3. Проблеми духовності і моралі у новелі «Стариган з крилами»

Даний твір ввійшов до збірки «Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерен-диру та її жорстоку бабку» (1972).

Існує дві протилежні думки щодо визначення жанру твору. Одні дослідники (0. Ніколенко, Є. Волощук, М. Борецький) вважають, що за жанром це — оповідання-притча (невелика алегорична розповідь з символіко-філософським змістом, в якій фабула підпорядкована моралізаторській частині твору). Інші (О. Кабкова, Р. Шутько) зауважу­ють, що це новела (епічний жанр, невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, напруженою та яскраво вимальованою дією).

Але врешті-решт дійшли висновку, що це — новела, оскільки:

• твір будується на одній події, в якій відображено парадоксальність явищ буття;

• кінцівка твору неочікувана;

• мова лаконічна та яскрава;

• героєм є особистість, яка потрапила у незвичайні життєві обставини.

Цей твір є зразком «магічного реалізму» — фантастичне та реальне перемішано, «сплавлено» в єдність, воно частіше відбувається в буденній обстановці.

В основі твору лежить використання прийому гротеску — поєднання протилеж­них несумісних якостей:

Високе призначення — ангел

Надприродне створіння — потворний, нікчемний, жалюгідний.

Одного разу на подвір'ї Пелайо та Елісенди з'явилася невідома істота — старий дід з крилами, який не міг піднятися з болота. Мешканці селища висловлювали різ­ні припущення щодо походження цієї істоти, але так і не змогли визначитися. Ста­риган оселився у будинку Пелайо, і той скоро почав заробляти на ньому гроші. На старого приходили подивитися, як на диво, неземне створіння. Так було недовго, бо з'явилася дівчина-павук, яка, крім того, що була незвичайна зовні, ще й уміла гово­рити. Та інтерес до старого з крилами у односельців зник. На той час Пелайо та Елісенда збагатилися: добудували будинок, розвели кролів, зажили заможно, і ста­рий став їм непотрібний. Він ходив під ногами у господарів, і тому Елісенда часто проганяла його віником. І раптом він захворів, всі думали, що помре. Але у нього почали відростати нові крила, як у дорослих птахів. Якось Пелайо та Елісенда по­чули якісь звуки на подвір'ї і коли виглянули, то побачили на даху свого будинку старого, який, змахнувши легко крилами, полетів.

Образ старого з крилами у творі виступає символом духовності, усього високо­го, чистого та світлого.

Крім того, у творі зустрічаються й інші образи-символи.

Новелу Маркеса часто порівнюють з баладою І. Драча «Крила». У цих двох тво­рах можна виділити ряд спільних і відмінних рис.

Загальна характеристика повісті «Полковнику ніхто не пише»

За жанром це повість, написана у 1958 р. Відомо, що вона увійшла в одноймен­ну збірку його творів, куди були вміщені ще оповідання 1947—1972 рр. Книга була видана в Боготі на кошти, зібрані друзями.

Залишившись практично без засобів для існування, Маркес переїхав до Парижа, де спочатку навіть збирав порожні пляшки, щоб якось прогодувати себе, а у віль­ний час працював над повістю. Згодом друзі допомогли письменнику переїхати до Латинської Америки і оселитися у Венесуелі.

Головний герой твору — 75-річний полковник, ветеран громадянської війни, яка закінчилася вже 56 років тому. Дев'ятнадцять років тому, коли Конгрес прийняв закон про пенсії, розпочався процес визнання, який тривав вісім років. Після цього пройшло ще шість років, перш ніж полковника включили до списку пенсіонерів «12 серпня 1949 року». Так було написано в останньому листі, якого одержав пол­ковник. Увесь цей час він разом зі своєю дружиною чекали на повідомлення про довгоочікувану пенсію. Подружжя жило у страшенних злиднях, до того ж дружина була хвора на астму. Болю обом додала втрата єдиного сина Агустина, який помер дев'ять місяців тому (його вбили), після чого вони відчували себе сиротами. В бу­динку ще жив півень, на якого теж витрачали певні кошти, як на повноправного члена родини.

Не маючи засобів для існування, вони почали продавати речі з власного будин­ку. Гроші дружина зберігала під матрацом, зав'язавши їх у хустку. Ці гроші вони одержали, продавши швейну машинку Агустина протягом дев'яти місяців з чолові­ком рівномірно розподіляли їх між собою та півнем.

Щоразу, коли полковник відправлявся зустрічати в порту поштовий катер, у їх­ньому домі спалахувала надія, котра згасала після його повернення. З величезним трепетом у душі полковник спостерігав, як катер швартується біля берега, а потім з нього виносять торбинки з листами. «Інспектор продовжував розкладати пошту. Полковник дивився на ящик з його літерою. Лист «авіа» із блакитною смужкою по краях тільки підсилив його напругу. Лікар зірвав печатку на пачці з газетами. Він проглядав головні новини, а полковник не відводив від ящика очей — чекав, коли ін­спектор зупиниться на ньому. Але цього не відбулося. Лікар відірвався від газет. Подивився на полковника. Потім підвів погляд на інспектора, який підсів до теле­фонного апарата, і знову подивився на полковника, показавши очима, що час вже йти». П'ятнадцять років чекання загострили інтуїцію і тривогу. У такі хвилини йо­му доводилося просто брехати, що він нічого і не чекав, оскільки йому було просто нікому писати.

Повертаючись додому, він довгий час не міг опритомніти, а потім брався пере­глядати газету з надією знайти там замітку про ветеранів. Однак хоча тут нічого про це не писали, десять років такого читання навчили героя вірити, що найкращі новини ще десь попереду.

Полковник намагався домагатися правди, для цього він у черговий раз пішов до адвоката. Проте той не зміг знайти важливого документа — угоди, і до всього до­дав, що минуло занадто багато часу.

Мінорного звучання повісті надає ще й картина осені. Дія твору відбувається у жовтні місяці, постійно падає дощ, на вулиці прохолодно і сиро. У такі дні полковник відчув себе недобре і сподівається, що усе це через дощі і холодну осінь. Він так ду­мав, щоб лише заспокоїти себе, адже він дійсно вірив у те, що йому обов'язково не­обхідно дочекатися того дня, коли нарешті надійде довгоочікуваний лист.

Наступну надію на виживання полковник покладає на півня, якого дружина просила продати, щоб він не нагадував їй про втрату сина. Того вечора — З січня — син пішов на чергові бої півнів, з надією заробити гроші у виграші, і не повернувся. Полковник категорично відмовився це робити, оскільки через три мі­сяці, знову у січні, почнуться бої півнів і вони зможуть виграти. А покищо залиша­ється лише чекати.

Маркес намагався донести до своїх читачів, що у Латинській Америці є дві хво­роби в суспільних взаємостосунках — це насилля та самотність. Отож, провідною темою повісті є тема самотності.

Запитання для самоконтролю

1. Коли і де зародився напрям «магічного реалізму»?

2. Хто у літературі представляє цей напрям, у чому полягають його особли­ вості?

3. У якій родині народився Г. Г. Маркес?

4. Хто вплинув на формування та становлення його як письменника?

5. Які провідні теми його творчості?

6. Чому відомий роман Г. Г. Маркеса називається «Сто років самотності»?

7. Що символізує стариган з крилами в однойменній новелі письменника?

ЛЕКЦІЯ 14

ЛІТЕРАТУРА СХОДУ. ЯПОНІЯ, КИТАЙ

1. Ісікава Такубоку. Жанр танка у творчості поета.

2. Я. Кавабата — класик сучасної японської літератури.

3. Кобо Абе — письменник післявоєнного покоління, творець ро- ману-параболи: «Жінка в пісках», «Людина-коробка».