Про поетику Пауля Целана

Ім'я П. Целана оточене в історії літератури ореолом немеркнучої поетичної ле­генди. Він — «принц новітньої поезії», «князь метафор», «таємний король німець­кої лірики», як писала про нього критика.. Але до яких би епітетів чи характеристик вона не вдавалася, безперечно одне: Целан— явище поезії XX ст. неординарне. Його сміливо можна поставити в один ряд з найбільшими новаторами сучасної по­езії, такими як Г. Аполінер, Г-М. Рільке, Ф. Гарсіа Лорка, Т.-С. Еліот, Е. Паунд.

Целан дав голос повоєнній німецькій ліриці, яка після краху фашистського рейху, після всіх трагедій і катастроф втратила мову, заніміла. Своїми віршами він вивів її зі стану заціпеніння, вказав шлях, яким можна було рухатися вперед, вселив віру у майбутнє. І, можливо, цілком закономірно, що цю шляхетну місію здійснив чужинець, народжений не в Лейпцигу, Франкфурті чи Дюссельдорфі, а в далекому, незнаному для німців, таємничому буковинському місті, яке в їхній уяві поставало екзотичним, ілюзорним, майже міфічним. Але Пауль Целан при­йшов у німецьку поезію саме звідси, він прийшов, щоб врятувати її від страхітли­вого дракона минулого, подібно до лицаря Парціфаля, він зняв з неї чари магічно­го закляття, чари німоті.

Упродовж тривалого часу П. Целан був загадкою для своїх читачів і коментаторів, загадкою, яка, можливо, нерозгадана ще й сьогодні. Загадкою було його життя, в якому переплелося з півдюжини етнічних елементів — єврейський, німецький, авст­рійський, слов'янський, румунський, французький. Загадками були назви багатьох його поетичних книжок, які, за винятком хіба що перших трьох, можна перекласти лише приблизно, оскільки вони є або авторськими новотворами, або ж багатознач­ними поняттями, що не мають точних відповідників в інших мовах, отож їх адекват­не відтворення можливе лише тією чи іншою мірою наближення до оригіналу. Загад­ками були, зрештою, самі його вірші, такі не схожі на поезію його попередників.

Образний світ Целана вражає своєю розкутістю, несподіваністю асоціацій, смі­ливим візіонерством, алогічними фантасмагорії навальністю метафоричних рядів: «На пагорбах яру зірки полуденні рясніють»; «Нехай твоє око буде в комірці сві-

чею, а погляд твій — ґнотом. Дозволь мені бути настільки сліпим, щоб ґніт запали­ти»; «Ми грали в карти, я програв зіниці; позичила ти коси — теж програв... Ми бу­ли мертві, дихати могли»; «Голки води зшивають докупи розірвану тінь». У поезії Целана «копають могилу в повітрі» і «орють зубами поріг, тут Господь молиться до людей «, а мертві «брунькуються і розквітають».

Улюблені слова й поняття його лірики — камінь, попіл, сніг, око, волосся, серце, кров, троянда. Улюблені кольори — синій, (блакитний), сірий, бурий. Його вірші — це постійний діалог з уявним співбесідником, яким може бути кохана жінка, добрий това­риш, просто перехожий на вулиці, навіть сам Всевишній. Нерідко його поезії будують­ся за принципом асоціативного монтажу, на стиках якого завжди виникають сугестивні поля або й справжні «безодні» підтексту. Целан багато експериментував, він безперер­вно рухався вперед до тільки йому відомої мети. «Дійсності нема, дійсність потрібно віднайти і завоювати « — таким було його поетичне кредо.

Пам'ять і забуття... Ця тема стане осердям творчості П. Целана 3 особливою си­лою вона звучить у знаменитому вірші «Фуга смерті», який відображає трагедію і страждання єврейського народу під час Другої світової війни. Цей твір, що ввійшов у німецькомовних країнах навіть до шкільних хрестоматій, посідає в творчості Це­лана таке ж місце, як, скажімо, «Герніка» у творчості П. Пікассо. У «Фузі смерті» відбувається страшне протиборство двох непримиренних начал— жорстокості й гуманізму, варварства й милосердя, звіра і людини. Це протиборство нерівне, в своїй суті фатальне і від цього ще страшніше, бо ж німецькому комендантові конц­табору, патологічному садистові, схильному до сантиментів, протистоїть лише смиренна покора безправних і приречених в'язнів. Вірш ґрунтується на музичному принципі контрапункту, в ньому виділяються кілька лейтмотивів, які розвиваються, переплітаються в складних конфігураціях, зливаються воєдино. «Фуга смерті « — зразок сугестивної лірики з надзвичайно складною композиційною структурою. Вона насичена міфологічними й літературними ремінісценціями, глибоко зашиф­рованими алюзіями і вимагає від читача інтенсивної асоціативної співтворчості.