«Час жити і час помирати» (1954)

Першими рядками роману автор говорить про настрій німецьких солдатів, які починали розуміти, що крах гітлерівського режиму неминучий: «У Росії смерть пахла інакше, ніж в Африці... Це була суха смерть у пісках на сонці та вітрі. В Росії смерть була липка та смердюча, то смерділи трупи німецьких солдатів».

Головний герой роману — Ернст Гребер. Він разом з іншими німецькими солда­тами знайшов напіврозкладене тіло лейтенанта Райке, який командував їхньою час­тиною восени. Дія у творі відбувається у Росії, де поруч із героєм опинилися різні люди: антифашист Іммерман; фельдфебель Мюкке, який знає лише військовий ста­тут; селянин Зауер, який тільки й мріє повернутися на рідну ниву; бандит, ґвалтів­ник і садист — гестапівець Штайнбреннер.

Не могло між цими солдатами бути фронтової дружби, бо основна маса бійців зрозуміла, що гітлерівська Німеччина веде несправедливу, загарбницьку війну.

Гребер переконався, що війна наносить удари повсюди. Коли герой приїхав додо­му на декілька днів, він побачив на місці рідного будинку згарище: «місто зовсім не схоже було на ту батьківщину, до якої він так прагнув...». Він зрозумів, що гітлерів­ський режим не лише чужий, а ворожий німецькому народові. Гребер став свідком злочинів, які чинили фашисти. Він відчуває і свою трагічну помилку. Говорить прав­ду лише своїй коханій Елізабет, але вона виявляється лише напівправдою. Боячись завдати коханій болю і вкрасти у себе кілька годин трепетного кохання, він приховує від дівчини звістку про загибель її батька, замученого у концтаборі.

Гребер помер. Він таким чином спокутував несвідому участь у злочинах нациз­му, загинув через те, що в нього не вистачило моральних сил перейти на бік тих людей, які борються за мирне майбутнє всього людства.

Ремарк розкрив проблему співучасті у злочинах, проблему провини та відпо­відальності. Дав відповідь на запитання, як очистити покоління від фашистської навали.

Значення Ремарка:

• цінний для читачів чесністю;

• його герої прості, звичайні люди;

• ввів у літературу поняття «фронтова дружба»;

• подав у романах складну гуманістичну концепцію людини;

• виступає проти фашизму і говорить про те, що війна ніколи не повинна по­ вторитися;

• людина повинна завжди залишатися людиною, у які б ситуації вона не по­ трапляла, у Ремарка війна не перетворює людей у звірів;

• розглядає у творах проблему співучасті у злочинах, провини і відпові­ дальність;

• розглядає питання про те, як очистити покоління від фашистської навали.

3. Г. Белль — «совість німецької нації». Тема Другої світової війни у творчості г. Белля Генріх Белль (21.12.1917—16.07.1985)

Німецький письменник, Лауреат Нобелівської пре­мії (1972 р.). У його особі молоде покоління пово­єнної Німеччини повертало свою нову країну до тих, які були носіями загальнолюдських цінностей. Йому довелося пройти складний шлях між насил­лям і підкоренням. Тому не дивно, що у його рома­нах можна зустріти і людей мирних професій, і жо­рстоких молодиків, котрі ні перед чим не зупинялися. Г. Белль звертався до різних жанрів і був надзвичайно популярний, особливо у 60-роках, його твори виходили мільйонними тиражами, зок­рема і в колишньому Радянському Союзі. Він був не лише пацифістом, як і Ремарк, а й противником будь-якого насильства. Щоб переконатися у цьому,

достатньо прочитати хоча б один із творів. Його книги розкуповувалися миттєво, а на спектакль «Очима клоуна», що ставили на Таганці за однойменним романом Белля, неможливо було дістати квитків. Проте починаючи з 70-років, ім'я письмен­ника почало зникати зі сторінок преси, його твори перестали друкувати. А причи­ною того було неприйняття ним багатьох аспектів нашого життя, що впроваджува­лося офіційними властями, підтримка О. Солженіцина та ін. Таке ігнорування творчості лауреата Нобелівської премії Г. Белля тривало до 1985 року. Сьогодні йо­го творчість повернулася до широкого читача.

Белля часто називали «совістю німецької нації», хоча сам письменник цю роль відкидав. Він вважав, що у письменника інше завдання — бути художником, кот­рий повинен творити для людей. Він навіть хвилювався з того приводу, що біль­шість вбачає у ньому якийсь символ моралі і миру, недооцінюючи при цьому його художній талант.

Генріх Теодор Белль, німецький прозаїк і новеліст, народився 21 грудня 1917 року в Кельні, одному з найбільших міст Рейнської долини. Родина Віктора Белля і Марі (Херманс) Белль була багатодітною. Батько письменника був черво­нодеревником. Пращури Белля втекли з Англії при Генріху XIII: як і всі щирі като­лики, вони зазнали переслідувань з боку англіканської церкви. Родина теж дотри­мувалася католицьких традицій. Діти в родині Беллів виховувалися на гуманістичних ідеалах, відчували відразу до воєнщини, а згодом — до фашизму. Коли в 1933 році влада в Німеччині перейшла до Гітлера, родина Беллів сприйняла це як особисте нещастя.

Генріх рано захопився літературою, вже в ранньому дитинстві він почав про­бувати писати вірші і оповідання. Вчителі просто захоплювалися творами свого учня. Однак атмосфера у тодішній Німеччині була несприятлива для розвитку лі­тератури. Генріх не бажав мати з тодішнім режимом нічого спільного У випуск­ному класі Белль виявився одним із небагатьох учнів, які відмовилися вступати до гітлерюгенду. Після закінчення народної школи він навчається у гуманітарній греко-латинській гімназії, пише. Проте через рік після закінчення школи юнака було притягнуто до примусових робіт, а в 1939 році призвано на військову служ­бу. Белль виконував обов'язки капрала на Східному та Західному фронтах, неод­норазово був поранений і, зрештою, 1945 року потрапив у полон до американців. Після цього Белль провів кілька місяців у таборі для військовополонених на пів­дні Франції.

У 1942 році Белль одружився з Анною Марі Чех, яка подарувала йому чотирьох синів (первісток Рене помер одразу після народження; пережив письменник і дру­гого сина — Раймунда, котрий помер у віці 35 років). Дружина проводжала Генріха на фронт, вона ж і зустріла його в Кельні після американського полону.

Повернувшись у своє рідне місто, Белль навчається у Кельнському університе­ті. Проте матеріальні труднощі змусили Белля йти працювати у батькову майсте­рню і тому навчання довелося припинити. Працював Генріх і в міському центрі демографічної статистики. Скоро родина оселилася в невеличкому селищі Мартен між Бонном і Кельном. Саме тут, в атмосфері сільської тиші, Белль розпочав свою літературну діяльність. Вже у 1949 році побачила світ і мала позитивний відгук повість «Поїзд точно за розкладом». Ця повість стала першим твором із серії книг, у яких описується безглуздість війни та злигодні повоєнних років. Серед них найбільшу популярність одержали повісті «Де ти був, Адаме?» (улюблений твір самого письменника), «Хліб ранніх літ», оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».