«Очима клоуна»

Дія у творі відбувається протягом одного дня. У центрі твору — молода людина, клоун Ганс Шніп. Герой воліє грати роль блазня, якби тільки не підкоритися лице­мірству повоєнного суспільства. Гансу було 11 років, коли закінчилася війна, але він не може до цього часу забути про неї. Відбулася найбільша втрата — загинула сестра. Він самотній, живе на власні гроші, оскільки батько, будучи заможною лю­диною, не допомагає синові. Батько не схвалює вибору сина щодо професії клоуна.

Світ жорстокий до людини, яка не грає за його правилами. Ганс одягає маску клоуна, йде вулицями, розважає народ і таким чином намагається привернути до себе увагу.

Більш місткий і набагато складніший, порівняно з попередніми творами, роман «Груповий портрет з дамою» (1971), написаний у формі репортажу. Генріх Белль— лауреат Нобелівської премії 1972 року. Присуджена вона йому за твор­чість, «у якій поєднується широке охоплення дійсності з мистецтвом творення ха­рактерів і яка стала значним внеском у відродження німецької культури». «Це від­родження, — сказав у своєму слові представник Шведської академії Карл Рагнар Гіров, — можна порівняти з відродженням культури, що постала з попелу, куль­тури, яка, здавалося б, була приречена на цілковиту загибель, проте, на нашу ра­дість і користь, дала нові пагони».

Під час вручення премії, письменник виголосив такі слова: «Із внутрішнім трепе­том згадую я тут моїх німецьких попередників, які через... прокляті уявлення не мали б більше називатися німцями. Сам я — просто німець, єдине особисте посвідчення, котре мені ніхто не має права виписувати і продовжувати — це мова, якою я пишу. Будучи таким, я радію з великої честі. Я вдячний за честь, виявлену, гадаю, не тільки мені, але й мові, якою я висловлюю свої думки, і країні, громадянином якої я є».

На той час, як Белль одержав Нобелівську премію, його книги уже були відомі не лише в Західній, але й в Східній Німеччині та навіть у Радянському Союзі, де було продано кілька мільйонів примірників його творів.

Белль ніколи не належав до жодної партії, не підтримував повністю жодної про­грами. «Моя біографія мене політизувала», — говорив письменник. І дійсно він став політично активним, можливо, одним із найактивніших письменників у Євро­пі. За суспільну активність, яка приносить йому всенародне визнання, Белля нази­вають «совістю німецької нації».

Він брав участь у демонстраціях протесту проти розгортання американських ра­кет на військовій базі в США в Мутлангені. Відіграв помітну роль у діяльності ПЕН-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він під­тримував письменників, які були піддані утискам у країнах комуністичного режи­му. Після того як О. Солженіцина у 1974 році вислали з Радянського Союзу, він до від'їзду в Париж жив у Белля. Вершиною популярності і визнання Белля у світі стало обрання його у 1971 році президентом міжнародного ПЕН-клубу і вшануван­ня у 1972 році Нобелівською премією за літературну діяльність.

У тому ж році, коли Белль допоміг Солженіцину, він написав публіцистичну по­вість «Втрачена честь Катаріни Блум», де виступив із різкою критикою продажної журналістики. Це розповідь про несправедливо звинувачену жінку, яка зрештою вбиває репортера, котрий її оббрехав. 1972 року, коли преса була переповнена ма­теріалами про терористичну групу Баадера-Мейнхофа, Белль пише роман «Під конвоєм турботи» (1979), де описує руйнівні соціальні наслідки, які виникають че­рез необхідність посилювати заходи безпеки під час масового насильства.

Г.Белль разом із своєю дружиною переклав німецькою мовою таких американ­ських письменників, як Бернанд Малмуд та Селінджер.

Помер письменник у 1985 році. Похований на кладовищі у невеличкому селищі Мерте, на могилі стоїть простий дерев'яний хрест, на якому є напис: «Генріх Белль. 1917—1985». Того ж року побачив світ роман письменника «Солдатська спадщи­на», який розповідає про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атла­нтики та Східного фронту.

У своїх романах, оповіданнях, п'єсах та есе, що склали майже сорок томів, Белль зобразив — часом у сатиричній формі — Німеччину під час Другої світової війни і в повоєнний період. Як писав англійський критик та літературознавець У. Е. Йуілл, «Белль завжди був письменником великого масштабу, стурбований до­лею як усього покоління німців, так і окремої особи, змушеної жити в колосальних сучасних міських мурашниках».

Щоправда, не всі критики високо оцінювали талант Белля. «Найчастіше дово­диться чути звинувачення в тому, що в його творах превалюють сентименталізм та ідеалізм...», — писав американський літературознавець Роберт К. Конрад. На­водки Белля на практицизм сучасного суспільства видаються американському кри­тикові Пітеру Демцу досить наївними. На думку американського вченого Теодора Ціолковського, «Белль є одним із небагатьох повоєнних німецьких письменників, які створили те, що точніше можна назвати... уніфікованим, вигаданим світом, кот­рий підтримується постійною моральною проповіддю». Водночас Ціолковський також підкреслив: «Белль не лише зазначив на літературній карті Німеччини ще один регіон, який слід визнати саме його власністю, а й створив собі репутацію провідного побутописця Німеччини середини нашого століття».

На формування світогляду майбутнього письменника вплинули такі фактори:

• сімейне оточення (батьки католики, релігія була духовною опорою проти па­ нуючої ідеології, вона ввібрала в себе етичне начало, вороже фашизму, расизму, культу насилля);

• художня література (читав Ремарка, Барбюса); нам не зробив жодного пост­ рілу).

• власний життєвий досвід (пройшов війну, полон, був поранений).

Ці фактори сприяли тому, що письменник став гуманістом, демократом, пацифі­стом. Г. Белль підключився до руху за мир, став підтримувати партію «зелених», що виступала за роззброєння і захист природного середовища. Підтримував євро­пейських письменників, що виступали проти нейтронної вибухівки.