесення, назване Ірландським Відродженням, визначними постатями, яко­го були В. Єйтс, Д. Мур, А. Григорі, Д. Рассел. Здається, Джойс мав би приєднатися до цього руху. Однак рамки Ірландського Відродження, обмеженого абсолютизаці­єю національної своєрідності, старовинних легенд і фольклорних героїв, видавали­ся йому надто вузькими.

1902 р. Він уперше від'їжджає на континент, до Парижа, центру тогочасного лі­тературного життя.

1904 р. Повертається до Ірландії через хворобу матері, тоді ж знайомиться з Но­рою Барнакль, з якою, одружившись, разом вирішив виїхати з Ірландії.

1907 р. дебютував як поет. Побачила світ його книжка віршів «Камерна музи­ка», що була до певної міри даниною музичним захопленням письменника. Ці вірші засвідчували самобутність поета, який, можливо, писав під впливом символістів.

Над морем. Фонтана

Вітер виє, вищить вороже,

Хитає причалу кінець,

А сиве море облизує кожен

Сріблястий слизький камінець.

Тебе вгорнув я, бо вітер плаче,

А холод морський пече.

І доторком чую тендітне, тремтяче

Хлоп 'яче плече.

Спустилися грізні тіні,

Нас облягли звідусіль.

А в серці у мене, у самій глибині,

Любові біль.

(переклад Ю. Лісник) ***

Я чую, як брязка зброя вночі на березі моря, Як громом гримлять підкови, як мчать запінені коні. За ними в чорних шоломах стоять візники суворі На колісницях, що крають повітря у леті безсоннім.

Вони вигукують у морок своє войовниче гасло, І я стогну, як почую слова, століття незмінні. Вони зберігають вірність промінню, що вже згасло, І в серці, наче в ковадло, все б 'ють без упину.

Вони переможно ринуть, зелене волосся має, Вони виходять із моря, до берега мчать крутого. О серце моє бездумне! Невже надії немає? Любове моя, любове! Не кидай мене самого!

Ілюстрацією модерністської поетики Джойса є лірична мініатюра «Джакомо Джойс», написана у Трієсті 1911—1914 р.

1914 р. побачила світ збірка «Дублінці», які він називав «епіфаніями» (духовні прозріння). Збірка, хоча і була завершена в 1905 р., побачила світ тільки 1914 р. Дім Ірландського Відродження Дж. Робертс, який взявся видати «Дублінців» і кілька років вимагав від автора внести у текст зміни, нарешті 1912 р. віддрукував тираж книжки. Коли залишилося її лише виправити, видавець разом із друкарем відмови­вся продати авторові наклад і цілком його знищив. Ситуація безпрецедентна, як і вирок, за якими книгу було знищено — «непатріотичність».

Як стверджував автор: «... я обрав місцем події Дублін, тому що це місто вида­ється мені центром паралічу. Я спробував показати його байдужій публіці у чоти­рьох аспектах: люди в дитинстві, в юнацькі роки, у зрілому віці, суспільне життя.. Оповідання розташовані саме в такій послідовності..».

«Аравія» Розрив між мрією та дійсністю. Аравія — назва благодійного базару, вона викликає химерні мрії у підлітка. Це слово він уперше чує від сестри свого товариша, яку потай кохає. Хлопець мріє про те, щоб купити їй щось про згадку. Але лише пізно увечері отримав від дядька гроші. Коли приїхав на базар, майже усі кіоски були зачинені, в залі почали гасити світло. Він відчув себе приниженою істотою, якою керує марнославство Тут не лише розчарування, а відчуття безна­дії, зневіри.

«Мертві» Головний герой — Габріель Конвой, педагог і журналіст. Він постає перед читачем на вечірці у своїх незаміжніх тіток як людина, яка надягла на себе броню самовпевненості. Він відчуває себе опорою господинь, виконує відповідаль­ну місію — розрізає різдвяну гуску. За вечір його броня двічі тріщить. Це відбува­ється, коли одна із його знайомих дорікає йому за те, що на канікулах він їздить до Франції та Бельгії з метою відновити знання мови, а не подорожує рідною країною. Нищівного вдару, від якого вщент розсипається його броня, він зазнає після гостю­вання, коли дізнається про пригнічений настрій своєї дружини Грети. Вона згадала Майкла Фюрея, юнака, який колись кохав її і помер після того, як захворів, стоячи під дощем біля її вікна у вечір розлуки. Габріель глибоко роздратований, починає ревнувати до людини, яка володіє помислами його дружини, а та, можливо, порів­нює чоловіка з ним. Краса справжнього почуття, образ великого кохання, що давно розвіялось, примушують героя пережити хвилини духовного прозріння. Образ по­мерлого юнака наближує його до царства мертвих, приводить до думки, що смерть незабаром наздожене іх усіх. Головна думка твору: мертві не лише ті, що померли фізично, смерть залишає свій слід на всьому живому.

Цю збірку оповідань високо оцінив Б.Шоу. Вражений Джойс 1912 р. назавжди виїхав з Ірландії. Сутність авторської концепції світу в «Дублінцях» полягає в тому, що соціально-історичну реальність Джойс змальовує з погляду її відповідності іде­алам досконалості та гармонії.

1914—1916 р. — роман «Портрет митця замолоду», де Джойс показав процес духовного «визрівання» художника, починаючи з його раннього дитинства, учнів­ських років до досягнення власного письменницького покликання.

Це складна за композицією і автобіографічна історія письменника-початківця. У центрі твору історія духовної еволюції письменника-початківця, який перебуває у стані розладу зі своїм середовищем. Головний герой Стівенс Дедалус з ранніх ро­ків намагається відмежуватися від прикрощів неналагодженого життя, несправед­ливих умов у коледжі, де панують грубість і гнітюча атмосфера, створює свій світ. Його уява начинена поетичними і страшними образами. Він відзначає велику силу творів Байрона і сам пише вірші. Директор коледжу пропонує йому вступити до Ордену єзуїтів і стати священиком. Стівена приваблює думка, що йому відкриють­ся таємниці, невідомі для непосвячених, він буде наділений таємною владою. Та незабаром на зміну цим мріям приходить думка про мертву холодність життя, пов'язаного зі священним саном. Він доходить висновку, що йому не судилося під­коритися «соціальному або релігійному регламенту».

Після вступу до університету, що було для Стівена переломним моментом і збігалося з його відходом від релігії, він чіткіше формулює для себе та інших своє ставлення до мистецтва, політики, проблем соціального і національного характеру. Герой впевнений, що зможе якнайповніше реалізувати себе, віддав­шись повністю мистецтву, яке є його розрадою у повсякденному житті. Набуття свободи художником пов'язується у Стівена з від'їздом з Ірландії— країни, яка невільна.

До 1915 р. родина проживає переважно в Італії, у Трієсті, де Джеймс викладає англійську. У подружжя народжуються діти— Джордано і Лючія (донька була психічно хвора).

З 1915 р. Джойс поновлює викладацьку діяльність у Цюриху.

1920 р. До початку Другої світової війни живе у Парижі.

1922 р. Світову славу Джойсу приніс роман «Улісе». У ньому відповідно до за­головка Джойс намагається дати своєрідну одісею дублінського життя і в той же час втілити свій метод точної фіксації «потоку свідомості».

Над текстом роману Джойс працював з 1914 р. по 1922, далеко від Дубліна, у рі­зних містах — Цюриху, Трієсті, Парижі. З березня 1918 р. по серпень 1920 р. роман друкувався в нью-йоркському журналі «Літтл ревю», а книгою вийшов невеликим какладом у 1922 р. в Парижі.

«Улісс» спочатку мав стати оповіданням для збірки «Дублінці» під назвою «Один день містера Блума у Дубліні». Але потім Джойс поєднав розповідь про Блума з розповіддю про Стівена Дедала, головного героя роману «Портрет митця замолоду». Таким чином, невеликий твір став основою велетенської книги обсягом у 700 сторінок. У Дубліні «Улісса» читали таємно. Видавництво «Літтл ревю» 4 ра­зи штрафували за публікацію фрагментів роману. Центром авторського задуму є за­головок роману «Улісс», який вказує на його безпосередній зв'язок з поемою Гоме-ра «Одіссея». Художній світ твору поєднує 2 плани, що існують паралельно: міфологічний і реальний. «Улісс» має чітку структуру і поділяється на 3 частини.

1. «Телемакіхіда» (3 перші розділи книги)— своєрідна прелюдія до розповіді про один день життя головного героя твору — містера Леопольда Блума. Вона на­ гадує мандри Телемаха, який намагається дізнатися про свого батька Одіссея.

2. «Мандри Одіссея» — поділяється на 12 епізодів, що відтворюють схеми ман­ дрів героя гомерівської поеми.

III. «Повернення додому» — складається із 3-х епізодів і символізує завершення «Одіссеї» героїв. Всього в романі 18 епізодів.

Події роману мають часові і просторові рамки. Кожний епізод прив'язаний до певної години доби, і в цілому складає хронометраж одного дня життя людини. Мі­сце дії — Дублін — перетворюється на місто — символ людського існування.

Джойс не ставив за мету відтворити зміст гомерівського твору у сучасному варі­анті. У ньому немає певного сюжету і чітких послідовних подій. Автор відмовля­ється від розділових знаків, місцями не вживає початкової літери, використовує прийоми звукозапису, паралельно розгортає два рядки думок, обриває фрази і на­віть слова, надає читачеві можливість самому відтворити хід думок героїв. Роман став, свого роду, енциклопедією декадентства. Джойс описує день за днем життя кожного з трьох героїв: Блума, Меріон і Стівена— 16 червня 1904 року. Це незви­чайний день перш за все для автора. Саме в цей день він познайомився зі своєю дружиною. Головний герой — дрібний службовець відділу газетної реклами Лео-польд Блум. Дублінський єврей. Його батько Рудольф Вірас емігрував в Ірландію з Угорщини, поміняв угорське прізвище на англійське. Вірас — квітка, Блум — цві­тіння. Він був грубим, але вдалим бізнесменом, потім господарем готелю. У 1886 році покінчив життя самогубством. 16 червня— день страждання для Блума: лю­бовне побачення і подальша зрада його дружини Меріон, Моллі Блум. Передбача­ючи зраду, герой не заважає їй здійснитися, хоча не тільки кохає свою дружину, а й у полоні її жіночого шарму. Блум блукає по місту, то займається справами, то страждає. Він зустрічається зі Стівом Дедалусом, який повернувся до Ірландії у зв'язку зі смертю своєї матері. Стів викладає історію в одному із дублінських коле-

доків, але настрій у нього такий, що він знову збирається покинути Ірландію. Стівен порвав стосунки зі своїм рідним батьком і зневажає його, проте потребу батьківсь­кому почутті залишилася. Герой після смерті матері оселився у свого товариша студента — медика Мейлаха Меаллігана. Той заздрить його таланту і не хоче при­ймати Стівена у себе, виганяє з дому. У героя немає притулку, опори. Це зразу від­чув Блум, який був знайомий з батьком юнака. У Блума пробуджуються батьківські почуття незважаючи на те, що герою 38, а Стівену 22 роки. Так сталося, що син Блума помер 11 років тому, це його душевна рана, як і зрада Моллі. Прагнучи опі­куватися Стівеном, він приводить його до себе додому, сподіваючись на подальше зближення з ним. Однак ідилії не відбулося: Стівен іде в ніч, в безпритульність, бо не вірить ні в дружбу, ні в любов.

Роман пов'язаний з твором Гомера «Одіссея». Улісс у перекладі означає Оді-ссей. Твір розбито на 18 епізодів, подібних пісням епічної поеми Гомера, кожен має зв'язок з якоюсь пригодою Одіссея. Головні герої мають прототипів: Блум — Оді-ссей, Стівен — Телемах, Моллі — Пенелопа тощо. День Блума — мандри Одіссея.

Завершивши «Улісса», Джойс береться за новий роман «Помилки за Фіннега-ном», об'єктом зображення у ньому знову стає світ. Роман було видано 1939 року. Постійні матеріальні нестатки, погане здоров'я доньки, її важка психічна хворо­ба — все це підірвало сили письменника. А до того ж хвороба очей, яка впродовж багатьох років мучила його, закінчилася сліпотою. Письменник помер 13 січня 1941 року в Цюриху, в лікарні.

«Потік свідомості»— література XX ст. переважно модерністського спряму­вання, яка безпосередньо відтворює душевне життя, переживання, асоціації; засіб зображення психіки людини безпосередньо, «зсередини», як складного та плинного процесу. Застосування цього засобу було пов'язане вже з романом епохи сентимен­талізму, але самим поняттям «потік свідомості» вперше скористався американський філософ і психолог Вільям Джеймс наприкінці XIX ст. у книзі «Наукові основи психології» (1980 р.). Школа «потоку свідомості» сформувалася на початку XX ст. її представники (Дж. Джойс, Марсель Пруст, Вірджинія Вулф, Гертруда Стайн) ви­користовували «потік свідомості» насамперед як «техніку», спосіб розповіді, який полягає в тому, щоб показувати психічний процес детально, з найточнішою фікса­цією думок, почуттів, підсвідомих поривань, у вигляді «потоку», «ріки».

«Потік свідомості» — це художній засіб зображення внутрішнього світу люди­ни, що полягає у безпосередньому відтворенні «зсередини» плину її роздумів, пе­реживань, настроїв як складного психологічного свідомо-підсвідомого процесу, своєрідний спосіб фіксації та вираження найприхованіших складників цього проце­су. «Потік свідомості» нерідко називають розширеним внутрішнім монологом, до­веденим до абсурду. Для нього характерні:

• Підкреслена увага до духовного життя особистості.

• Спонтанність виникнення думок та образів.

• Відсутність чіткої послідовності.

• Поєднання свідомого та несвідомого, раціонального та чуттєвого.

• Підвищена емоційність.

• Зменшення ролі автора на користь «я» героя.

• Безперервність процесу внутрішньої діяльності особистості.

• Глибокий психологізм.

Стилістично «потік свідомості» виявляється у синтаксичній невпорядкованості мовлення, використанні невласне прямої мови, оповідної манери, ремінісценцій, лі­ричних відступів.

Термін «потік свідомості» належить американському філософу і психологу В. Джеймсу у книзі «Наукові основи психології» (1899 р.). «Потік свідомості» впе­рше використали сентименталісти: Л. Стерн у романі «Життя і думки Трістана Ше-нді, джентльмена» (1767 р.), С.Річардсом, Ж. Ж. Руссо та ін. Застосували реалісти XIX ст. Стендаль, Достоєвський, Толстой. Класичні зразки літератури «потоку сві­домості» створили Дж. Джойс, М. Пруст, В. Вулф та ін.