Поетична творчість Ісікава Такубоку

Давня класична поезія Японії створила особливі форми мистецтва ліричної міні­атюри: танка і хоку. П'ятивірші і тривірші — національна творчість японців, прин­ципи якої складались упродовж століть. Танка і хоку не визнають римування, але

звуки в них все одно немовби перегукуються завдяки тому, що в японській мові пі­сля кожного приголосного звука йде голосний, тому в японській мові практично немає закритих складів. Народившись із народної пісні й перейшовши у літературу, ці давні жанри японської поезії не втратили своєї музичної основи, вражаючи чита­чів гармонійністю побудови. Особливості жанру танка:

• експромт;

• іносказання;

• лаконізм форми;

• психологічний паралелізм;

• концентрація почуттів в одному — двох образах.

Узявши за основу жанр класичної ліричної поезії — танка, — Такубоку надав йому зовсім нового змісту, що яскраво засвідчила збірка «Жменя піску». Письмен­ник не обмежується лише темами природи та самоспоглядання. Об'єктом зобра­ження митця став увесь навколишній світ. На сторінках збірки проходять спогади поета про його нелегке дитинство, роки навчання, блукання по країні. Ліричний ге­рой Такубоку — це сам поет, син свого народу, який добре знає усі його біди.

У своїх танка поет вихоплює з усього розмаїття тем найголовніше — те, що його найбільше хвилює, що дає привід для роздумів і переживань. Нерідко вірші буду­ються так, що у центрі постає якась одна виразна деталь чи образ, що набуває уза­гальненого значення.

У Східному морі,

На острівці,

На прибережнім білім піску

Я, не втираючи сліз,

Бавлюся з крабеням.

Крабеня — частинка природи — навіює поету спогади. Так само, як він грається з \ маленькою морською істотою, доля грається з ним самим. Художній простір у творі окреслений лише кількома виразними штрихами: море, білий пісок, острів. Основний настрій цього танка сумний. Ліричний герой відчуває якусь неясну тривогу, печаль, відчуженість. Його сльози — знак трагізму долі, що вповні пізнав поет.

Провідними мотивами збірки «Жменя піску» є мотиви туги, смутку, самотності, трагедії людського існування. Ліричний герой не приховує своїх сліз, він часто плаче чи то від згадки про своїх рідних, чи то від прикрощів долі. Його вірші — своєрідний ліричний портрет поета, що чутливо сприймає світ і все, що відбуваєть­ся в ньому.

Та осінь в Саппоро

Дала мені

Печаль-журбу,

Яку несу я

І донині.

Однак незаважаючи на трагізм світосприйняття, поет не втрачає жаги до життя. Він любить природу, вміє палко кохати, цінує кожну мить земного існування. Тому у збірці можна знайти й інші образи: гори, море, сакура, червоні квіти тощо. Вони нагадують про вічну гармонію, яку вміє бачити поет, про високі почуття, що не зга­сають у його єстві. Ряд віршів збірки пройнятий світлою ідеєю любові до своєї дружини, до матері та батьківщини.

Природне і людське буття органічно поєднані у збірці. Через образи природи поет розповідав про свій душевний стан. Природа — його співрозмовник, його щи-

рий друг і мудрий порадник. Осінь, дощ, падолист, хмари, вода стали традиційними образами у ліриці Такубоку:

Осені прихід — Це... як вода!

Умиєшся — / всі твої думки Новими стануть.

Кожний танка Такубоку має два плани: зовнішній, в якому зображуються обра­зи, факти або явища реальної дійсності, і внутрішній, в якому приховуються почут­тя й переживання ліричного героя. Вірші Такубоку відзначаються глибоким психо­логізмом, вони відтворюють всю гаму людських переживань, до того ж в одному вірші може передаватися не одне, а кілька почуттів.

У його віршах порушуються питання життя і смерті, природного і людського буття, кохання і сенсу існування.

Назва збірки «Жменя піску» досить промовиста. Більшість своїх танка поет на­писав на острові Хоккайдо, де любив ходити по піщаних дюнах. Жменя піску — це символ безнадійного, безцільного «плину» днів, символ швидких втрат, нездійс­ненних мрій, символ горя, стражденної душі.

0 мертвого піску печаль! Варто лиш Стиснути в руці — Уже й зашурхотів Між пальцями додолу.

Водночас образ жмені піску має й інше значення. Це символ того приховано­го смислу, що немовби щезає і який намагається втримати поет зусиллями сво­го серця.

Вранішній вітерець

Задув у трамвай

Вербовий листочок.

Я поклав його на долоню

1 розглядаю...

Поет Ісікава Такубоку називав свої танка «сумними іграшками», тому що вони втілювали весь сум митця з приводу його власної долі й усього людського існуван­ня. Але найбільш трагічними стали вірші з однойменної збірки «Сумні іграшки», написаної в останній період творчості письменника, коли він важко хворів і підво­див підсумки свого шляху.

Книга створена у формі ліричного монологу, що складається з окремих фрагме­нтів, які передають внутрішнє напруження в душі поета. Осінь — основне тло роз­думів Такубоку — не тільки пора року, а й сумна пора у його душі.

Як глибоко зітхну —

Лунає

В грудях звук,

Сумніший

За осінній вітер! Поет намагається знайти в пережитому певний смисл.

І знов сьогодні

Біль у грудях.

Коли вже помирати —

Поїду в рідний край

І там помру.

Із відчуттям смерті кожний день, кожна мить сприймаються надзвичайно го­стро. Тому у цій збірці безліч виразних деталей, що набувають символічного значення. Погляд поета зупиняється на квітах, що нагадують про повноту і вод­ночас про швидкоплинність буття; на небі, що стає символом високого недося­жного ідеалу; на дитячих іграшках, що втілюють думку про сімейний затишок і щастя.

Образ ліричного героя збірки «Сумні іграшки» постає надзвичайно трагічним. Він увесь час сумує, тужить за нездійсненними ідеалами. Його мрії та надії на кра­ще не збулися. Однак не можна сказати, що це слабка духом особистість. Ліричний герой Такубоку відзначається особливою піднесеністю й натхненністю. У ньому є внутрішня сила. Він знає, що реальність жорстока до людини, але він не відмовля­ється від неї.

Особливу роль у збірці відіграє образ дитини — доньки Такубоку, якій він, за­хоплений ідеями російських демократів, дав ім'я Соня. Вона втілює не тільки дум­ку про безмежну любов поета, відраду його серця, а й про майбутнє. Незважаючи на драматизм буття Такубоку вірив у краще майбутнє і для своєї доньки, і для своєї Японії. Тому образ дитини у книжці будується за контрастом до всього художнього світу збірки. Образ дитини розширює поняття часу, надаючи певного змісту всьому земному існуванню. Поет помирає, проте залишається його донька, у майбутнє якої Такубоку вірив усією душею.

Стиль танка Такубоку відзначається простотою, невимушеністю, задля якої поет нерідко порушував усталену форму. Він часто зменшував або збільшував кількість складів у рядках всупереч нормі. Використовує слова розмовного стилю, надаючи поезії характеру щирої розмови. Якщо раніше поети використовували жанр танка тільки для оспівування краси природи і кохання, то Такубоку наповнив його всіма проявами життя. Для письменника не було заборонених тем, він сміливо вводив у свої танка і факти реальності, і свої почуття, і враження. І в цьому він набагато ви­передив свій час, поклавши початок новій ері в японській літературі, де традиція відтепер поєдналася з реальністю.